Державний протекціонізм VS вільний ринок: що зараз обрати Україні?

Україна, перебуваючи у стані війни з Росією з 2014 року, а особливо з початком повномасштабних бойових дій з 24 лютого 2022 року, стикається з безпрецедентними викликами для своєї економіки. Питання про те, як краще на них реагувати та яку модель економічної політики обрати, – перезріло. Проте дискусії, що краще: державний протекціонізм чи вільний ринок, точаться дотепер. Обидві моделі мають свої переваги та ризики, але вибір залежить від пріоритетів.

Відповідно, для оцінки доречності вибору зупинюсь на базових перевагах та недоліках кожної з моделей. Спочатку розглянемо державний протекціонізм, а потім вільний ринок.

Під час війни державний протекціонізм дозволяє уряду спрямовувати ресурси на стратегічні галузі, такі як оборона, енергетика та транспорт. Це забезпечує незалежність від імпорту, який може бути перерваний через тривалі процедури узгодження чи блокаду. Наприклад, захист вітчизняних виробників зброї та боєприпасів критично важливий для підтримки ЗСУ.

Історично, під час Першої та Другої світових воєн США та Велика Британія використовували державний контроль для мобілізації економіки, що забезпечило ефективне постачання військових матеріалів. Після війни протекціонізм може допомогти швидко відбудувати ключові галузі через субсидії та державні замовлення, захищаючи їх від іноземної конкуренції, поки вони вразливі.

Водночас, використання механізмів державного протекціонізму має низку недоліків, зокрема високий ризик неефективності та корупції в державному секторі, що може сповільнити економічне зростання. Інвестиційна привабливість спадає через обмеження вільної торгівлі, що критично для повоєнного відновлення. Також можлива ізоляція від глобальних ринків, що може зашкодити інтеграції до ЄС, яка є стратегічною метою України.

Проте зараз, коли світ швидко занурюється в епоху нових торгівельних та тарифних воєн, до такої ізоляції будуть вдаватися всі великі суб’єкти світової торгівлі, про що я вже писав. Не можна оминути увагою й ризик зникнення Світової організації торгівлі (СОТ), який суттєво зріс після того, як США призупинили внески до неї у березні поточного року в рамках намагань адміністрації Трампа скоротити державні витрати. Тож до протекціоністських заходів поступово вдаватимуться й інші держави.

Щодо використання моделі вільного ринку, то під час війни вільний ринок може генерувати більше податкових надходжень, що дасть ресурси для оборони. Він також сприяє інноваціям, які можуть бути корисними для військових технологій, як-от дрони, кібербезпека нові засоби зв’язку та високоточна зброя. Але все це має бути забезпечено відповідним державним замовленням, оскільки жодна компанія у світі не займається виробництвом товарів військового призначення "про запас" чи "на склад", а покупцями такої продукції зазвичай є винятково держави в особі урядів.

Під час післявоєнного відновлення вільний ринок сприяє залученню іноземних інвестиції та новітніх технологій, що необхідні для швидкого відновлення. Наприклад, досвід країн Європи після Другої світової війни показує, що відкритий ринок прискорив економічне зростання через план Маршалла і приватні інвестиції.

Щодо недоліків використання моделі вільного ринку, то під час війни вільний ринок може не відповідати національним пріоритетам, наприклад, через спекуляції цінами на критичні товари чи залежність від імпорту, який може бути ненадійним. Це, у свою чергу, призводить до зростання соціальної нерівності та економічної нестабільності, а залежність від зовнішніх ринків може зробити економіку вразливою до санкцій чи блокад, особливо з боку Росії.

Якщо розглянути конкретні механізми державного протекціонізму, які є необхідними та можуть застосовуватися для мобілізації ресурсів і підтримки критичних галузей промисловості під час війни, то основними будуть такі:

• Субсидії та пільги для оборонної промисловості. Наприклад, у 2024 році Україна надала митні пільги для виробників дронів, що дозволило збільшити їхнє виробництво на 50%, і які продовжено на 2025 рік.
• Контроль цін на товари першої необхідності. Насамперед, це регулювання цін на їжу, пальне та ліки, щоб запобігти інфляції та забезпечити доступність для населення та армії.
• Обмеження імпорту несуттєвих товарів. Реалізується через введення тарифів або квот на імпорт, щоб зберегти валютні резерви для закупівлі стратегічних ресурсів.
• Націоналізація стратегічних галузей. Вкрай необхідним є взяття під контроль енергетики, транспорту та комунікацій для забезпечення їхньої роботи під час війни.
• Ратифікація критичних ресурсів. Тобто введення системи розподілу пального, їжі та медичних засобів для рівномірного забезпечення військових формувань та на територіях дотичних до лінії бойових зіткнень (ЛБЗ).
• Експортні обмеження. Заборона на експорт критичних товарів, як-от зерно, метал, продукція хімічної промисловості тощо, для оперативного забезпечення внутрішніх потреб.

Ці механізми забезпечують контроль над економікою, зменшують залежність від зовнішніх ринків і підтримують зусилля армії.

Після війни деякі протекціоністські заходи залишаться важливими для забезпечення безпеки та стабільності та з’являться й нові. Ось конкретні механізми:

• Захист стратегічних галузей. Підтримка оборонної промисловості через субсидії та обмеження імпорту зброї, щоб зберегти самозабезпеченість. Наприклад, після війни варто продовжити дію пільг для виробників дронів, щоб підтримати їхню конкурентоспроможність.
• Збереження державного контролю та посиленого регулювання енергосектору. Це необхідно для зменшення залежності від потенційно ворожих джерел, наприклад, через диверсифікацію постачання.
• Впровадження регіональних програм розвитку. Реалізується завдяки прямій бюджетній підтримці регіонів постраждалих від війни через субсидії та пільги для бізнесу.

Ці механізми допоможуть стабілізувати економіку та забезпечити довгострокову безпеку, але їхній масштаб має зменшуватися з часом, щоб не заважати інтеграції до глобальних ринків.

Для швидкого відновлення після війни вільний ринок стане ключовим для залучення інвестицій та стимулювання зростання, але певні його механізми можна реалізувати й зараз, під час війни. Базою для цього може стати:

• Лібералізація торгівлі. Зменшення тарифів і бар’єрів для імпорту товарів, необхідних для реконструкції, та експорту українських продуктів. Наприклад, через розширення Угоди про асоціацію з ЄС та внесення змін до Угоду про Зону вільної торгівлі з ЄС та укладання нових двосторонніх угод.
• Фіскальна лібералізація. Перебудова податкової системи з можливою відмовою від опосередкованих видів стягнень, перехід на пряме оподаткування на тривалий період чи назавжди і скорочення податкових ставок. Введення цільових податкових пільг для інвесторів: надання знижок на податки для компаній, що інвестують у відновлення інфраструктури чи створюють робочі місця.
• Дерегуляція. Спрощення бюрократичних процедур для бізнесу, щоб полегшити запуск нових проєктів. Наприклад, зменшення кількості ліцензій для малого та середнього бізнесу.
• Активізація державно-приватного партнерства для реалізації великих інфраструктурних проєктів, наприклад, будівництва доріг чи житла, відновлення інженерної інфраструктури тощо.
• Формування сучасного фондового ринку та лібералізація валютного ринку для забезпечення вільного руху капіталу і залучення іноземних інвестицій.

Ці заходи сприятимуть економічному зростанню, але потребують балансу, щоб не підірвати стратегічні інтереси країни, особливо в секторах, які потребують захисту.

Відповідно, зараз для ефективного протистояння збройній агресії Росії оптимальним для України є змішаний підхід із акцентом на державний протекціонізм для стратегічних секторів, таких як оборона, енергетика та критична інфраструктура, з одночасним збереженням елементів вільного ринку в інших галузях для підтримки економічної динаміки. А от після війни, з урахуванням інтеграції до ЄС, Україна може поступово переходити до більш ліберальної моделі, але це потребує чіткого плану, включаючи реформи для зменшення корупції та покращення бізнес-клімату. Тут прикладом може стати історичний досвід Південної Кореї, яка після Корейської війни використовувала державний контроль для розвитку, а згодом відкрила свій ринок для інтеграції у світову економіку.