Наскільки може бути "незалежним" Національний банк у незалежній Україні?

Думаю, що багато хто дивувався словосполученню "незалежний Національний банк"… Від кого? Від народу, влади, Міжнародного валютного фонду чи ще чого? Незалежна конституційна Рада НБУ стала повністю залежна від правління – навіть від величини заробітної плати голови НБУ, незалежний аудит – від того скільки йому заплатить НБУ і так далі.

Так скільки незалежності потрібно НБУ?

Наразі поточна монетарна та валютна політика Національного банку України стала одним із ключових факторів, що стримують економічне відновлення держави в умовах війни. Рішучість, із якою керівництво НБУ просуває інфляційне таргетування та валютну лібералізацію, дедалі більше контрастує з реальністю – економікою, яка переживає затяжні структурні шоки, рекордну частку вимушених державних витрат і потребує не абстрактних "якірних" цілей, а інструментів стимулювання ділової активності.

Україна так і не отримала ні цінової, ні валютної стабільності. Натомість темпи приросту ВВП впали до 1-2% на рік, а ризики фінансової дестабілізації в середньостроковій перспективі лише зростають.

1. Відірваність від реальності воєнної економіки

В умовах війни та затяжних структурних диспропорцій центральні банки світу змінювали політику:

• під час COVID-кризи – масове рефінансування, кредитні гарантії, TLTRO;
• глобальної фінансової кризи – широке застосування нетипових інструментів;
• у періоди глибоких шоків – ставка нижче інфляції для відновлення кредитного циклу.

НБУ ж пішов іншим шляхом.

Замість підтримки кредитування він законсервував модель жорсткого інфляційного таргетування, яка за умов війни не працює фізично – інфляція в Україні має немонетарну природу (логістика, імпорт, енергія, ризики), а отже процентні інструменти не є ефективними. Це і є головна помилка: політика, яка підходить мирній економіці, стала контрпродуктивною для економіки воєнної.

У своїх комунікаціях НБУ постійно закладає тезу, що висока ставка, жорсткий режим курсоутворення та відмова від фіксації – це вимоги МВФ.

Але це не відповідає стандартам Фонду, оскільки у практиці МВФ: ставка не зобов'язана бути вищою за інфляцію, фіксований курс допускається під час шоків, підтримка кредитування – стратегічний інструмент для відновлення.

Таким чином, НБУ сам обирає найбільш жорсткі інтерпретації умов та нав'язує їх як безальтернативні, що деформує програму та зміщує акценти з економічного відновлення на технічні цілі, які навіть не є "ядерними" у методології Фонду.

Це все обтяжує програму і робить її найбільш дороговартісною з усіх програм, які зараз має Україна.

2. Ставка вище інфляції – удар по бізнесу й державі

Під час війни ключова ставка НБУ роками утримувалася в рази вищою за інфляцію. Наслідки очевидні:

• інфляція не реагує, бо її драйвери не монетарні;
• падіння темпів ВВП до 1-2%;
• перекос ліквідності у банках, які обирають заробіток на депсертифікатах замість кредитів;
• зростання вартості обслуговування боргу для держави.

Результат: жорстка політика не дала стабільності цін, але підірвала економічну динаміку.

Якби облікова ставка ще з 2022 року залишалась на рівні 10%, держава та НБУ заощадили б до 300 млрд грн у вигляді менших виплат за ОВДП та депозитними сертифікатами, зберегли б вищий прибуток НБУ, отримали б більше податків завдяки активнішому бізнесу.

Ставка стала не інструментом макростабільності, а механізмом перекачування коштів держави в банківський сектор.

В економіці акумульовано понад $240 млрд заощаджень бізнесу та населення. Із них $160 млрд – у валюті. Банківська система залучає під ці кошти близько $23 млрд кредитів, при цьому:

• банки кредитують лише 1/3 залучених депозитів;
• кредитування впало до 15% ВВП – один із найнижчих показників серед країн із ринками, що формуються;
• до 30% гривневих кредитів – державні програми, а не ринкові продукти.

НБУ не тільки не вирішує цю проблему – він її поглиблює.

3. Інвестиції в іноземні активи замість кредитів українським виробникам

Банки активно купують іноземні боргові інструменти: +$4 млрд під час війни. У той час як валютні кредити українським підприємствам мізерні, зарегульовані, невигідні.

НБУ мав би створити стимули для валютного кредитування експортних секторів – натомість він мовчки спостерігає за відтоком ресурсів за кордон.

НБУ публічно заперечує вплив процентних ставок на кредитну активність. Це суперечить світовій теорії, практиці Європейського центрального банку, Федеральній резервній системі, Банку Англії, базовим речам із макроекономіки.

Це також дискредитує Україну в очах партнерів, оскільки виглядає як спроба приховати провал власної політики.

НБУ заявляє, що виплати за депсертифікатами стимулюють гривневі депозити. Дані спростовують це:

• витрати НБУ: 270 млрд грн;
• приріст строкових депозитів населення: 150 млрд грн.

Політика, яка витрачає 270 млрд грн, щоб отримати 150 млрд грн результату – це не політика, а нонсенс.

У 2023 році НБУ здійснив різкий розворот до гнучкого курсоутворення під час війни. Наслідки:

• девальвація 14%;
• інфляція +16%;
• потрійний стрибок споживчого валютного попиту;
• рекордні інтервенції.

За війну НБУ витратив $120 млрд – 80% усієї міжнародної допомоги. Це найбільший обсяг інтервенцій у світі серед країн, які переживають конфлікти чи системні шоки.

У 2025 році НБУ повернувся до фактичної повторної фіксації – але вже з новими проблемами, створеними власною ж політикою.

Завищений курс гривні зменшує дохід експортерів, погіршує торговельний баланс, створює умови для спекуляцій на ОВДП й підриває інвестиційну привабливість.

МВФ наполягає на "більшій гнучкості", але провести плавну корекцію тепер майже неможливо – НБУ знищив власні інструменти керування очікуваннями.

4. Лобіювання інтересів банків: надприбутки замість кредитування

Прибутки банків зросли: з 84 млрд грн (2021 рік) до 187 млрд грн (2024) і очікуються 205 млрд грн у 2025 році. При цьому понад 60% доходів банків – від держави (ОВДП, депсертифікати, програми підтримки). НБУ активно лобіює інтереси банків щодо уникнення оподаткування надприбутків. Це не ринок – це субсидована модель, де банки "сідають" на державні гроші.

Під час війни частка державних процентних виплат у доходах банків зросла з 30% до 60%.

Це означає що ринок збитий – конкуренції немає, кредитування не розвивається, банківський сектор став квазідержавним із гарантованими прибутками.

Щорічне стрес-тестування банківських балансів при надлишковій ліквідності, гігантських запасах капіталу перетворюється на формальність, що відволікає ресурси. Замість стимулювання кредитування НБУ зосереджений на другорядних процесах.

Замість стратегічних рішень НБУ витрачав час на заміну копійок, "павер-банкінг", корпоративні проєкти без економічного ефекту. У час, коли центральний банк мав би працювати над кредитним циклом та макростратегією, він займався операційними задачами.

Через медійні канали НБУ просуває тези про безальтернативність інфляційного таргетування, високої ставки, валютної лібералізації – це звужує простір для професійної дискусії, позбавляє парламент та президента інструментарію впливу.

Фактично формується монополія на інтерпретацію економічних процесів.

Що робити: 10 кроків для відновлення ефективної політики НБУ

1. Змінити вектор монетарної політики

Пріоритетом має стати економічне відновлення, а не абстрактна інфляційна ціль, яку все одно неможливо досягти у воєнних умовах.

2. Опустити ключову ставку нижче рівня інфляції

Це практикували десятки країн під час криз. В Україні інфляція має структурний характер, тому висока ставка лише душить бізнес.

3. Підвищити інфляційний таргет 

5% – недосяжний показник у нинішній структурі економіки. Необхідно тимчасово розширити діапазон. Забезпечити повноцінне функціонування і реалізацію конституційної функції Ради НБУ, яка розробляє основи грошово-кредитної політики, усунути законодавчу норму щодо пропозицій правління, що протирічить Конституції. Викорінити конфлікт інтересів у Раді НБУ між головою НБУ, його колишнім заступником і радником у державному банку.

4. Повернути симетричний монетарний дизайн

Це усуне необґрунтовані надприбутки банків і нормалізує трансмісію політики.

5. Скасувати 3-місячні депозитні сертифікати

Вони не працюють як інструмент залучення депозитів, зате провокують конкуренцію з ОВДП та дорожнечу запозичень.

6. Знизити норми резервування банків

Регуляторна наджорсткість блокує кредитні можливості банків.

7. Запустити канали цільового рефінансування

Україні потрібен власний аналог TLTRO – інструменти підтримки кредитування під цільові програми.

8. Дозволити валютне кредитування для визначених секторів

Це зменшить відтік капіталу в іноземні активи та підтримає виробників-експортерів.

9. Переглянути регуляції щодо застав і кредитного ризику

Надмірні вимоги роблять кредитування штучно дорогим та непривабливим.

10. Повернути фіксований валютний курс на період війни 

Фіксація знижує волатильність і стабілізує очікування під час шоків – це не рекомендація, а світова практика.

НБУ має стати інструментом відновлення, а не фактором кризи.

Україна переживає найважчий період за час незалежності. Центральний банк – це не технічний регулятор і не інституція для тестування банків чи заміни копійок.

У воєнній економіці НБУ має відігравати роль локомотива кредитної активності, модератора ризиків, архітектора майбутнього фінансового ринку.

Сьогодні ж він виконує функцію гальма, що затягує відновлення, підвищує витрати держави й формує підґрунтя для можливої фінансової кризи.

Без зміни монетарної парадигми України не зможе швидко відновитися після війни, а економіка залишатиметься в пастці низького зростання та високих ризиків.