Shell і валіза без ручки
Цікава ситуація склалася навколо бізнесу міжнародної компанії Shell в Україні. Це мережа АЗС, що нараховує 132 автозаправні станції.
Загалом історія Shell в Україні непроста. Схоже, фінал буде аналогічним.
Спочатку компанія була змушена відмовитись від проєкту з видобутку газу у Донецькій області, потім була анексія Криму й втрата частини АЗС.
Але головною проблемою Shell завжди був партнер, що володів 49% у спільному підприємстві (СП) "Альянс Холдинг", якому і належить мережа АЗС. Спочатку це була "Група Альянс", яка згодом продала свій нафтовий бізнес "Незалежній нафтовій компанії" – неформальному сателіту "роснєфті".
Це СП від самого початку було дуже дивним. Згідно з угодою між партнерами, власник 49% мав ексклюзивно забезпечувати мережу пальним, а Shell взяла на себе управління мережею. Тертя з приводу цін від партнера виникли досить швидко. На ринку всі знали, що "Альянс Ойл Україна" – уповноважений постачальник пального, продавав його за максимальними цінами, тим самим перетягуючи на себе частину маржі, яка мала б бути спільною.
Але згодом з’явилися й зустрічні претензії. Доводилось чути, що постачальник був незадоволений об’ємними платежами Shell за використання бренду, різними роялті на адресу материнської компанії тощо. Що своєю чергою також зменшувало прибуток СП.
"Ми заробляємо на постачанні пального, вони – на своїх корпоративних платежах. Так і живемо", – розповідав один з учасників тієї співпраці.
Подейкували, що компанія Shell неодноразово ставила питання про продаж своєї частки. Але згідно з угодою, єдиним покупцем міг бути тільки партнер, який викуповувати партнерську частку начебто не хотів.
Після початку війни 2014 року говорили й про бажання росіян скоріше вийти з України, але тожі вже Shell начебто не була готова до такого кроку. Але швидко передумала у 2022 році. Як з’ясувалося, Shell отримала частку партнера у спільному підприємстві. Проти виступила Україна, яка згодом реалізувала своє право на конфіскацію частки у розмірі 49% в "Альянс Холдингу", оскільки вона належала агресору й відчужувати її у 2022 році було заборонено.
Нещодавно Фонд держмайна офіційно став власником цих 49% і заявив про наміри продати цю частку. І тут з’являється інтрига: хто може стати покупцем?
На моє переконання, шанси у ФДМУ продати цей актив наразі мінімальні.
По-перше, питання ціни. На мій погляд, станції Shell можуть вартувати $0,8-1 млн. Мережа має 132 АЗС, з яких сьогодні працює близько 120 (наскільки я розумію, роботу решти станцій припинено через небезпеку для персоналу). Тобто йдеться про $105-132 млн. Це при тому, що сама Shell заявляє про інвестиції у розмірі $460 млн. Але ми у війні, тому яка може бути кінцева ціна – невідомо.
По-друге, як бачимо, в Україні СП не працюють. Має бути хтось один.
Зрештою, все залежатиме від позиції Shell. Український бізнес, здається, ніколи не був для компанії власне бізнесом, а суцільною роботою на перспективу. Прибутку компанія давно не має, її продажі ледве дозволяють зводити кінці з кінцями. А продажі низькі, бо, з одного боку, мережа відверто не встигає в маркетингу за цивілізованою частиною українського ринку, а з іншого – неспроможна конкурувати за ціною з нецивілізованою частиною через суворе дотримання всіх норм і повну сплату податків.
Тобто маємо класну валізу без ручки. Інвестовано грошей і сил багато, кинути шкода, а нести далі – важко. Або Shell наважиться викупити пакет у ФДМУ, або вирішить продати свій. Іншого не проглядається.
