Захист чи нові ризики: Що змінює законопроєкт про зменшення тиску силовиків на бізнес і які його наслідки

У Верховній Раді готується до розгляду в другому читанні законопроєкт №12439 "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо вдосконалення гарантій захисту суб'єктів господарювання під час здійснення кримінального провадження". Його мета, якщо дуже стисло, – зменшення тиску силовиків на бізнес у воєнний час, підвищення якості процесуальних дій та забезпечення принципів змагальності сторін у досудовому розслідуванні.

Проте довкола проєкту точаться активні суперечки.

Зауважень чимало: від суто процедурних до ризиків для антикорупційних розслідувань. Тож нижче – стислий, із практичними прикладами, розбір можливих нововведень, які торкнуться бізнес-аудиторії: що реально зміниться, в чому ймовірні плюси, а де ховаються пастки.

• Внесення проваджень до Єдиного реєстру досудових розслідувань

Статус-кво. Де-юре правоохоронці мають реєструвати провадження за всіма заявами про злочин без будь-яких додаткових перевірок. Де-факто для 99% випадків звернень бізнесу для реєстрації кримінального провадження потрібно змушувати правоохоронний орган зробити це через суд. Причин безліч – зловживання окремих заявників, завантаженість правоохоронців, небажання розслідувати провадження тощо.

Пропозиція законопроєкту. До реєстру вноситимуть заяви, що містять "достатні дані" про обставини, які можуть свідчити про вчинення злочину.

Проте ця "достатність" – оцінювальне поняття, що може ускладнити процедуру реєстрації проваджень. Тобто тепер ще й суддя може відмовити зобов'язати слідчого почати розслідування через те, що заява, на його думку, не містить тих самих "достатніх даних" про вчинення злочину.

• Суперечки про підслідність

Статус-кво. Спір про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або генеральний прокурор. І сторона захисту не має можливості взяти участь у цьому спорі.

Приклад із практики. Слідчі Державного бюро розслідувань повідомили про підозру державним службовцям категорії "А", і в той самий день прокурор визначив підслідність провадження за слідчими Національного антикорупційного бюро. Детективи НАБУ після отримання "презенту" звернулися до керівника САП для вирішення спору про підслідність, після чого провадження знову повернули до ДБР. Сторона захисту в цьому процесі участі не брала й дізналася про нього post factum.

Інший приклад з практики. Слідчі ДБР зареєстрували кримінальне провадження-"клон" відносно іншого провадження, яке тривалий час розслідувало НАБУ щодо нашого клієнта. Прямих процесуальних механізмів, окрім заяв та скарг, для зміни підслідності у такій ситуації немає.

Пропозиція законопроєкту. Порушення підслідності або незаконна її зміна може бути оскаржена зверненням до прокурора вищого рівня, а його рішення – до слідчого судді. Також з'являється право подати клопотання про зміну підслідності до прокурора вищого рівня.

Це забезпечує стороні захисту інструменти для зміни підслідності та передачі справи до належного органу.

• Арешт грошей у фактових провадженнях

Статус-кво. Будь-який арешт, зокрема грошових коштів, є безстроковим (тобто діє до його скасування).

Приклад із практики. Недобросовісний правоохоронець вирішив заробити на бізнесі. У фактовому провадженні, в якому розслідуються обставини "надування" ПДВ, грошові кошти на рахунках контрагентів ризикової компанії були арештовані. Після цього від прокурора надходили пропозиції скасувати арешт за неправомірну винагороду. Доки суд не скасує такий арешт, у нього немає обмежень за строком.

Пропозиція законопроєкту. Для коштів бізнесу (готівкові/безготівкові, зокрема на рахунках в Україні) суд визначатиме строк арешту до чотирьох місяців із можливістю продовження в межах терміну досудового розслідування.

Клопотання про арешт майна до початку судового розгляду також має надаватися підозрюваному чи власнику майна. Таким чином власники майна отримають більше можливостей захиститися від безпідставного арешту, а перебування під арештом підлягатиме суддівському контролю.

• "Ні!" повторним клопотанням

Статус-кво. Закон не забороняє звертатися стороні обвинувачення повторно з клопотанням про арешт після відмови слідчого судді.

Приклад із практики. Під час обшуку вилучений телефон керівника компанії. Розглядаючи клопотання детектива НАБУ, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду відмовив у накладенні арешту. Детектив оскаржив відмову до апеляційної палати ВАКС і теж отримав негативний результат. Підстав утримувати майно немає. Проте замість повернення майна детектив знову звернувся до слідчого судді ВАКС, вже іншого, та просив арештувати майно. Врешті-решт телефон повернули, але ця історія з процесуальними зловживаннями значно сповільнила цей процес.

Пропозиція законопроєкту. Якщо суд уже відмовив у заході забезпечення (арешт майна, відсторонення тощо), повторно приходити з тим самим клопотанням без нових даних не можна.

• Визнання речових доказів

Статус-кво. Слідчий проводить обшук, вилучає певні об'єкти та визнає їх речовими доказами на підставі формальної постанови без належного мотивування. Далі, оперуючи такою постановою, він звертається до суду та отримує ухвалу про арешт майна.

Приклад із практики. На обшуку слідчий вилучив мобільний телефон директора, попри те, що останній надав йому пароль і забезпечив можливість огляду пристрою. Без будь-яких оглядів слідчий виніс постанову, якою визнав, що телефон є речовим доказом, а що саме він доводить, скаже пізніше експерт. Надалі пристрій був арештований судом на підставі цієї самої постанови.

Пропозиція законопроєкту. Для визнання об'єкта речовим доказом сторона обвинувачення виносить вмотивовану постанову не пізніше звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт для збереження речових доказів. Якщо для визнання об'єктів речовими доказами потрібно призначення експертизи, постанова має бути винесена не пізніше наступного робочого дня після отримання експертизи.

Відтак, у разі невмотивованого визнання, наприклад телефону, речовим доказом власник, якого мають запросити на розгляд клопотання, зможе висловити свою позицію судді та захистити майно.

• Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування

Статус-кво. Закон захищає дискрецію слідчого – тобто його право – на власний розсуд вирішувати під час досудового розслідування: давати стороні захисту зібрані матеріали чи ні. Тож якщо слідчий вважає, що ознайомлення може зашкодити розслідуванню, змусити його надати матеріали неможливо – його рішення не оскаржується.

Приклад із практики. Сторона обвинувачення повідомила про підозру нашому клієнту та вирішила не застосовувати запобіжний захід. Із доказами, які підтверджують тези сторони обвинувачення, вдалось ознайомитися лише після завершення слідства у порядку ст. 290 КПК України.

Пропозиція законопроєкту. Постанова слідчого про відмову в ознайомленні може бути оскаржена до слідчого судді. Таким чином запроваджується механізм судового контролю для дотримання засад змагальності сторін.

• Фіксація обшуків

Статус-кво. Обшук обов'язково фіксується на відео, що забезпечується тими, хто проводить обшук. Фіксація обшуку на телефон адвоката в більшості випадків призводить до конфліктів, під час яких слідчі висловлюють бажання долучити такий телефон до матеріалів обшуку.

Пропозиція законопроєкту. Забезпечення права безперешкодного фіксування ходу та результатів проведення обшуку за допомогою аудіо- та відеозапису усіма доступними засобами для адвоката, захисника, потерпілого та інших осіб, чиї інтереси порушуються кримінальним провадженням.

За умови дотримання таємниці слідства, таке нововведення позитивно вплине на поведінку правоохоронців на обшуку та можливість контролю законності їхніх дій. Наприклад, під час ранкового обшуку в ІТ-компанії адвокат включає суцільний відеозапис, кожен сервер/носій фіксується в описі. Ризик появи у справі "зниклих" або "підкинутих" предметів зменшується до мінімуму.

• Тимчасовий доступ до речей та документів

Статус-кво. Лише сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів. Нерідко строк розгляду клопотання затягується, а ухвала довго виконується.

Пропозиція законопроєкту. Впроваджується строк розгляду клопотання – до 15 днів; чіткіший порядок виконання ухвали, протокол і опис вилучених копій. Потерпіла особа може ініціювати тимчасовий доступ.

Розширення прав потерпілої особи, зокрема змога отримувати письмову інформацію про суть підозри, а також можливість збирати й подавати свої докази, зокрема через ініціювання тимчасових доступів, – позитивна зміна. Проте відкритим залишається питання щодо такого права для інших осіб, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування.

Приклад із практики. ДБР розслідує фактове кримінальне провадження, у якому досліджує обставини придбання АЗС, вважаючи угоди з купівлі такими, що здійснені не за ринковими цінами. Продавець – банк, який перед продажем провів оцінку АЗС та має докази ринковості ціни, які потрібні клієнту для оскарження арештів грошових коштів. Проте банк не надав компанії такі документи, посилаючись на банківську та комерційну таємницю. Ми звернулися до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до таких документів, обґрунтувавши право на звернення, виходячи з судової практики. Результат позитивний. Якщо таке право буде закріплене в законі, це спростить отримання доступу до таких документів.

• Невідкладні обшуки

Статус-кво. Закон дозволяє проникнути в житло та провести обшук без ухвали (невідкладний обшук) за двох чітко визначених підстав: для врятування життя людей та майна (1) чи у зв'язку з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення (2). Після проведення обшуку його потрібно легалізувати та отримати судовий дозвіл постфактум, така ухвала не оскаржується, а власник майна не викликається для судового розгляду.

Пропозиція законопроєкту. Другу підставу для невідкладних обшуків конкретизують – переслідування осіб, підозрюваних у тяжких та особливо тяжких злочинах: умисному вбивстві, терористичних актах, бандитизмі, контрабанді зброї, наркотиків чи культурних цінностей тощо, а також проти основ національної безпеки. Власнику приміщення чи майна повідомлятимуть про судове засідання, що надає йому можливість надати свої заперечення. Також ухвалу про "легалізацію" обшуку можна буде оскаржити.

Відтак, власник майна отримує більше можливостей захистити своє майно, не допустити його вилучення. Проте слід наголосити, що корінь проблеми невідкладних обшуків не в законі, а у практиці його порушення деякими органами. Тобто часто невідкладні обшуки зараз проводять без реальної потреби рятувати життя, майно чи у зв'язку з переслідуванням.

Добрий інструмент із новими ризиками

Законопроєкт №12439, допрацьований і врешті ухвалений, має бути про баланс. Для бізнесу тут є реальні здобутки: передбачуваність щодо арешту коштів, прозоріші обшуки, краща документальна дисципліна, "стоп-клапан" проти нескінченних клопотань.

Водночас критики законопроєкту доцільно вказують, що частина норм у нинішній конфігурації створює нові ризики: від повернення "вічних арештів" майна до втрати доказів через звужені невідкладні обшуки, від "сірого" фільтра ЄРДР до потенційно небезпечної "індульгенції" у вигляді офіційних позицій центральних органів влади.

Якщо на другому читанні закон отримає правильні запобіжники та техніко-юридичне "підчищення" – бізнес отримає не декларацію, а інструменти. А до цього моменту ваш найкращий захист – процеси, прозорість і документальна дисципліна.