Захист адвокатів чи зашморг для бізнесу та ЗМІ? Що насправді приховує новий закон №12320

16 липня 2025 року народні депутати ухвалили довгоочікуваний закон, який нібито посилює гарантії для адвокатів. На папері – це перемога верховенства права. Але якщо придивитися уважніше, стає зрозуміло: під виглядом захисту правників нам пропонують інструмент, що створює пряму загрозу свободі слова і при цьому майже не вирішує реальних проблем із тиском на адвокатуру. Розберемося, де криється небезпека.

Ухвалений Верховною Радою законопроєкт №12320 вносить дві ключові зміни, нібито для посилення захисту адвокатів:

• перша – вводить адміністративну відповідальність за ототожнення адвоката з клієнтом;
• друга – розширює перелік випадків, коли можна притягнути до кримінальної відповідальності за перешкоджання адвокатській діяльності.

Обидві ініціативи звучать благородно. Але, як це часто буває, диявол криється в деталях.

Загроза №1: Штрафи за асоціації та "негативний тиск"

Новий закон доповнює Кодекс про адміністративні правопорушення статтею 185-16, яка запроваджує штрафи за ототожнення адвоката з клієнтом. Здавалося б, логічно, адже адвокат – не його клієнт. Але подивімось на формулювання:

"Ототожнення адвоката з клієнтом – це будь-яка ідентифікація (асоціація, пов’язування) адвоката з клієнтом, що впливає на незалежний статус адвоката та (або) чинить негативний тиск під час здійснення адвокатської діяльності…"

Це формулювання – юридична пастка. Воно настільки широке й оціночне, що перетворюється на ідеальну зброю проти будь-кого, хто наважиться критично висловитися про роботу адвоката у гучній справі.

Уявіть ситуацію: журналіст-розслідувач готує матеріал про захист одіозної для суспільства людини. У статті він просто згадує, яка саме юридична фірма та який адвокат представляють інтереси цієї особи. Чи можна це розцінити як "асоціацію", що "чинить негативний тиск"? Абсолютно. І ось, замість суспільної дискусії, медіа отримує протокол та штраф.

Це створює потужний "охолоджуючий ефект". Журналісти, блогери й активісти тричі подумають, перш ніж згадувати прізвища адвокатів у гучних справах, аби не наражатися на ризик. У підсумку, норма, яка мала б захищати адвокатів, перетворюється на інструмент цензури та важіль впливу на незалежні медіа та громадянське суспільство.

Міжнародна практика не знає аналогів такій нормі. У розвинених демократіях принцип неототожнення – це щит для адвоката від держави, а не меч проти медіа та громадськості. Там репутацію захищають через суди за наклеп, де потрібно довести неправдивість інформації та наявність реальної шкоди, а не просто суб'єктивне відчуття "негативного тиску".

Загроза № 2: Ілюзія захисту з нульовою ефективністю

Друга зміна – розширення статті 397 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за перешкоджання роботі адвоката. Тепер там чітко прописані такі правопорушення, як недопуск адвоката до клієнта, відмова приймати документи чи втручання в конфіденційне спілкування.

Знову ж таки, звучить чудово. Але є один нюанс: усі ці дії й так уже були злочинами.

Чинна редакція статті 397 ККУ і так карала за "вчинення в будь-якій формі перешкод" діяльності захисника. Ба більше, стаття 374 ККУ ("Порушення права на захист") так само передбачає відповідальність за недопуск адвоката та інші подібні дії.

Тобто цей закон не створив жодних нових механізмів – він лише деталізує те, що й так було заборонено. Це законодавчий шум, який нічого по суті не змінює. А тепер – до головного.

Проблема ніколи не була у відсутності відповідних статей у Кримінальному кодексі. Проблема в тому, що вони не працюють. Правоохоронна система вперто ігнорує злочини проти адвокатів.

І це не просто слова. Ось офіційна статистика Офісу Генерального прокурора:

З 2020 по 2024 рік було розпочато 752 кримінальні провадження за фактами втручання в діяльність адвокатів. За цей час до суду не було направлено ЖОДНОГО обвинувального акта.

Нуль. Ця цифра – вирок усій системі. Вона красномовно свідчить, що справжня проблема не у законах, а в абсолютному небажанні правоохоронців розслідувати тиск на адвокатуру. Особливо коли цей тиск чинять самі силовики.

Висновок: лакмусовий папірець для нової прокуратури

Що ж ми отримали в сухому залишку?

Новий закон №12320 – це класичне око замилювання. Під виглядом захисту він:

• створює реальні загрози для свободи слова;
• дає владі зручний інструмент для тиску на медіа та активістів;
• і водночас у питанні реального захисту адвокатів є абсолютно безсилим, бо не вирішує ключової проблеми – саботажу розслідувань з боку правоохоронних органів та прокуратури.

Для бізнесу це особливо тривожний сигнал. Бо безпека вашого адвоката – це ваша безпека. Якщо його можна безкарно не пустити на обшук, ігнорувати його запити, а за критику його роботи – штрафувати журналістів, то про яку правову державу може йти мова?

Нещодавно новопризначений Генеральний прокурор Руслан Кравченко на зустрічі з бізнесом обіцяв "змінити філософію" прокуратури. Що ж, справи проти перешкоджання адвокатам стануть ідеальним лакмусовим папірцем цих обіцянок.

Справжній захист адвокатури розпочнеться не тоді, коли ухвалюють імітаційні закони, а тоді, коли перший слідчий чи прокурор отримає реальний термін за втручання в роботу захисника.

Подивимося, чи готова нова філософія прокуратури до таких рішучих кроків.

Автори:

Дмитро Митчик, молодший юрист практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань юридичної компанії Miller

Артем Крикун-Труш, адвокат, партнер та керівник практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань юридичної компанії Miller