Як попит на інклюзивну інфраструктуру формує нові ніші для українського бізнесу

В Україні потребують відновлення 2300 об'єктів медичної інфраструктури, які були пошкоджені або зруйновані з початку повномасштасштабного вторгнення. Однак засади, на яких будувалися лікарні 50 років тому, більше не відповідають нашим уявленням про те, якими мають бути медзаклади сьогодні. Багато таких лікарень мають вузькі коридори, старі ліфти, в них відсутні пандуси, загалом низький рівень автоматизації інфраструктури, а системи опалення та кондиціонування не відповідають сучасним вимогам енергоефективності.

Відтак перед замовниками, архітекторами і виробниками стоїть задача не просто відновити інфраструктуру до її попереднього стану, а переосмислити її. Це створює нові ніші для бізнесу, який готовий працювати з інклюзивністю, спеціалізованими запитами і довготривалими рішеннями.

Як еволюціонував попит і нормативи

За останні три роки ми спостерігаємо чітку динаміку: частка замовлень на лікарняні ліфти на нашому виробництві зросла з 5% до 15%. Зростання попиту пов’язане не лише з відбудовою. Воно вказує на зміни в архітектурному, проєктному й управлінському мисленні.

Раніше типова практика виглядала так: установлювали звичайні пасажирські ліфти, формально дотримуючись норм. Але насправді це створювало проблеми при експлуатації: у кабіні не вистачало місця, щоб транспортувати пацієнта на ношах разом з персоналом, перепад між підлогою і кабіною утворював поріг, який створював додаткові труднощі для людей на візках або на милицях. Крім того, такі ліфти були не пристосовані до надзвичайних умов і часто не мали аварійного живлення, тобто у разі раптового вимкнення електроенергії, пацієнт міг просто застрягнути в ліфті.

Будівельний стандарт ДБН В.2.2-40:2018, що набув чинності у 2018 році, став поштовхом до переорієнтації на спеціалізовані медичні рішення. Цей стандарт закріпив принцип безбар’єрності як обов’язковий: принаймні один пасажирський ліфт у медзакладі має бути зручним для осіб з інвалідністю. У цій редакції також передбачено, що для медзакладів заввишки два поверхи й більше ліфти є обов’язковими з урахуванням потреб як пацієнтів, так і персоналу.

Втім, ці норми все ще залишали багато "білих плям". Наприклад, вони не регламентували мінімальні габарити ліфтової кабіни для медичних потреб, не описували сценарії використання ліфта з ліжком, не встановлювали вимог до плавності руху, точності зупинки або резервного живлення. Через це навіть ті об’єкти, що будувалися відповідно до норм, фактично залишалися недоступними для частини користувачів.

З 2022 року, із набуттям чинності ДБН В.2.2-10:2022, до лікарняних ліфтів висуваються конкретні технічні вимоги: кабіна має вміщувати сучасне ліжко або ноші, двох супроводжуючих медиків і, за потреби, обладнання. До того ж, ліфт має працювати під час аварійного вимкнення електроенергії та бути придатним для евакуації.

Еволюціонували не лише нормативи, змінилося саме розуміння доступності. Йдеться вже не про формальну відповідність, а про здатність системи реально працювати в кризових ситуаціях. Те, що раніше вважалося перевагою, тепер сприймається як базова умова. Ми наближаємося до точки розуміння: простір має бути зручним для кожного.

Ліфт — лише один із прикладів. Якщо він сучасний, але двері в палатах завузькі для візка, або коридори не дозволяють розминутися — рішення втрачає ефективність. Це як зробити люксовий салон, але з вхідними сходами без пандуса. Інфраструктура має бути не набором опцій, а продуманим сценарієм користування.

Попит на безбар’єрність

Безбар’єрність охоплює під’їзди, ліфти, пандуси, ширину дверей і коридорів, тактильну навігацію, пішохідні переходи, громадський транспорт із обладнанням для візків. Інклюзивний маршрут починається не з порога лікарні, а з дому: з під’їзду, з подвір’я, з найближчої зупинки. Людина з інвалідністю повинна мати змогу дістатися до поліклініки для планового огляду чи лабораторії самостійно, без залучення сторонньої допомоги.

Якщо хоча б один із цих елементів не працює, порушується вся траєкторія, і людина або не дістається до послуги, або змушена залежати від когось.

Запит на безбар’єрні маршрути також ліг в основу флагманського проєкту Міністерства розвитку громад і територій "Рух без бар’єрів", який реалізуються у 15 пілотних населених пунктах: Києві, Одесі, Дніпрі, Житомирі, Тернополі, Львові, Рівному, Чернівцях, Полтаві, Вінниці, Славутичі, Кропивницькому, Бучі, Калуші та селищі Опішня.

Зокрема, у Києві планують облаштувати маршрут довжиною 17,7 км: від Голосіївського проспекту, 42 до Вокзальної площі. Він проходитиме через понад десять соціальних об’єктів, серед яких автостанція "Київ", філія "Укрзалізниці", відділення "Укрпошти", медичні установи, бібліотека Вернадського, музеї.

За даними опитування Центру соціальних змін і ЮНІСЕФ, 87 % українців називають безбар’єрність однією з важливих нових цінностей. Це підтверджує тенденція: пандуси після початку повномасштабного вторгнення почали облаштовувати частіше. Аналіз тендерів на Prozorro свідчить, що за період 2022-2025 років сума тендерних договорів щодо пандусів перевищує суму за період 2015-2021 років.

Поки що бюджети на безбар’єрність нарощуються нерівномірно. В цьому контексті помітна поява регіонів-трендсеттерів: у 2024 році у Києві на облаштування безбар’єрного простору було передбачено 237 мільйонів гривень, на Полтавщині — 150 мільйонів, на Львівщині — 54, 5 мільйона. Тоді як інші області на ці потреби розподіляють куди скромніші бюджети в межах 5-10 мільйонів гривень.

Які гравці потрібні на ринку спеціалізованих рішень

У січні МОЗ оголосило про намір створити безбар’єрне амбулаторне реабілітаційне відділення для ветеранів у кожній громаді, де є медзаклад — це близько 300 просторів. Наразі такі відділення функціонують лише в третині.

Крім того, до процесу модернізації медичної інфраструктури долучаються міжнародні партнери, донатери і громади. На прикладі нашого виробництва відзначаємо зростання такої категорії замовників як благодійники, які складають приблизно 10%. Вони залучають не лише кошти, а й експертизу для проєктів. Такі ініціативи, як UNBROKEN та Superhumans стали зразком для інших команд, які працюють над створенням інклюзивних проєктів.

Зміна в підході до інфраструктури відкриває нові ніші для українського бізнесу: ті, хто вже сьогодні проєктує інклюзивні простори й працює зі спеціалізованими вимогами, поступово стають флагманами ринку, саме на їх досвід орієнтуватимуться інші.

Це не короткий тренд, а стратегічна трансформація. Попит на інклюзивні рішення вже зафіксовано в урядових планах до 2030 року, бюджетних програмах та міжнародних ініціативах на кшталт HEAL Ukraine. Модернізація інфраструктури триватиме роками й охоплюватиме сотні об’єктів.

У воєнний і післявоєнний період довіра до інфраструктури — засаднича річ. Пацієнти мають бути впевнені, що критично важливе обладнання не зупиниться навіть за умов блекауту. А медперсонал — що у разі надзвичайної ситуації маршрути всередині лікарні дозволять оперативну евакуацію, без хаосу та затримок.

Це тест на те, чи готова країна проектувати інфраструктуру, виходячи з людської вразливості, а не лише з економічного розрахунку. Для українських компаній це точка росту, шанс не просто заміщувати імпорт, а формувати новий стандарт і впливати на те, яким буде суспільство. В цій трансформації Україна має шанс бути не наздоганяючою, а тією, хто задає напрям.