Залежність від власної незалежності: Навіщо Нацбанк хоче знову міняти закон

19-20 червня Національний банк України спільно з Національним банком Польщі провели ІХ Щорічну дослідницьку конференцію "Економічна та фінансова інтеграція у світі збурень та фрагментації", яка продемонструвала, що Нацбанк впевнено дивиться в майбутнє, де Україна інтегрується до Європейського Союзу.

Голова НБУ Андрій Пишний підсумував, що це були "два фантастичні, надпродуктивні дні" і в цьому йому складно заперечити. Адже навіть приїзд до Києва очільниці Європейського центрального банку і цитування нею Шевченка з Франком – це вже небуденна річ, яка вкотре доводить, що Український народ нарешті має шанс посісти гідне місце в європейській родині.

І це, безумовно, не єдиний позитив від конференції. Виголошуючи заключне слово заступник Голови НБУ Сергій Ніколайчук констатував, що "нас (тобто, різні народи Європи – авт.) об’єднують спільні європейські цінності: демократія, гідність, свобода і відповідальність".

Зазначений аспект є важливим тому, що буквально за кілька днів до конференції той самий заступник Голови НБУ в колонці під назвою "Чому ми знову говоримо про незалежність НБУ" заявив, що незалежність центрального банку – це "засадничий принцип функціонування ЄС".

Також пан Ніколайчук повідомив, що "відповідно до статей 130 та 131 договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС) незалежність Європейського центрального банку (ЄЦБ) та національних центробанків є фундаментальною складовою інституційної архітектури ЄС".

"Фундаментальною складовою" – не більше і не менше. Але кожен бажаючий може легко пересвідчитись, що це є певним… перебільшенням.

Насправді, стаття 130 ДФЄС передбачає, що ані ЄЦБ, ані національні центральні банки, ані будь-який член їхніх керівних органів не звертаються за вказівками та не приймають їх від установ, органів, служб або агенцій Союзу, будь-якого уряду держави-члена або будь-якого іншого органу (які, у свою чергу, поважають цей принцип). Жодного слова про фундаментальність.

У контексті монетарної політики ДФЄС передбачає, що Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) діє згідно з принципом відкритої ринкової економіки з вільною конкуренцією, сприяючи ефективному розподілу ресурсів та дотримуючись таких керівних принципів: стабільні ціни, здорові державні фінанси та монетарні умови, стабільний платіжний баланс.

А якщо є бажання визначити "засадничі принципи" ЄС, то такими авжеж є принципи свободи, демократії, верховенства права, поваги до прав людини та основоположних свобод, що зафіксовано в преамбулі Договору про Європейській Союз.

Наполегливе прагнення керівництва НБУ ще більше посилити його незалежність є доволі дивним, з огляду на той простий факт, що її вже немає куди посилювати. Залишків підзвітності суспільству Правління НБУ позбулося ще в 2021 році, коли Раду НБУ було позбавлено повноважень здійснювати аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України та розробляти пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.

Контроль за проведенням грошово-кредитної політики з боку Ради НБУ (передбачений Конституцією) був практично унеможливлений шляхом "єзуїтського" визначення в законі про НБУ самого поняття такого контролю. Тоді ж було фактично заборонене оприлюднення рішень Ради НБУ з будь-яких питань, окрім схвалення Основних засад грошово-кредитної політики.

І це далеко не вичерпний перелік специфічних змін, яких зазнав закон про НБУ за кілька місяців до початку великої війни. Зокрема, у своїй колонці заступник Голови НБУ згадав про зміну статусу консультацій НБУ з урядом "з обов’язкових на добровільні".

В оригіналі зміни до частини першої статті 52 закону про НБУ мали такий вигляд:

Відтак заступник Голови НБУ пише, що "навіть формально необов’язкові консультації з урядом з питань монетарної політики суперечать стандартам ЄС", а тому НБУ готує законопроєкт, який усуне розбіжності.

І тут виникає логічне запитання: як у цих "взаємних консультаціях" (які можуть проводитись, а можуть і не проводитись) можна розгледіти "вказівки" (instructions), про які йдеться у статті 130 ДФЕС?

Тож твердження про невідповідність зазначеної норми закону про НБУ стандартам ЄС є доволі дискусійним. Значно простіше повірити, що згадка про можливі консультації з КМУ щодо монетарної політики не подобається передусім керівництву НБУ, а не європейським бюрократам.

Прихильники монетаризму щиро переконані, що центральний банк не повинен узгоджувати свою монетарну політику взагалі ні з ким. Цей принцип, власне, і є квінтесенцією концепту незалежності центрального банку.

Хоча представники Нацбанку уникають таких відвертих формулювань, можна не сумніватися, що йдеться їм саме про абсолютну недоторканість власної монетарної політики. І коли пан Ніколайчук цитує Мілтона Фрідмана і пише про розмежування мандатів та відповідальності, він також в дещо завуальованій формі каже саме про це.

Але навіть якщо прийняти зазначену монетаристську максиму (яка насправді є дуже дискусійною) і погодитись, що узгодження монетарної і фіскальної політик має відбуватись виключно за рахунок пристосування останньої, то як у цьому випадку обійтися без консультацій з урядом?

Координація монетарної і фіскальної політик через їхню передбачуваність і дотримання правил може гарно виглядати в теорії, але в ситуації екстремальної невизначеності необхідна тісна і постійна взаємодія між відповідними органами влади.

Відсутність такої взаємодії може мати дуже прикрі наслідки. Достатньо згадати події літа 2022 року, коли через різке підвищення облікової ставки держава в стані війни на кілька місяців втратила доступ до внутрішнього ринку запозичень.

У згаданому вище заключному слові заступник Голови НБУ побіжно згадав слова очільника Банку Англії, над якими варто було б глибоко замислитись працівникам самого Нацбанку. Виголошуючи промову на конференції в НБУ Ендрю Бейлі сказав, зокрема, таке:

"Сучасний центральний банкінг побудований на незалежності інституції. Вона є критично важливою для нашої здатності досягати поставлених цілей. Але ми повинні чітко розуміти, що означає ця незалежність і що вона не означає. Ми незалежні від урядів відповідно до умов, передбачених законодавством. Однак ми не є незалежними від нашого народу, народу, якому ми служимо".

Складно пригадати, коли востаннє персонал нашого Нацбанку говорив про служіння…

А пан Бейлі добре знає, про що говорить. Адже на початку 2024 року йому довелося відповідати на критичний звіт Комітету з економічних питань Палати лордів, в якому йшлося, зокрема, про відсутність "інтелектуального різноманіття" в Банку, неадекватність методів прогнозування та моделювання, ризики делегування значних повноважень невеликій групі необраних чиновників тощо.

Називаючи речі своїми іменами, слід визнати, що незалежність центрального банку означає ні що інше, як виведення монетарної політики за межі демократичного процесу. І той факт, що це стало нормою в демократичному світі, свідчить лише про віртуозне вміння представників фінансового сектору переконувати суспільство у тому, що їхні інтереси збігаються.

Але якщо Голова НБУ вважає, що "сьогодні ми живемо у світі, який сам себе переосмислює", то можливо Нацбанк спробує переосмислити своє ставлення до власної незалежності та намацати її реальні межі, а також, нарешті, почне враховувати потреби держави та реального сектору економіки.

Бо якщо не йти назустріч суспільству і продовжувати переконувати, що незалежність центрального банку є "фундаментальної умовою" всього на світі, то цієї незалежності можна позбутися взагалі.

P.S. У Великій Британії до 1997 року остаточна відповідальність за встановлення процентних ставок покладалась на канцлера казначейства (міністра фінансів), а Банк Англії виконував консультативну функцію.