Хабарі в крипті: Як криптовалюта стала "ідеальним інструментом" для корупції

Всі вже звикли, коли правоохоронці у своїх резонансних звітах регулярно демонструють видовищні фото: на столах лежать гори готівки різних валют. Такі кадри стали візуальним символом корупції та тіньових схем.

Втім, уже незабаром ми ризикуємо опинитися у новій реальності, де подібні "фотодокази" стануть рідкістю. Чому? Бо незаконні активи масово переходять у криптовалюту, яка дає набагато вищий рівень анонімності й серйозно ускладнює їх виявлення та арешт.

Такий поворот подій кидає серйозний виклик традиційним методам фінансових розслідувань і змушує нас переосмислити стратегії боротьби з економічною злочинністю.

Біткоїн і стейблкоїни зі звичайних інвестиційних інструментів стрімко стали найліквіднішим та найефективнішим засобом для хабарів. Вони фактично відправили на узбіччя класичні офшори й валізи з готівкою. Це радикально змінило весь ландшафт тіньових оборудок: гроші тепер перелітають по світу миттєво, а з'ясувати, хто насправді стоїть за транзакцією, практично нереально.

Анонімність, яку забезпечує блокчейн, поставила перед Національним антикорупційним бюро та світовими регуляторами нові виклики, і реагувати на них треба негайно.

Тож як саме корупціонери "осучаснили" хабарі, і що з цим робити далі?

Криптовалюта як "ідеальний інструмент" для корупції

Подібна революція у світі корупційних схем була лише питанням часу. Ще десяток років тому хабарники покладалися на "чорну" готівку у валізах або на хитромудрі офшорні лабіринти з підставними власниками. А сьогодні їхнім ідеальним вибором стала криптовалюта. Вона поєднала в собі все найкраще від готівки (непрозорість) і офшорів (легкість міжнародних переказів), і водночас усунула їхні головні недоліки.

Найбільший козир криптовалюти в очах корупціонера – її псевдоанонімність. На відміну від банківських платежів, операції в блокчейні не потребують посередників (банків чи платіжних систем) і не прив'язані до паспортів чи ідентифікаційних кодів. Гроші тут закріплені лише за криптогаманцем: набором символів, власника якого знає тільки він сам.

Така відсутність "прив'язки" до особи ставить слідчих у глухий кут: кошти можна миттєво переганяти через кордони, минаючи валютний контроль і митні декларації.

Швидкість – це ще один аргумент, чому корупціонери так люблять крипту, особливо коли треба екстрено вивести активи. Жодна банківська або платіжна система не зрівняється з нею за темпами. Мільйонні суми можна перекинути в будь-яку точку світу за лічені хвилини й із мінімальними комісіями, варто лише скористатися стейблкоїнами на кшталт USDT чи USDC, які прив'язані до долара і не "скачуть" в ціні. Ідеальний механізм для швидкого переказу хабаря або термінового "порятунку" грошей під час обшуку.

А тепер про головний біль для слідства.

Припустімо, правоохоронці довели факт незаконного збагачення. Але як дістатися до криптоактивів? Ключі доступу (seed-фраза) до гаманця є тільки в самого корупціонера. Без них ніяк. А сам криптогаманець може зберігатися будь-де: на телефоні, флешці чи навіть на папірці в сейфі.

На відміну від нерухомості чи банківських рахунків, які можна юридично арештувати, криптовалюту технічно неможливо конфіскувати без згоди власника або фізичного доступу до його пристрою. Це створює безпрецедентну юридичну та технічну лазівку в боротьбі з корупцією.

Основні схеми використання криптовалют у корупції

Перед тим як переходити до методів боротьби, варто зрозуміти зрозуміти, з чим ми маємо справу, з якими схемами.

• Пряма оплата. Найпростіший спосіб передати хабар – прямо на криптогаманець. Посадовець просто дає хабародавцю QR-код свого гаманця, і той миттєво перекидає потрібну суму. Жодних банків чи паперових слідів, у блокчейні залишиться тільки запис про переказ із гаманця А на гаманець Б, без прізвищ і без назв компаній. Довести, що це був хабар, майже неможливо. До того ж для таких платежів зазвичай використовують не всім відомий біткоїн чи етеріум, а стейблкоїни (USDT, USDC), які прив'язані до долара. Це гарантує стабільну суму: хабар у 100 тис. USDT як був, так і залишиться еквівалентом $100 тис., незалежно від курсу крипторинку. По суті, ідеальний цифровий аналог готівки.
• "Відбілювання" через міксери. Отримати хабар у крипті – це ще пів справи. Далі ці кошти треба "відмити", тобто відвести підозри від їхнього походження, перш ніж конвертувати в готівку чи інвестувати. Тут у гру вступають спеціальні онлайн-сервіси, так звані "міксери". Вони беруть монети від багатьох клієнтів (хтось приносить "чисті", хтось "брудні") і повертають їм суміші на нові гаманці, та ще й у випадковий час. У результаті прямий зв'язок між початковим (корупційним) гаманцем та кінцевим практично розривається. Навіть досвідчений аналітик, глянувши на блокчейн, побачить лише, що гроші зайшли в "чорну скриньку" і вийшли з неї, але не зможе довести, які саме "виходи" відповідають яким "входам".
• Заплутування через DEX. Ще один хід – децентралізовані обмінники (DEX), де не питають паспортних даних. Фактично, це обмін крипти без жодного контролю. Корупціонер заходить на такий майданчик зі своїми "брудними" монетами (скажімо, Bitcoin) і починає ганяти їх через різні активи: обміняв на Ethereum, потім на DAI, потім на Solana, і так далі. Це як змішувати фарби: після кількох таких міксів уже важко розібрати, з якого кольору все починалося. Кожен обмін через пул ліквідності створює новий шар хаосу в історії транзакцій. Слідству дуже важко простежити, куди врешті ділася початкова сума.
• Кеш-аут через "сірі" біржі. Коли сліди достатньо заплутані, настає черга вивести кошти в реальний світ. Для цього гроші заводять на централізовану криптобіржу (CEX), але не абикуди, а туди, де "ліберальні" правила. Найчастіше це платформи в офшорних юрисдикціях, які охоче закривають очі на підозрілі операції і не поспішають відповідати на запити іноземних правоохоронців. На такій біржі криптовалюту обмінюють на звичайні гроші (фіат) або одразу купують за неї дорогі активи, наприклад нерухомість чи золото. Якщо обмінник не дотримується принципів KYC ("знай свого клієнта"), то для слідства це глухий кут. Вони можуть отримати рішення суду про арешт активів на рахунках порядної біржі, але не мають важелів змусити офшорну контору видати дані про клієнта, який вивів кошти.
• Приховування статків. Криптовалюта стала ідеальним інструментом, аби ховати реальні статки від електронних декларацій і оподаткування. Формально українські посадовці зобов'язані декларувати свої криптоактиви. Але якщо тримати "скарб" на холодному гаманці (скажімо, на флешці поза інтернетом) або просто записати seed-фразу на папері й заховати, ніхто навіть не знатиме про існування цих активів. Без прив'язки до біржі чи банку довести, що посадовець володіє криптомільйонами, майже нереально. Це дає змогу декларувати скромні суми, поки основні гроші залишаються в цифровій тіні.
• Інвестиції для "відмивання". Ще одна схема – швидко вкласти брудні гроші в анонімні або високоризикові активи. Наприклад, купити рідкісний NFT, влити кошти в новий криптопроєкт (ICO) чи навіть у венчурний фонд. Згодом ці активи продаються, і тоді корупціонер може заявити: "Це не хабар, це успішний прибуток від інвестицій!". У підсумку брудні гроші отримують цілком пристойну легенду походження.

Український контекст: гучні справи та статистика

Від загального перейдемо до кейсів із криптохабарями в Україні.

• Прецедент із нардепом Одарченком. Один з найгучніших випадків – справа народного депутата Андрія Одарченка. У листопаді 2023 року він спробував передати хабар у біткоїнах (еквівалент $50 тис.) колишньому очільнику Держагентства з відновлення Мустафі Найєму. За версією слідства НАБУ та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, гроші призначалися за сприяння у виділенні коштів із Фонду ліквідації наслідків агресії. Це був перший задокументований антикорупційними органами випадок криптохабара. У 2024 році Вищий антикорупційний суд визнав Одарченка винним – 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна, включно з 0,39 BTC та криптогаманцем. Прецедент довів, що криптовалюта може бути предметом конфіскації, хоч процес вилучення такого активу і створює неабиякі технічні труднощі.
• Хабар на кордоні в стейблкоїнах. Ще один показовий випадок: співробітник Державної прикордонної служби намагався дати правоохоронцю хабар стейблкоїнами USDT на суму, еквівалентну $355 тис. Цю справу НАБУ і САП вже передали до суду. Вона чітко продемонструвала, що стейблкоїни стали стандартною "валютою" для великих "відкатів" через свою стабільність і зручність переказу.

Водночас залишається системна проблема приховування майна.

За даними Національного агентства з питань запобігання корупції, дедалі більше посадовців декларують криптоактиви, однак агентство регулярно виявляє недостовірні дані або навіть фіктивні "криптогаманці" в цих звітах. По суті, це дає чиновникам можливість легалізувати корупційні гроші, видавши їх за офіційно набуті чи вже задекларовані. А отже, згодом вилучити такі активи буде набагато складніше.

З іншого боку, наші правоохоронні органи намагаються не відставати й швидко адаптуються до нових умов. У Кіберполіції, НАБУ та Службі безпеки України вже з'являються відділи, що спеціалізуються на криптокриміналістиці. Їхнє завдання – аналізувати блокчейн та відстежувати транзакції (так званий on-chain аналіз). Їхня мета – встановити зв'язок між публічними адресами криптогаманців і реальними людьми, використовуючи, зокрема, дані від централізованих бірж.

Однак є фундаментальна перешкода: наразі не існує дієвого технічного способу визначити, хто саме контролює той чи інший криптогаманець. Слідчим доводиться шукати "місточки": моменти, коли криптовалюта перетворюється на готівку або навпаки. Розкриття схеми вимагає вибудувати складний ланцюжок: гаманець → біржа → банківський рахунок. Якщо ж посадовець користується лише холодними гаманцями та анонімними міксерами, то пов'язати конкретний хабар із конкретною особою майже нереально.

Чинні українські закони поки тільки намагаються наздогнати технології. Хоча парламент і ухвалив закон "Про віртуальні активи", він досі не набув чинності. А Кримінальний кодекс потребує змін, аби прямо визнавати криптовалюту предметом хабаря або незаконного доходу. Поки цього нема, слідчим важко навіть правильно кваліфікувати такий злочин через розмиті поняття.

Окремий біль – процедура арешту та конфіскації крипти. Як примусово вилучити актив, який держава фізично не контролює і доступ до якого захищений приватним ключем? Правоохоронці можуть за рішенням суду арештувати кошти на рахунках біржі, але ніяк не дотягнуться до монет у анонімному холодному гаманці. Зрештою злочинця можуть ув'язнити, а гроші в нього все одно лишаться.

Світовий досвід та методи протидії

Світ уже визнав: корупція і "відмивання" грошей за допомогою криптовалют – це загроза без кордонів. Тож держави об'єднуються й вибудовують відповідь на трьох основних стовпах: спільні правила, потужні технології та сучасне законодавство.

На передову вийшла міжнародна група FATF. Фактично головний "фінансовий поліцейський" світу. Вона зобов'язала всі країни вимагати від криптобірж дотримання правил боротьби з відмиванням коштів (AML) та фінансуванням тероризму (CFT).

За новими нормами, якщо через біржу йде великий переказ, вона мусить зібрати й передати інформацію про відправника та одержувача.

У США фінансовий регулятор FinCEN уже активно штрафує ті платформи, що цього не виконують. Такий тиск змушує біржі співпрацювати зі слідством і ділитися даними про підозрілих клієнтів. Глобально формується мережа фінансової прозорості, в якій "брудним" грошам дедалі складніше знайти тиху гавань.

Великий внесок у цю боротьбу зробив і приватний сектор – він запропонував потужні інструменти для аналізу блокчейну.

Компанії на кшталт Chainalysis розробили програми, що ретельно "прочісують" транзакції в мережі. Так, користувач може лишатися анонімним, але вся його фінансова історія відкрита для аналізу. Ці алгоритми шукають закономірності: скажімо, якщо $20 млн були розбиті на сотню дрібних платежів, які зрештою зійшлися на одному гаманці відомої біржі, аналітики зможуть вирахувати цю "точку виходу" грошей. Це стимулює централізовані біржі по всьому світу впроваджувати жорстку перевірку KYC ("знай свого клієнта"). Для корупціонера тепер найвразливіший момент, коли він заводить крипту на біржу, щоб обміняти її на готівку. Саме в цей момент його цифровий гаманець нарешті прив'язується до реальної особи. Тут його і варто ловити.

Європейський Союз теж тримає руку на пульсі й готується впровадити регламент MiCA. Фактично єдиний звід правил для всього крипторинку. Він суттєво ускладнить життя нерегульованим обмінникам і змусить усіх грати за прозорими правилами.

Висновки

Криптовалюта – це вже не гіпотетична, а цілком реальна й системна складова сучасної корупції. Вона дає корумпованим посадовцям безпрецедентний рівень анонімності, швидкості та глобальної мобільності для незаконних капіталів. Схеми зі стейблкоїнами, децентралізованими біржами та "міксерами" ефективно витісняють традиційні методи відмивання грошей.

Як показали випадок з Одарченком та численні історії з прихованими деклараціями, Україна опинилася на передовій цієї цифрової трансформації корупційних ризиків. І державі потрібна невідкладна, комплексна та технологічна протидія.

Боротьба з цифровою корупцією – це справжня гонка озброєнь. Регулятори посилюють нагляд за біржами, криміналісти вдосконалюють методи відстеження, а у відповідь корупціонери шукають ще більш захищені інструменти, аби зберегти свою фору.

Криптовалюти обіцяли фінансову свободу, а принесли цифрову безкарність для нечистих на руку посадовців. І доти, доки держава не навчиться "читати" блокчейн швидше, ніж посадовець натискає кнопку "Відправити", боротьба з корупцією в Україні так і залишатиметься вічною гонитвою за невидимими мільйонами.