Боротьба з відмиванням коштів не повинна перетворюватись на боротьбу з бізнесом та здоровим глуздом

"Я продовжую відчувати найбільше та найглибше захоплення незламною мужністю та духом українського народу. Я постійно сподіваюся, що наші країни зможуть і надалі тісно співпрацювати для забезпечення справедливого та тривалого миру в Україні".

З такими словами звернувся до українців в День Незалежності король Великої Британії Чарльз ІІІ.

Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, вітаючи українців з Днем Незалежності, був лаконічнішим, але не менш переконливим: "Ми стоїмо з Україною сьогодні і завжди. Слава Україні".

І це "завжди" є не просто фігурою мовлення, адже у січні 2025 року Кір Стармер (разом з Президентом України) підписав Угоду про сторічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. А сто років у масштабах людського життя – це практично завжди.

Ґрунт для такого амбітного кроку було створено завдяки підписанню у жовтні 2020 року Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, а також Угоди про співробітництво у сфері безпеки (…) – у січні 2024 року.

Той факт, що три вищезазначені угоди були підписані трьома різними прем’єр-міністрами від обох партій (Борис Джонсон та Ріші Сунак – консерватори, Кір Стармер – лейборист) свідчить про те, що підтримка України з боку Великої Британії обумовлена не кон’юнктурними інтересами окремих політичних сил, а є послідовною позицією держави на чолі з королем Чарльзом ІІІ.

Достатньо згадати про те, як табу на постачання певних видів озброєнь у багатьох випадках долалось саме завдяки активним діям Великої Британії.

Але, незважаючи на всі перелічені обставини, дехто в Україні вочевидь не вважає Велику Британію надійним партнером. Деякі банки (щонайменше один) відносять Сполучене Королівство до категорії ризикових держав, операції з резидентами яких підлягають (ретельному) аналізу.

І це при тому, що Сполучене Королівство не належить ні до "чорного", ні до "сірого" списків FATF, ні до списку країн з високим рівнем ризику у сфері відмивання коштів, сформованого Європейською Комісією. Немає Великої Британії і в переліку офшорних зон, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Ба більше, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії має одну з найефективніших та найбільш регульованих систем протидії відмиванню коштів у світі.

То в чому ж причина віднесення деякими банками цієї країни до категорії ризикових?

Справа в тому, що крім списків ризикових країн, які банки зобов'язані використовувати відповідно до вимог державних регуляторів, вони розробляють додаткові списки для мінімізації власних комплаєнс-ризиків. Але є один важливий нюанс: розроблення цих додаткових списків від банків вимагає Нацбанк.

При розробленні цих списків банк має самостійно визначати критерії ризиків "на підставі інформації, отриманої з інших джерел". Які саме ці "інші джерела" – відомо тільки самому банку, але в підсумку ми маємо дуже дивну ситуацію, коли Велика Британія опиняється в одній категорії з такими країнами, як Сомалі, Еритрея, Білорусь тощо.

Як у такому випадку виконувати сторічну угоду між Україною і Сполученим Королівством, поглиблюючи співпрацю у сфері безпеки, науки, технологій та економіки, залишається тільки здогадуватись.

Корені цієї проблеми лежать у площині фінансового моніторингу, ключовим елементом якого є ризик-орієнтований підхід, закріплений у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (№ 361-ІХ).

Цей підхід зобов'язує суб'єктів первинного фінансового моніторингу (СПФМ), до яких належать банки, самостійно виявляти, ідентифікувати, оцінювати та управляти ризиками, притаманними їхній діяльності та клієнтам. Важливим аспектом ризик-орієнтованого підходу є те, що він має застосовуватися банками на безперервній основі.

Процес фінансового моніторингу в банку передбачає обтяжливі процедури належної перевірки клієнтів, ідентифікації та верифікації клієнтів, встановлення кінцевих бенефіціарних власників тощо. Усі бажаючі можуть ознайомитись з Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, щоб зрозуміти, наскільки складним є цей процес.

А щоб відчути справжній характер (дух) вимог НБУ можна ознайомитись з переліком індикаторів підозрілості фінансових операцій (додаток 20 до Положення). Для ілюстрації варто навести один з таких індикаторів: "Клієнт (представник клієнта) нервує без видимих причин або проявляє нетипову поведінку".

За такою логікою, суб’єктом підозрілої фінансової операції може стати будь-яка людина з розхитаними нервами. Тобто, більшість населення України.

Згідно з Положенням весь процес застосування ризик-орієнтованого підходу банки повинні документувати таким чином, щоб бути здатними продемонструвати суть цього процесу, прийняті рішення та їх обґрунтування.

На додачу до цього банки зобов’язані звітувати Держфінмоніторингу (формувати файли-повідомлення) про фінансові операції, які підлягають фінансовому моніторингу, підозрілу діяльність, розбіжності між відомостями про кінцевих бенефіціарних власників, відмову від встановлення/підтримання ділових відносин, замороження (розмороження) активів тощо.

Слід враховувати те, що крім фінансового моніторингу подібні вимоги поширюються також на сферу валютного нагляду, відтак банки та їхні клієнти фактично опиняються під "перехресним вогнем".

За недотримання вимог у зазначених сферах банки ризикують наразитися на штрафи та інші заходи впливу (аж до втрати ліцензії), тому воліють "дмухати на холодне" і в деяких випадках вимагають від клієнтів неможливого (додаткові документи, обґрунтування, пояснення тощо).

Як наслідок, досить часто трапляються випадки блокування або призупинення операцій клієнтів, що має вкрай негативний вплив на господарську діяльність.

Щодо клієнтів, відносини з якими класифіковані як високоризикові, банки нерідко вдаються до практики дерискінгу. Тобто, до припинення або обмеження ділових відносини з клієнтами для уникнення ризиків, а не управління ними.

І це при тому, що в Положенні про здійснення банками фінансового моніторингу є чітке застереження щодо такої практики: "Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії".

Нещодавно Голова НБУ заявив таке: "Ми маємо величезну амбіцію – створити найінклюзивнішу фінансову систему у світі. Без жодних бар’єрів". І це чудовий намір. Але він може так і залишитися наміром, якщо Нацбанк не шукатиме шляхів вирішення вищезазначених проблем, пов’язаних з доступом громадян і бізнесу до фінансових послуг.

Безумовно, усі ми зацікавлені у надійній банківській системі, яка не потурає відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом. Проте, банки повинні обслуговувати реальний сектор економіки, а не перетворювати життя його представників на нескінченне ходіння по муках.