"Енергетичне перемир’я" та фінансові ресурси війни

Мораторій на обстріл енергетичної інфраструктури у нас сприймається цілком позитивно, особливо, якщо пригадати події тогорічної зими, коли кілька годин кожної доби не було електроенергії в оселях по всій Україні. Але з точки зору стратегії війни цей мораторій, якщо він буде тривати не 30 діб, а довго, є дуже поганою ідеєю, і не тільки тому, що після 25 березня Росія продовжує знищувати газову інфраструктуру України, яка в "угоді" про припинення вогню якимось дивом не вважається частиною енергетичної інфраструктури. Справа в тому, що нафтова інфраструктура Росії є джерелом фінансування війни в Україні, якщо не єдиним, то точно - головним джерелом.

Три роки війни ясно довели всім, що в довгій війні на виснаження у Росії більше ресурсів, ніж у нас: у ворога на сто мільйонів більше населення ніж у нас, у Росії вдесятеро більша економіка. Завдяки зовнішній допомозі ми можемо втримувати приблизний паритет витрат на війну, але подолати Росію це не допомагає. Вже два роки, як наші збройні сили не можуть зробити нічого для повернення хоча б кількох кілометрів захоплених ворогом територій, кількамісячний рейд у Курську область був єдиним успіхом, та й той був не дуже довгим.

Ситуація доволі очевидна: наявними засобами війни ми можемо ще якось стримувати ворога, але втрати вбитими та пораненими рано чи пізно цю нашу спроможність зведуть нанівець, бо різниця в сто мільйонів населення рано чи пізно у війні на виснаження стане вирішальною, навіть при тому, що втрати на полі бою у ворогів значно вищі, ніж у нас.

Ситуацію на полі бою може змінити тільки технічна перевага в озброєнні. Історичним прикладом перемоги над Росією за рахунок переваги у військовій техніці була війна 1904-1905 років з Японією, коли розроблена французами вибухівка мелініт і новітні британські артилерійські приціли призвели до знищення російського флоту японцями. Подібної технологічної переваги у зброї у нас зараз нема, самі виробити не можемо, США і Європа нам таку зброю не дають. Не будемо гадати, чому вони нам її не дають, просто констатуємо очевидний факт. Кілька F-16 та "Міражів" погоди не роблять, бо їх, по-перше, мало і, по-друге, принципово вони не переважають російські літаки, те ж саме стосується артилерії та безпілотників. Величезну перевагу росіян у ракетах подолати не можливо.

Крім поразки на полі бою, країна може програти війну економічно, як це було з Німеччиною в Першу світову війну. У 1918 році, коли Німеччина визнала поразку у війні, на її території не було жодного солдату противника. Німеччина розвалилась економічно, хоча фронт ще тримався. Вона не мала ресурсів продовжувати війну.

Чи можна отримати подібну перемогу у нинішній війні з Росією, тобто через вичерпання її економічного ресурсу? На сайті Міжнародного інституту свободи на початку цього року була оприлюднена розлога аналітика стану російської економіки саме з точки зору ресурсів для війни з Україною. Автор приходить до невтішного висновку: "Якщо взяти суто економічні, фінансові, соціальні аспекти, параметри російської економіки, то в наявному режимі західних санкцій, взаємовідносин із Китаєм, Індією, Туреччиною, іншими країнами поза ЄС-27 і G-7 шанси перетворення економіки Росії на фактор примусу Кремля до припинення війни з Україною близькі до нуля".

Звідки така стійкість сучасної російської економіки на відміну від німецької сто років тому? Відповідь дуже проста. Її наочно демонструє ось ця діаграма:

В 2025 році, на піку воєнних витрат, один день війни коштує Росії більше 300 мільйонів євро. Всі роки війни кожного дня експорт викопного палива дає Росії вдвічі більше. Нафтогазові доходи зараз становлять головне джерело наповнення бюджету Росії, доки ці доходи будуть такими величезними, доти Росія буде мати ресурси для фінансування війни. Ці величезні доходи дають можливість Росії вести війну силами найманої армії, без мобілізації населення, що гарантує відсутність соціальної напруги в суспільстві. Більш того, мало хто звернув увагу на повідомлення Світового Банку влітку 2024 року про те, що Росія за класифікацією Світового Банку перейшла з категорії країни з середнім доходом в категорію країн з високим доходом на душу населення, попри витрати на війну і "пекельні санкції". Світовий Банк складно запідозрити в поширенні путінської пропаганди.

Що з цим можна зробити? Рекомендації цитованого дослідження МІС зводяться до посилення санкцій. А чи можна санкціями позбавити Росію джерел фінансування війни? За три роки війни, судячи з наведеної діаграми, тільки санкції ЄС проти поставок газу трубопроводами в Європу суттєво вплинули на доходи Росії (до лютого 2022 року трубопровідний експорт газу давав Росії 220-260 мільйоні євро кожного дня, зараз ці доходи впали до 60-70 мільйонів євро, які забезпечує експорт до Китаю). Причина очевидна – санкції були запроваджені Євросоюзом проти товару, який споживав Євросоюз. Але з рештою видів викопного палива ситуація геть інша.

Санкції не мали серйозного впливу на доходи від експорту нафти, нафтопродуктів, вугілля, скрапленого газу. В майбутньому теж не слід очікувати якогось ефекти від санкцій, і справа тут не в характері цих санкцій. Обмеження ціни російської нафти стелею 60 доларів за барель – це символічний жест, який не мав і не міг мати жодного впливу на доходи Росії, бо проконтролювати виконання такої санкції виявилося неможливо. Індивідуальні санкції проти танкерів Совкомфлоту проконтролювати легко, але таких танкерів одиниці, а російську нафту транспортують сотні танкерів. Легко зрозуміти, чому санкції проти російської нафти є чисто символічним жестом: реальні санкції призведуть до значного зростання цін на нафту і нафтопродукту в усьому світі, а цього ніхто не хоче, ні в ЄС, ні в США.

Навіть, якщо б санкції були б реальними, вони не мали б ефекту. Справа в тому, що головні покупці російської нафти і нафтопродуктів - Китай, Індія, Туреччина, Бразилія – не приєдналися до санкцій і не збираються цього робити. Примусити ці країни ввести санкції проти Росії не можливо. Це означає, що свої пів мільярда євро нафтових доходів кожного дня Росія спокійно буде мати, не залежно від санкцій.

Економіка Росії є майже моно-товарною, і цим товаром є викопне паливо, яке сьогодні є високо ліквідним ресурсом, споживання якого не підконтрольне західним країнам. В той же час будь-яка моно-товарна економіка вразлива саме через свою моно-товарність, бо можна знайти спосіб зупинити або сильно скоротити експорт цього товару.

Росія експортує нафту трубопровідним та морським транспортом. Доходи Росії від продажу нафти трубопроводом становлять зараз до 80 мільйонів євро на день, це експорт до Китаю, решта доходів формують танкерні перевезення через порти Чорного моря, Балтики і Тихого океану. З загального обсягу доходів, отриманих від морського експорту нафти і нафтопродуктів, 80% створюють порти Балтики та Чорного моря: 60% та 20% відповідно. Причому великих портів всього тільки три: два на Балтиці, один на Чорному морі. Одночасне блокування роботи цих трьох портів означає втрату більше половини нафтових доходів Росії.

В січні цього року відбулося невелике скорочення експорту нафти з Росії, але зовсім не через санкції, а внаслідок того, що після атак українських безпілотників на балтійський порт Усть-Луга з нього вийшло замість звичних 55 танкерів на місяць тільки 44. Десяток танкерів – це приблизно мільйон тон нафти. Атака на Усть-Лугу частково була компенсована відвантаженням через інший балтійський порт — Приморськ, який не був атакований.

Такий самий вплив на експорт нафти може створити атака на станції перекачування нафти, які обслуговують нафтопроводи в порти Усть-Луга, Приморськ та Новоросійськ. В лютому цього року після удару по нафто-перекачувальній станції (НПС) Кропоткінська була уражена подача нафти в порт Новоросійськ. В тому ж лютому місяці була атакована НПС Андреаполь, що качає нафту в порти Балтики.

Як бачимо на наведеній діаграмі, десятки атак на російські нафто-переробні заводи (НПЗ) впродовж 2023-2024 років ніяк не вплинули на експортні нафтові доходи, що й зрозуміло, бо зупинка НПЗ призводить до зменшення переробки і до збільшення експорту сирої нафти. З точки зору впливу на ресурси для фінансування війни стратегія атак на НПЗ була хибною. Нарешті, в цьому році ми побачили ознаки правильної стратегії - враження інфраструктури експорту, а саме порту Усть-Луга і нафто-перекачувальних станцій. Мораторій на удари по нафтовій інфраструктурі зупинить цю правильну стратегію. Чи є інший варіант заблокувати нафтовий експорт?

Теоретично він є. Балтийське море фактично є внутрішнім морем країн НАТО, теоретично, вони можуть не випустити танкери з російською нафтою з Балтики. Але це протирічить діючому морському праву. Тобто, для досягнення цілі потрібно міняти законодавство країн, наприклад, запровадити обмеження на вік та технічний стан танкерів, які транспортують нафту через територіальні води і виключні економічні зони Данії, Швеції, Фінляндії та інших країн на берегах Балтики (вирішальна роль тут належить Данії). Можна собі уявити, скільки часу потрібно на зміни законів, навіть якщо ці країни будуть мати бажання це зробити, що зараз достеменно не відомо. Наслідки у вигляді стрімкого злету цін на бензин, дизельне та авіаційне пальне лякають всіх.

Тобто можливість закрити транспортування російської нафти через балтийські порти законодавчим шляхом виглядає дуже сумнівною, складною і довгою процедурою. Фізичне руйнування нафтових терміналів і НПС більш надійний захід, його тестування в січні-лютому 2025 року тільки почалось, потрібно продовжувати і розширювати цю правильну стратегію, а не запроваджувати мораторій. Треба кінець-кінцем зрозуміти, що єдиний шанс встояти проти агресії Росії – це позбавити її ресурсів для фінансування війни. Більш того, загроза зупинення мільярдних потоків нафтових доларів – це реальний засіб стримування російської агресивності на майбутнє, це реальна гарантія безпеки. Всім вже зрозуміло, що паперових "гарантій безпеки" проти божевільного сусіда не існує в природі, а ядерні – примарні.