Чи здатен Нацбанк на солідарність?

Без перебільшення можна стверджувати, що в економічній політиці держави питанням номер один на цей момент є пошук джерел фінансування видатків на оборону і безпеку.

З 18 липня на розгляді у Верховній Раді перебуває урядовий законопроєкт № 11416 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану".

Законопроєкт має на меті забезпечити у 2024 році додаткові 500 млрд грн видатків на сектор безпеки та оборони, з яких 120 млрд грн планується профінансувати за рахунок підвищення податків. Усе інше має бути профінансовано за рахунок внутрішніх запозичень та збільшення доходів внаслідок детінізації.

Питання доцільності збільшення видатків не дискутується, адже згадані 500 млрд грн мають бути спрямовані на виплату зарплат військовим (60%) та закупівлю зброї, техніки, інші критичні витрати (40%).

Натомість, упродовж кількох останніх тижнів тривають жваві дискусії стосовно того, які саме податки можуть бути підвищені з найменшими втратами для економіки.

У початковій версії законопроєкт № 11416 передбачав підвищення ставки військового збору для найманих працівників з 1,5% до 5% та поширення обов’язку його сплати на ФОП: для платників єдиного податку третьої групи – 1% від доходу, для інших груп – 5% від розміру двох мінімальних заробітних плат на місяць.

Крім того, було передбачено встановлення обов’язку сплати військового збору юридичними особами у розмірі 1% доходу, що отримав неофіційну назву "податок з обороту". Значний резонанс отримали також наміри уряду запровадити 15% військового збору від вартості автомобіля при першій реєстрації, 5% – від доходу з продажу нерухомого майна фізичними особами, встановлення акцизного податку на напої з вмістом цукру (0,1 євро за 1 літр) тощо.

У ході численних перемовин бізнесу, за підтримки деяких експертів, немовби вдалося переконати уряд у недоцільності запровадження "податку з обороту". Компенсувати "нестачу" планувалося шляхом підвищення ставки ПДВ з 20% до 23-24%, тобто за рахунок кінцевого споживача. Та після обґрунтованої критики такого підходу як контрпродуктивного влада (на цьому етапі) відмовилась від ідеї підвищення ставки ПДВ.

Проте, низку інших податків у тій чи іншій формі буде підвищено, що може посилити обороноздатність держави в найближчому майбутньому, однак матиме негативний вплив на економічну активність в перспективі.

Водночас, дещо бентежить той факт, що питання пошуку "неподаткових" джерел фінансування (380 млрд грн) привернуло значно менше уваги суспільства. Це трохи несправедливо, адже йдеться про втричі більші обсяги.

Залишимо на сумлінні Мінфіну обіцянку перевиконати "діючі" доходи бюджету, зокрема за рахунок детінізації. Будемо лише сподіватись, що виведення бізнесу з тіні відбуватиметься в правовій площині.

Звернімо, натомість, увагу на внутрішні запозичення, за рахунок яких має бути профінансована левова частка оборонних видатків з вищезазначених 500 млрд грн. Умови, на яких держава позичатиме гроші, є не менш важливими, ніж ставки податків, оскільки обслуговування боргу відбуватиметься з майбутніх податкових надходжень.

І в цьому питанні принципово важливе значення має позиція Національного банку. Тобто, чи захоче Нацбанк піти назустріч потребам держави і спростити процес залучення коштів до бюджету, чи вкотре сховається за ширмою "незалежності".

У тих рідких випадках, коли це питання піднімається, суспільство починають жахати апокаліптичними наслідками емісії і будь-яка дискусія швидко зводиться нанівець.

Так, наприклад, під час презентації чергового огляду економіки від Центру економічної стратегії на слушне запитання модератора, чому МВФ не підтримує проведення м’якшої монетарної політики, голова місії МВФ відповів, що монетарне фінансування є недоцільним, оскільки Україна отримує велику зовнішню допомогу.

Таке пояснення є сумнівним з кількох причин. По-перше, зовнішня допомога, якою б великою вона не була, на жаль, не може витрачатися на фінансування оборонних видатків.

По-друге, пом’якшення монетарної політики не є тотожним монетарному фінансуванню. Ступінь жорсткості монетарних умов визначається передусім ставкою, за якою центральний банк здійснює свої операції.

Під таким кутом зору, монетизація більшої частини військових облігацій у 2022 році відбулася на наджорстких умовах, оскільки їхня дохідність була прив’язана до облікової ставки, яку НБУ "завбачливо" підвищив до 25%.

На сьогодні облікова ставка (за якою НБУ розміщує депозитні сертифікати овернайт) становить 13% річних, значно перевищуючи річний рівень інфляції (5,4%), і за прогнозом Нацбанку може бути знижена не раніше початку 2025 року.

Дохідність державних облігацій, які Мінфін розміщує через аукціони, також безпосередньо залежить від ставок Нацбанку. Поки банки мають можливість вкладати кошти в тримісячні депозитні сертифікати під 16% річних, годі сподіватися, що ставки за ОВДП будуть значно нижчими.

Тож перше, з чого варто починати розмову про потенційний внесок НБУ у вирішення нагальних проблем держави – це рівень облікової ставки і так званий дизайн монетарної політики, які створюють істотні перепони для залучення коштів до державного бюджету.

Ще однією проблемою, яка призводить до значних втрат бюджетних коштів, є неприйнятно висока дохідність державних облігацій, що перебувають у власності НБУ (передусім, придбаних у 2022 році). За підсумками 2023 року уряд сплатив Нацбанку за ОВДП 105,9 млрд грн, що, фактично, забезпечило йому можливість виплатити банкам 91,6 млрд грн за депозитними сертифікатами.

Відповідно, реструктуризація портфеля державних облігацій у власності НБУ (зі зниженням дохідності) могла б забезпечити істотну економію бюджетних коштів, яких так бракує для фінансування оборонних видатків. За бажання, таку процедуру можна назвати і "пошуком оптимальних варіантів досягнення економії за іншим внутрішнім боргом" (як подобається Голові НБУ), аби лише цей пошук увінчався успіхом.

Зрештою, якщо інтересам суспільства відповідатиме монетарне фінансування видатків на оборону, то Нацбанк зобов’язаний вдатись і до нього. Бо жодна інфляція (яка від цього навряд чи прискориться) не може зрівнятися з ризиком втрати обороноздатності.

Є підстави припускати, що за адекватної комунікації і достатнього рівня міжнародних резервів економіка просто не помітила б монетизації ОВДП на умовних 100-200 млрд грн. Оскільки емітовані у такий спосіб кошти, суто технічно, мало чим відрізняються від фінансування бюджету за рахунок зовнішніх надходжень. Тож у цьому питанні Нацбанк міг би виявити більшу гнучкість і солідарність з потребами держави у стані війни.

У ширшому контексті монетарна політика НБУ мала б відіграти роль компенсатора для жорсткішої фіскальної політики. Оскільки в умовах війни навряд чи доцільно проводити жорстку монетарну і фіскальну політику одночасно. Якщо вже уряд твердо вирішив підвищувати податки (і Голова НБУ хоче, "щоб уряд був максимально успішний в цьому питанні"), Нацбанк може підтримати економіку через стимулювання кредитування.

Бо дотепер НБУ, підтримуючи високі ставки, фактично переймався генеруванням доходів для банків за рахунок держави (проценти за ОВДП, депозитними сертифікатами та компенсація ставок за державними програмами підтримки кредитування). За підсумками січня-липня 2024 року чистий прибуток банків сягнув 93,6 млрд грн, що перевищує відповідний показник за весь 2023 рік (82,8 млрд грн).

Настав час відмовитись від химерної політики "підвищення привабливості гривневих активів", недієвість якої нещодавно визнав навіть її творець – попередній Голова НБУ. Хоча для багатьох неадекватність такої політики була очевидною ще два роки тому. На жаль, закон не передбачає відповідальності за хибні рішення ні у сфері монетарного, ні податкового регулювання.

У підсумку, маємо не надто оптимістичну перспективу. Якщо уряд, підвищивши податки, обмежить економічну активність, а Нацбанк за допомогою високих ставок продовжить плекати "привабливість гривневих активів", скоро сплачувати податки зможуть лише банки.

P.S. Оновлені пропозиції уряду передбачають на 2024 рік підвищення ставки податку на прибуток банків з 25% до 50%.