Про гнучкість і керованість: Що не так зі стабільністю курсу гривні?

У жовтні 2023 року Національний банк України проголосив відхід від фіксованого обмінного курсу гривні та перехід до режиму так званої "керованої гнучкості" – у світовій практиці більш відомого як managedfloating.

Ідеальною метою такого режиму є пошук рівноважного курсу, коли ринковий попит і пропозиція валюти збалансовуються, а роль центробанку зводиться до згладжування короткострокових коливань.

Та в реальності Україна отримала зовсім іншу модель – ручне управління валютним ринком із мінімальним впливом ринкових чинників і непрозорими параметрами курсоутворення. Головним інструментом "гнучкості" стали масштабні валютні інтервенції НБУ.

Штучна стабільність на неринкових потоках

Сьогодні основним джерелом пропозиції валюти в Україні залишаються неринкові надходження – гранти, пільгові кредити, гуманітарна допомога. За вісім місяців 2025 року їх обсяг склав $32,8 млрд, майже дорівнюючи експорту товарів і послуг ($35,2 млрд).

Тож курс гривні визначається не ринковими тенденціями, а адміністративно встановленим коридором. При цьому "зміни в обидва боки", які декларує НБУ, є радше імітацією гнучкості, ніж її реальним проявом.

У 2024 році гривня девальвувала на 14% при стабільному торговельному балансі, а у 2025 році – залишалася "стабільною" при зростанні дефіциту зовнішньої торгівлі на 43%.

Фіксований курс гривні був тим самим номінальним якорем, який забезпечував передбачуваність економічних процесів. Відмова від нього зруйнувала довіру бізнесу, експортерів, інвесторів. Нові орієнтири – інфляційні цілі – не стали реальним замінником стабільності.

Ба більше, "керована гнучкість" породила очікування девальвації. Адже більше не існує гарантії стабільного курсу від НБУ, а стан платіжного балансу України лише погіршується.

У світі більшість країн не ризикує з "гнучкістю".

За даними Міжнародного валютного фонду, лише 32,5% країн світу в 2023 році мали вільно або керовано плаваючий курс. Решта – 67,5% – дотримувалися жорстких чи повзучих прив'язок.

І тенденція до "гнучкості" лише зменшується:

• 2005 рік – 46,5%;
• 2016 рік – 36,9%;
• 2023 рік – 32,5%.

Україна ж пішла у зворотному напрямі, впровадивши "гнучкість" на тлі війни, торговельного дефіциту й неринкових джерел валютних надходжень.

Валютна стабільність на донорському кисні

Із початку повномасштабної війни Україна отримала понад $150 млрд міжнародної фінансової допомоги. Саме ці кошти, конвертовані в гривню через НБУ, – головне джерело стабільності валютного ринку. Без цієї підтримки курс давно "полетів би у космос".

Згідно з даними Кільського інституту світової економіки, загальна сума міжнародної допомоги Україні до липня 2025 року становила 309,6 млрд євро, з яких $141,3 млрд надали Європейський Союз і $114,6 млрд – США.

На цьому тлі твердження про "гнучкість із позиції сили" виглядає доволі умовним. Українська гривня сьогодні залежить не від ринкової сили економіки, а від геополітичної підтримки партнерів.

Курсова стабільність за рахунок резервів

За словами НБУ, міжнародні резерви зросли до $46 млрд (з $39 млрд у 2023 році). Але цей приріст – результат зовнішньої допомоги, а не ринкових надходжень. Україна отримала понад $71 млрд допомоги за 2024 рік і вісім місяців 2025 року, але лише 1/10 цієї суми поповнила резерви. Решта – пішла на валютні інтервенції та обслуговування боргу.

Реальний фундамент курсу – слабкий:

• дефіцит поточного рахунку – $22,4 млрд (17% ВВП);
• негативне сальдо торгівлі – $34,3 млрд;
• приріст готівкової валюти поза банками – $12,1 млрд.

Сумарно розрив платіжного балансу без урахування допомоги сягає $45 млрд, або 22% ВВП.

"Гнучкість" із дорогими наслідками

Після запровадження нового режиму обсяги валютних інтервенцій НБУ лише зросли:

• у 2024 році – на 22% порівняно з 2023 роком;
• у 2025 році (за вісім місяців) – ще на 17%. Загальний річний обсяг інтервенцій перевищив $38 млрд.

Нетто-покупки валюти бізнесом зросли на 50%, до історичного максимуму – $28,8 млрд.

Отже, підтримання "гнучкості" обходиться надзвичайно дорого – як у валюті, так і у втраті довіри.

Попри формальні резерви, Україна має зовнішній борг у $145 млрд, і більшість валютних ресурсів – боргового походження.

Після 2027 року, коли відновиться обслуговування боргу, тиск на резерви НБУ різко зросте, а можливості підтримки курсу – зменшаться.

Валютні резерви, створені за рахунок позик, не можуть бути гарантією стабільності в довгостроковій перспективі.

Ілюзія довіри до гривні

Офіційна "довіра до гривні" є наслідком воєнної економіки – неактивного споживання й вимушеного накопичення гривневих залишків на рахунках.

Насправді ж 61% фінансових активів населення і бізнесу – у готівковій валюті, а її обсяг поза банками перевищив $140 млрд. Для порівняння: строкові депозити в банках – лише $21,2 млрд. Це означає, що ринок не вірить у стабільність "керованої гнучкості".

Підсумок: штучна рівновага замість справжньої стабільності

Сьогоднішня курсова "стабільність" – це маска, утримувана міжнародною допомогою. Коли цей потік зменшиться (а МВФ прогнозує не більше $12 млрд на рік після війни), Україна неминуче зіткнеться з масштабною девальвацією і новим витком інфляції.

У цих умовах амбіції НБУ "досягти 5% інфляції на прийнятному горизонті" виглядають малореалістично. Адже зниження зовнішнього фінансування неминуче спричинить ціновий вибух через імпортозалежність економіки.

Що потрібно замість імітації гнучкості

Україні потрібна реальна програма економічного відновлення:

• відновлення експортного потенціалу,
• залучення продуктивних інвестицій,
• скорочення імпортної залежності.

І роль НБУ тут має бути не декоративною, а стратегічною – у формуванні фінансових стимулів для економічного зростання, а не в підтриманні ілюзії стабільності через дорогі інтервенції.

Курсова стабільність – це не результат "гнучкості", а результат довіри.

А довіра народжується не з декларацій, а з сильних економічних основ.