Апофеоз безглуздості

Сміх крізь сльози – саме такі суперечливі емоції викликає "закон про дрова", яким передбачаються драконівські штрафи або навіть кримінальна відповідальність за збереження хмизу без належно оформлених документів.

Автори закону, в основному фракція слуг народу, запевняють, що звичайним громадянам нема за що хвилюватись! Але ж, більшість пересічних українців з власного досвіду знають якими саме найчастіше бувають практичні наслідки "благих намірів" вітчизняних законотворців.

Якщо ще донедавна здавалось, що абсурдність окремих рішень влади є наслідком поодиноких збоїв системи, то тепер остаточно зрозуміло що свято безглуздості є прямим і безпосереднім результатом світоглядних упереджень верхівки державного управління – здатність бачити винних у будь-кому крім себе. Яскравим прикладом такого викривлення дійсності є риторика однієї з топ-керівниць Національного банку, що була висловлена на черговому ток-шоу щодо обговорення необхідності підвищення податків в Україні. Якщо коротко, суть спічу полягала у тому, що люди в Україні несумлінні, бо платять готівкою за послуги таксі та різними чеками у ресторанах і, взагалі, всіляко ухиляються від сплати податків.

Абсурдність цієї картинки полягає у тому, що людина з чинним вироком Верховного Суду про розкрадання коштів вкладників банку, з необмеженою заробітною платою по основному місцю роботи, прикрашена коштовностями з чорних перлин за десятки тисяч доларів дозволяє собі публічно моралізаторствувати з приводу невідповідності її уявленням про прекрасне звичайних людей, більшості яких вистачає їхніх доходів та ресурсів, в тому числі хмизу, лише на виживання.

У світлі перспектив ймовірного підвищення ставки ПДВ і закономірної тенденції переходу багатьох родин в режим натурального господарства, закон про дрова є логічними діями влади на упередження. Все це викликає сумні історичні ремінісценції про сталінську країну-концтабір, в якій змучених голодомором людей за три колоски з колгоспного поля на десять років відправляли до Сибіру.

Відкинувши емоції слід визнати, що нинішня влада часто діє саме за такою логікою, коли замість того, щоб створити та убезпечити умови для зростання індивідуального та суспільного добробуту людей, вмикається режим репресій, а боротьба відбувається не з причинами, а з наслідками. Навіщо створювати розподілену генерацію, ефективну систему захисту енергооб’єктів, тобто самім працювати і не красти, простіше впаяти штрафи на дрова!

Наочним прикладом формування політик на основі принципу "битий небитого везе" є концепція вини у практиці адміністрування ПДВ так звана СМКОР. Закладений в основу роботи цієї системи принцип "нагородження непричасних та покарання безневинних" в реаліях нашого життя виявився дійсно ефективним. Практики кажуть, що система майже подолала скрутки та схематоз (ключове слово виділено!). Про це також свідчить динаміка показників за результатами проведення автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків. Але все у житті має свою ціну!

У звіті Рахункової палати, присвяченому аудиту рішень ДПС щодо блокування податкових накладних і якому немає підстав не довіряти, написано, що в основу роботи СМКОР закладені неоднозначні критерії оцінки ризику, що "надає дискреційні повноваження комісіям регіонального рівня при прийнятті рішення про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості. Зазначене створює ризики помилкового або несправедливого віднесення платників податків до категорії ризикових". Замість того щоб боротись з ризиковими суб’єктами, боротьба триває з ризиковими операціями. Реакції влади на ці скарги можна описати приказкою : "Ліс рубають – тріски летять"!

У недавній дискусії на цю тему голова профільного комітету Верховної Ради з питань податкової політики по суті визнав, що сумлінному бізнесу потрібно час від часу вдаватись до оптимізації податків, оскільки в іншому випадку він не здатний витримати конкуренцію з боку тіньового бізнесу.

Але найголовніша проблема тут полягає у тому, що держава таким "оптимізаторам", а це в основному малий та середній бізнес, нічого крім наджорстких умов адміністрування податків запропонувати не може. І тут вони, в свою чергу, програють конкуренцію великим в тому числі іноземним компаніям. У довгостроковій перспективі це загрожує монополізацією ринків, цілих галузей економіки. Проти чого боролись до того й прийшли : монополізація плюс дискреція мінус підзвітність! Навряд чи такий підсумок буде бажаним результатом еволюції вітчизняної економіки та національної системи оподаткування. До того ж слід пригадати, що під час усіх випробувань що випали на долю України протягом останніх десятирічь саме малий і середній бізнес забезпечував стійкість та захист економіки від усіх можливих шоків та потрясінь. Перший крок до монополізації вже зроблений. Лише 2% платників податків попали до так званого Клубу білого бізнесу. Очевидно решту чекає пекло.

В принципі діалог між владою і суспільством в стилі взаємних обвинувачень в Україні стандартна історія. З одного боку ми чуємо, що влада корумпована і розбещена, а з іншого лунає, що суспільство, люди, платники податків не сумлінні і взагалі не такі як владі треба. Мовляв нема чого на люстерко кивати, якщо морда крива. Ця суперечка триває роками і, можливо, є не безпідставною, якщо намагатись дивитись на ситуацію фрагментарно, пристаючи на той чи інший бік. Якщо ж поглянути на неї з більшої історичної та політичної перспективи, то стає зрозуміло, що замкнене коло взаємних звинувачень раз і назавжди має бути розірване. При цьому, почати влада має з себе хоча б з тієї важливої причини, що записана в Конституції України : "єдиним джерелом влади є народ", а не навпаки. Є відчуття, що все ближче й ближче той час, коли "слугам" нагадають хто в хаті господар. І не тільки їм, бо у фракції слуг вся формула влади – лояльність плюс безглуздість.

Отже, політики, що реалізує нинішня влади у більшості сфер суспільного життя, є наслідком когнітивних викривлень владної еліти помножену на інстинкт самозбереження. Це ми бачимо на прикладі дров, податків, освіти, медицини, судочинства, мобілізації тощо.

Основний провал в діях влади – це звісно нездатність вчасно та ефективно провести мобілізацію. При цьому багато експертів зазначали і зазначають, що ця мобілізація ймовірно була доречною не стільки за рахунок залучення нових людей до лав ЗСУ, скільки за рахунок оптимізації різнорідних, а головне багаточисельних силових структур. Поряд зі зняттям суспільної напруги невдоволення діями влади, фішка такої оптимізації полягає у тому, що вона не потребує суттєвих додаткових коштів на своє фінансування з державного бюджету, оскільки відповідні видатки там і так закладені. Про це більш докладно писав раніше. Проте вочевидь всі ці люди потрібні владі в тилу, щоб слугують її соціальною, силовою, а у майбутньому і електоральною опорою.

Трагедія війни полягає у тому чого влада ніяк не може зрозуміти : люди не йдуть на війну, не тому що не хочуть захищати свою країну чи свої домівки, а тому що вони не хочуть захищати таку владу, що має настільки схиблені уявлення про реальність. Для відомо кого на самій верхівці цієї влади справедливим не є мир навіть за умови, якщо він буде "починатися з лінії 24 лютого 2022 року — це було б неправильно, несправедливо і створить загрози, що це може повторитися". Але непоодинокою є думка, що збереження незалежності України разом з здатністю для свого відновлення - вже достатні причини аби припинити цю війну. Слід визнати, що з кожним додатковим днем та місяцем війни ця здатність зменшується, особливо в державі, де владна еліта настільки відірвана від реалій життя.

З огляду на це, питання перезавантаження влади вже давно з розряду екзистенційних, і не менш важливих ніж питання війни та миру. Sic : спочатку влада, а вже потім суди, ДПС, ДМС, БЕБ і все інше. Бо скільки ж можна лікувати наслідки хвороби, а не саму хворобу. Всі спроби суспільства щось підправити в діях, відстоюючи власні інтереси, натикаються на повнісіньке несприйняття, тому висновок очевидний : давно пора змінювати не політики, а політиків, бо ціна за виставу абсурду, що триває на наших очах, може бути для країни найвищою!