Тарифна політика Трампа: геополітичний підтекст

Впродовж місяця світ активно обговорює зовнішньоекономічну політику 47-го Президента США Дональда Трампа. Фондові ринки реагують стрибками на заяви з боку Білого Дому. Для щільно інтегрованої світової економіки, яка залежить від спокійної й злагодженої роботи сотень тисяч транснаціональних зв’язків, дії Трампа – щось незрозуміле, шокуюче, неочікуване. Проте, якщо пригадати недавню історію, а саме попередній президентський строк Трампа, то виявиться, що нічого принципово нового в його політиці немає, а є лише розвиток тих ідей та кроків, які він пропагував та здійснював, коли був 45-м президентом, а вперше озвучив ще років 40 тому.

Тарифна політика Трампа, започаткована під час його першого президентства (2017–2021 роки), була спрямована на захист американської економіки від несправедливої конкуренції. Після свого обрання він заблокував призначення суддів Апеляційного органу Світової організації торгівлі (СОТ) і погрожував виходом США з цієї організації.

Це блокування, до речі, триває досі, оскільки Джо Байден, який отримав у спадщину саме трампівську економічну програму, значною мірою її й виконував. Демократи не спромоглися створити комплексну заміну напрацюванням республіканців, лише збільшили соціальні видатки і призупинили запровадження протекціоністських заходів.

У 2025 році Трамп заявив, що "великий і стійкий дефіцит торгівлі" є загрозою національній безпеці і оголосив надзвичайну ситуацію. Це дозволило йому задіяти закон про надзвичайні економічні повноваження (IEEPA) та заявити про припинення внесків США до СОТ у 2025 році з метою економії коштів федерального бюджету та введення тарифів.

Ключові елементи нинішньої тарифної політики Трампа:

• введення мит на імпорт сталі та алюмінію;
• введення мит на імпорт китайських товарів;
• перегляд Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА);
• погрози запровадження мит на імпорт європейських автомобілів.

Деякі експерти називають дії Трампа оголошенням світової торгівельної війни. Для з’ясування того, наскільки це відповідає реальності і що стоїть за підняттям тарифів на імпорт, розберемо основні мотиви і логіку Білого Дому, яка на цих мотивах базується:

1. Економічний протекціонізм. Насамперед, задля захисту провідних промислових американських галузей через тарифи, щоб зберегти робочі місця. Дослідження показують, що тарифи Трампа в першому його терміні посилили економіку США через часткове повернення виробництва до Америки.
2. Боротьба з дефіцитом торгівлі. Адміністрація Білого Дому вважає, що дефіцит торгівлі є ознакою слабкості американської економіки, становить загрозу, і тарифи мають змусити країни відкрити ринки для американських товарів. Це відображено в заяві про "відсутність взаємності" у торговельних відносинах.
3. Впорядкування ситуації з державним боргом США. Незабаром він може сягнути $40 трлн, а витрати на обслуговування – $1 трлн на рік (близько 3% ВВП США). Додаткові доходи від тарифів мають дещо виправити ситуацію.
4. Національна безпека. Тарифи також спрямовані на вирішення питань із нелегальною міграцією та контрабандою, особливо з боку Мексики та, певною мірою, Канади.
5. Геополітичний вплив. Використання тарифів у міжнародних відносинах, наприклад, з Китаєм, щоб протидіяти його економічному впливу в глобальному масштабі.

Ці мотиви є в обох передвиборчих стратегіях Дональда Трампа – і "Make America Great Again", і "America First". І саме по собі бажання адміністрації Трампа переглянути торговельні стосунки з рештою світу не є чимось неочікуваним, нечесним або несправедливим. Тарифи – не самоціль, це спосіб змусити партнерів і конкурентів США погодитися на розмову, яку вони не дуже хотіли б починати.

Проте такі агресивні заходи позначаться і на Сполучених Штатах, вплинуть на добробут американців, напряму зачіпають інтереси союзників США і вже створили напругу у міжнародних відносинах. Канада, найбільший постачальник сталі та алюмінію для США, відповіла тарифами на американські товари. Китай та ЄС теж вводять або кажуть, що готові ввести додаткові тарифи проти США.

Подальша ескалація, на думку критиків Трампа, може призвести до руйнації традиційних логістичних маршрутів, а відтак і до падіння глобальної торгівлі. І це також вплине на американські компанії, які залежать від імпорту компонентів або експорту.

BBC зазначає, що через хаос у світовій економіці ціни на споживчі товари очікуються вищими. Також, за оцінками Tax Foundation, податкове навантаження на середню американську сім’ю може зрости на суму близько $1300 доларів.

Для компенсації цього впливу США домовляється з країнами ОПЕК про збільшення видобутку нафти. Дональд Трамп також анонсував зниження податків – йдеться, зокрема, про можливість для компаній списувати 100% витрат на інвестиції в будівництво нових заводів у США та інші капітальні витрати.

Також, турбулентність на фондових ринках вже спонукає інвесторів вкладатися в золото та в сектор реальної економіки, тобто у промисловість, замість спекулятивних фінансових інструментів.

Це все може пом’якшити негативний ефект тарифного протистояння між Трампом і світом для американської економіки і суспільства, але наскільки тривалим буде це пом’якшення? І чи вистачить цього періоду адміністрації Білого дому, щоб домогтися від торговельних партнерів США перегляду умов торгівлі без того, щоб вдаватися до нової тарифної ескалації?

В тарифній війні є межа, за якою вона перетворюється на абсурд – коли тарифи вже настільки високі, що якась торгівля між країнами просто припиняється, і нові тарифи не мають сенсу, бо вже ні на кого не тиснуть. І до граничної межі навряд чи дійде – це не мета Дональда Трампа і зовсім не в інтересах Канади, ЄС або Японії. Тарифне протистояння – це, насамперед, війна нервів і характерів.

В цій війні є як приклади "стратегічного наступу" з введення фантастичних тарифних ставок обсягом понад 3500% на сонячні панелі виробництва Камбоджі (хоча 375,2% для Тайланду або 395,9% для В’єтнаму – це теж рекордні показники), так і "стратегічного відступу", коли Трамп оголосив про зниження вдвічі митних ставок для Китаю (які вже досягли рівня в 145%). Подібні "гойдалки" – це відверта гра на витривалість та випробування характеру торгівельних партнерів США.

Про те, що союзники теж мають нерви і характер, і показали, як можуть тиснути у відповідь, говорить запровадження Вашингтоном 90-денного мораторію на нові тарифи. За словами Трампа все через те, що понад 75 країн звернулися до представників США, зокрема до Міністерства торгівлі та Казначейства для обговорення питань торгівлі, торговельних бар’єрів, тарифів, валютних маніпуляцій та немонетарних тарифів.

Але є й альтернативна версія – експерти з аналізу фінансових ринків припускають, що реальною причиною стала позиція найбільшого тримача держборгу США – Японії, яка, маючи більше $1 трлн в американських treasuries, пообіцяла розпочати їх розпродаж у відповідь на запровадження Штатами нових тарифів проти японської продукції. Ризик "скидання" боргових зобов’язань Держказначейства США на вільному ринку, вочевидь, був адекватно оцінений Білим Домом.

Нагадаю, що після введення нових тарифів адміністрацією Трампа, дохідність 10-річних облігацій США зросла до 4,5% і розпродаж їх може підірвати статус облігацій як "безпечного притулку", що змусить ФРС підняти "стелю" доходності та, відповідно, прискорить зростання американського держборгу, з чим Трамп і бореться.

Про намагання Трампа "вирішити питання" з ФРС свідчать його спроби "натиснути" на голову Федрезерву Джерома Пауела з вимогами негайно вдатися до пом’якшення монетарної політики, аргументуючи це низькою споживчою інфляцією у США.

Для пояснення дій нової адміністрації Білого Дому деякі експерти вказують на книгу Трампа "Мистецтво угоди", а сам президент заявляє, що його стратегія змусила інші країни світу звернутися до нього з проханням переглянути умови торгівлі.

Тож наступні три місяці для світової економіки та політики будуть вкрай складними, війна нервів триває, і до теми геоекономічних та геополітичних наслідків запровадження нових тарифів ми ще будемо повертатися.