Чому хімічні технології безсилі в посуху і чим їх застосування загрожує аграріям?

Україна сьогодні могла б бути домінуючим гравцем на ринку виробництва органічних продуктів харчування, а не сировинним додатком-постачальником фуражного зерна.

Це було можливо при правильній політиці держави з 1991 року. Якби пріоритетом був не прибуток у вигляді надходжень до бюджету, а благополуччя громадян і розвиток унікальних природних-ґрунтово-кліматичних умов. Що, в свою чергу, дало б надходження до бюджету, до місцевих бюджетів, до кишень фермерів. І що було б поштовхом до розвитку національних науки, насінництва, металургії, машинобудування та інших галузей, напряму чи опосередковано пов'язаних з розвитком землеробства і сільської інфраструктури. Але курс взяли зовсім в інший бік…

Сьогодні погода множить на нуль всі технології хімічного сільського господарства, які в основній своїй масі привезені з Заходу і досі застосовуються агрохолдингами та більшістю фермерів. Поряд з цим, через лісосмугу в тих же ґрунтово-природно-кліматичних умовах сьогоднішнього дня – зовсім інший результат (наприклад, 3 тонни з гектара фуражного некондиційного зерна і 6 тонн товарної пшениці з чудовими хлібопекарськими властивостями).

Чому так? Тому, що "вирощувати пшеницю чи іншу культуру дуже непросто і потрібні знання". Чому більшість так не вважає? Тому що так хочуть монополії, постачальники тих самих завезених технологій. Оскільки їхній прибуток залежить від валу фуражу, а не від прибутку з гектара фермера.

Про агрохолдинги і їхнє майбутнє

Зі зміною клімату це тільки питання часу, коли агрохолдинги не зможуть виконувати свої функції. Для прикладу, візьміть динаміку поживної цінності: у порівнянні з 1920 роком, поживна цінність 1 апельсина дорівнює 8 апельсинам сьогоднішнім. А яка поживна цінність 1 тонни пшениці 1920 року в порівнянні з сьогоднішнім українським фуражним зерном? Скільки зараз сільське господарство вирощує поживної цінності з гектара? Думаю, відповідь очевидна.

Ось і постає питання: що вирощується на гектарі і що воно приносить в сукупності – більше користі чи шкоди? Хто вирощує більше поживної цінності: агрохолдинги чи фермери? І хто з них вирощує ЇДУ?

З власного 43-річного (перша трудова книжка колгоспника з 1982 року) досвіду і щорічного моніторингу стану ґрунтів, вважаю агрохолдинги найменш ефективними за використанням природного потенціалу українських ґрунтів і найшкідливішими за впливом на довкілля і деградацію ґрунтів та знищення інфраструктури сільської місцевості з усіх форм господарювання на землі.

На підтвердження своєї думки наведу одну з цитат зі статті, яка була опублікована нещодавно: "Успішні холдинги вже сьогодні інвестують у здоров’я ґрунтів: сидерати, безвідвальну обробку, точне землеробство та довгострокові програми моніторингу".

Тобто, системної роботи по відновленню і підтриманню природного потенціалу ґрунту взагалі не ведеться. Земля сприймається як актив, який використовується по максимуму без думки про завтрашній день. При цьому ЗЕМЛЯ, перш за все, береться в борг у наступних поколінь. Але не дбаючи про її структуру, вологоємність і інші характеристики, її не вистачить і на наше покоління…

З таким підходом, в умовах зміни клімату, тільки питання часу, коли агрохолдинги не зможуть виконувати свої функції. Великі землевласники з індустріальними підходами не виживуть. Виживе єдність "земля-рослина-тварина-людина".

Питання, вирішення яких сьогодні визначать майбутнє агрохолдингів, не управлінського рівня. Це рівень світоглядний чи ціннісний. Сьогодні потрібно вирішувати питання інтегрованості агрохолдингів не тільки в економіку. Навіть не стільки в економіку, як в питання екології, продовольчої безпеки країни, соціальної відповідальності за сільські території, виховання і навчання хліборобів (на практиці) та інші, на перший погляд, не властиві для комерційної структури.

У природі все взаємопов’язано, і забуваючи про природні закони ми втрачаємо цінність наших ґрунтів

Навіть зі зміною клімату, з посухою можна впоратись і продовжувати вирощувати високоякісну продукцію, якщо звернутися до основ. Природа – це взаємозв'язок і повторювані цикли. Цикли представляють собою ланцюг з певним набором ланок. Якщо викинути одну з ланок, ланцюг зруйнується з часом, після періоду інерції.

Цикл в землеробстві: "ґрунт-рослина-тварина(велика рогата худоба)-людина-довкілля". Основна проблема на сьогодні, що з цього ланцюга викинута тварина. Викинута вона в період розвалу колгоспів і припинення внесення перегною великої рогатої худоби (вимога (закон) в колгоспах 1 голова ВРХ на 1 гектар угідь). Це було 25-30 років тому…

Без цієї ланки почалося руйнування ланцюга. Видимим наслідком є деградація ґрунтів, яка триває всі ці роки. Зміна погоди пришвидшила цей процес. Ніякі хімічні добрива, незалежно від їх препаративної форми і технології внесення, та ніякі сидерати не замінять ланку, яку прибрали, – перегній.

Функція перегною не усвідомлена сьогоднішніми консультантами, які задають тактику дій. Тактику, бо стратегії у сьогоднішніх гравців ринку немає. А у ЯРОСа ця стратегія є, і в ній ґрунт є суб’єктом. Саме його оздоровлення і повернення йому природних властивостей є основою високих врожаїв і низької собівартості.

А що робить хімічне живлення? Ущільнює ґрунти настільки, що ніяка вода і ніяке повітря до кореня рослини навіть не доходить. І так з року в рік… Навіть після довгоочікуваного дощу на таких полях вода стоїть, бо не може ущільнений ґрунт її ввібрати. А глибоке рихлення більше додає собівартості, ніж користі.

Хочемо ми того чи ні, але природа вже виправляє цю ситуацію. Сільськогосподарська галузь не зникне, пройшовши трансформацію вона відродиться. Хто залишиться в ній залежить від твердолобості гравців. Всі, які не здатні трансформуватися звільнять місце іншим. Це ні погано, ні добре, – це закономірність!