Пільгове оподаткування України: реформувати не можна залишити

У середині березня Міністерство фінансів України оприлюднило Звіт про стан виконання Національної стратегії доходів у 2024 році. У ньому було зазначено, що в середньостроковій перспективі спрощена система оподаткування України має бути реформована. Там же у дуже загальних рисах окреслено напрями такого реформування. Тож давайте спробуємо поміркувати над тим, чи потрібні такі зміни Україні, чи можливо слід залишити все як є.

Вітчизняні ЗМІ, та все "прогресивне експертне середовище" болісно відреагувало на цю новину. Мовляв "Мінфін планує знищити спрощену систему оподаткування" і далі за списком усі можливі страхіття, якими лякають суспільство візіонери та професійні реформатори. На сайті міністерства згодом навіть з’явилось вибачення перед обуреною громадськістю, що "Мінфін не планує підвищення податків для ФОПів"!

Нагадаємо, що в Україні офіційно існує дві спрощених системи оподаткування: одна, так би мовити, традиційна, що діє в Україні у майже первозданному вигляді з 1999 р. (!), друга – режим оподаткування Дія.Сіті, що функціонує з початку 2022 р. Якщо бути точними у формулюваннях, то це не спрощені, а пільгові системи оподаткування. Вони використовують значно менші ставки податків, що призводить, відповідно, до меншого рівня податкового навантаження на економічних агентів, що їх використовують, порівняно із загальною системою оподаткування.

Більшість податкових експертів якось, навмисно чи ні ‑ питання другорядне, скромно замовчують факт існування не менш значущої пільгової системи Дія.Сіті. Резиденти цього преференційного режиму оподаткування з 1 січня цього року сплачують 5% податку на доходи фізичних осіб, 5% військового збору (до 2025 р. цієї норми не було) та 22% єдиного соціального внеску з мінімальної заробітної плати. При оподаткуванні фінансового результату застосовується ставка 9% для розподіленого – виведеного з економічного обороту ‑ прибутку. Завдяки цій нормі за три повних роки 1919 резидентів (кількість станом на теперішний момент), що знаходяться "на особливих умовах оподаткування", сплатили аж … 238,8 мільйонів грн податку на прибуток. За той самий період усі інші платники цього податку дали бюджету воюючої країни 598 мільярдів грн! Отож, частка солідарності резидентів Дія.Сіті вимірюється числом з багатьма нулями після коми – 0,04%!

Потрібно зауважити, що значна частина суб’єктів господарювання Дія.Сіті є виробниками сучасної зброї, зокрема дронів, що є критично важливими за нинішньої війни. Тому на шальках терезів потрібно ретельно зважувати всі pro і contra відповідних рішень. Зі зрозумілих причин багато інформації потрібної для такого аналізу є закритою, тому будемо, сподіватись що ті хто має до неї доступ, будуть приймати непрості рішення зважаючи на всі аспекти цієї ситуації.

Отже, насправді питання порядку денного у сфері податкової політики держави полягає не у тому чи потрібно змінювати підходи до застосування таких пільг, а чи може Україна, в якій більше десяти років триває війна з агресором масштабу росії, дозволити собі їх існування у нинішньому вигляді взагалі.

Питання, звісно, риторичне, а відповідь очевидна. Історія не знає прецедентів зменшення податків чи застосування пільг під час війн. Так, протягом Другої світової війни у США ‑ одній з наймогутніших в економічному та військовому аспектах країн світу ‑ збільшення податків торкнулось усіх : доходів найманих працівників, прибутків корпорацій, також було підвищено торгівельні мита. Про гулагівську економіку СРСР за часів Сталіна взагалі краще не згадувати у цивілізованій країні.

Проблема полягає у тому, що українське суспільство три роки поспіль було дезінформоване міфом про те, що перемога не за горами, а відновлення країни ми будемо здійснювати за рахунок великих контрибуцій, стягнутих з агресора. Тому, можемо собі дозволити не підвищувати податки. Навіть навпаки ‑ їх потрібно радикально зменшити відразу після війни, оскільки поряд з контрибуціями до України нескінченним потоком прийдуть величезні іноземні інвестиції. Ці мантри повторювались на численних міжнародних конференціях, зокрема, у Лондоні, Лугано тощо.

Реальність виявилась іншою, а тому чим раніше буде зроблена робота над помилками, тим більше шансів для Україні міцно стояти на власних ногах, залишатись незалежною та самодостатньою.

Ключова умова для цього – Збройні сили України. Як з’ясувалось, в НАТО нас не чекають та й вступ до нього нам нічого не гарантує. Справжні гарантії безпеки дає українська армія, що фінансується коштом платників податків.

На фінансування ЗСУ, навіть у разі припинення активної фази війни, доведеться витрачати не менш як 5% на оборону і не менш як 2–3% ВВП на ветеранів та інші пільгові групи населення (сироти, ВПО). І це не рахуючи, соціальні видатки (пенсії, медицину, освіту й науку тощо). Таким чином, за рахунок податків мають фінансуватися суспільні потреби на загальну суму не менше 30% ВВП!

Станом на сьогодні 1,6 млн підприємців на спрощеній системі оподаткування сплачують 69 млрд грн податків в той час як 5,6 млн найманих працівників та біля 1 млн військовослужбовців сплачують 520 млрд грн податку на доходи фізичних осіб (у тому числі грошове утримання) і військового збору та, на додаток до цього, 535,5 млрд грн нарахувань на заробітну плату у вигляді ЄСВ. Тобто мова йде про суми більше ніж у десять раз.

Якась несправедлива арифметика виходить при підрахунку розподілу сукупного податкового навантаження чи не так!

Цю несправедливість якщо не розуміють, то відчувають звичайні люди, а тому й маємо усі нагальні проблеми зі зневірою, відсутністю, висловлюючись дипломатичною мовою, ентузіазму громадян до захисту батьківщини. Ну хто тобі піде її захищати, коли на вулицях наших міст їздить безліч нових люксових авто преміум класу. Нещодавно, Державна податкова служба України повідомила, що власники елітних авто за результатами минулого року сплатили 220 млн грн транспортного податку (перевиконання плану на 150%): серед лідерів три регіони. Майже третина суми сплаченого податку у минулому році – 62,2 млн грн ‑ надійшла від платників Києва. Серед лідерів також Дніпропетровська, Одеська та Київські області.

В одному з останніх досліджень Сentre for Economic Policy Research під назвою "Заміна іноземної допомоги : макроекономічний план Б для України (і Європи)" авторитетні економісти світового рівня (T. Becker, B. Eichengreen, Y. Gorodnichenko, S. Guriev, S. Johnson, T. Mylovanov, M. Obstfeld, K. Rogoff, I. Sologoub, B. W. di Mauro) звертають увагу на необхідність досягнення справедливості оподаткуванні в Україні. Даруйте за розлогу цитату, але її слід навести повністю. Автори пишуть : "прогресивне оподаткування доходів є ще одним потенціальним джерелом доходів. "Військовий збір" на високі доходи та товари розкоші (наприклад, дорогі імпортовані автівки) можуть (ми б зазначили, "повинні" – авт.) бути застосовані, хоча ці податки складніше запровадити в економіці, що має велику історію ухилення від сплати податків. На додаток до більших податкових надходжень, прогресивне оподаткування сприятиме соціальній згуртованості, сигналізуючи про те, що держава здатна вирішити проблему розподілу податкового тягаря справедливо".

Як не банально звучить тисячний раз, але відчуття справедливості, тобто пропорційної та рівної жертви усіх ‑ і багатих, і незаможних громадян, і середнього класу ‑ задля досягнення суспільного блага, є одним із основних чинників консолідації суспільства та існування держави Україна. Без податків, стверджує один з провідних економістів світу Томас Пікетті, "суспільство немає спільної долі, а колективні дії неможливі, так було завжди".

Що потрібно нагадати усім "захисниками прав" вітчизняних підприємців, так це існування універсального закону оподаткування який гласить наступне : "якщо існує вибір сплачувати податок за двома різними ставками, то він завжди буде сплачений за меншою". Зараз ставка податку на пільговій системи оподаткування є у 3,8 разів нижчою, ніж на загальній системі. Зокрема, наймані працівники сплачують де-факто 23% із заробітної плати (18% ПДФО та 5% військовий збір), а фізичні особи-підприємці на спрощеній системі оподаткування 3-ї групи ‑ лише 6% (5% єдиний податок та 1% військовий збір).

Це означає, що у разі дотримання статус-кво (збереження спрощеної системи оподаткування в її нинішньому вигляді) мотивація до оптимізації податкового навантаження залишатиметься високою. Тому навряд чи це раціональне рішення з огляду на всі виклики і загрози для нашої держави.

Таким чином, для того, щоб розуміти, де саме потрібно поставити кому у сформульованому питанні в заголовку цієї колонки, потрібні не емоції, а здоровий глузд. Як зазначено у спростовуючому клікабельні апокаліптичні заголовки у соцмережах повідомленні Міністерства фінансів, ця дискусія "буде відбуватися публічно і потребуватиме обговорень з громадськістю, бізнесом і всіма гілками органів влади, а також із залученням міжнародних партнерів". До цього можна додати, що усі проблеми податкової політики держави, а не лише пільгового оподаткування, мають розглядатись у значно ширшому, не тільки економічному, контексті існування України, необхідності її післявоєнного відновлення, у тому числі належного фінансування суспільних потреб.

З огляду на це, якщо можновладці під тиском "прогресивної громадськості та захисників прав підприємців" із псевдолібертаріанськими поглядами залишитимуть все як є, то доля нашої країни може бути непередбачуваною.

Автори: Костянтин Швабій та Вадим Задорожний