Від відкладених рішень до дій: Як 2025 рік змінив ринок ліфтів в Україні?

Сьогодні в Україні експлуатується понад 90 тис. ліфтів, із яких більше 60 тис. уже перевищили нормативний строк служби у 25 років. Для мешканців це означає зростання аварійності, зупинок і нерівномірної роботи. Для міст – постійне накопичення інфраструктурного боргу, який із кожним роком стає дорожчим у ліквідації.

Воєнний контекст зробив проблему доступності практичним, а не декларативним питанням. Для ветеранів, людей із інвалідністю, літніх мешканців несправний або відсутній ліфт означає фактичну ізоляцію. Йдеться про базові можливості: вийти з дому, отримати медичну допомогу, повернутися до активного життя.

Воєнний контекст: робота ліфтів під час відключень електроенергії

Планові й аварійні відключення електроенергії стали новою операційною нормою для галузі. У моменти раптових знеструмлень одночасно зупиняються десятки ліфтів, часто з людьми всередині. Це створює пікове навантаження на компанії з обслуговування й вимагає швидкої реакції.

Наші операційні потужності передбачають роботу близько 40 виїзних бригад. Проте в періоди пікових відключень кількість викликів лише в межах Києва може в рази перевищувати ці можливості.

Водночас війна стала каталізатором технологічних рішень. У 2025 році монтаж ліфтів став можливим навіть за повної відсутності електроенергії – із використанням спеціалізованої техніки та автономних машин (трьохфазові генератори сумарною потужністю 100 кВт). Більшість часу виробництво ліфтів також живиться від генераторів (потужністю 550 кВт). Галузь фактично перейшла в режим роботи, де стабільне електропостачання більше не є гарантованою умовою.

Від акумуляторів до комплексних програм енергонезалежності

Мінімізувати застрягання, тим самим зменшивши навантаження на ремонтні-аварійні бригади, здатне встановлення акумуляторів на ліфти. Це дозволить ліфту довезти пасажирів до найближчого поверху й відчинити двері, у разі раптового відключення електроенергії.

Інший шлях – комплексні енергоефективні проєкти, що реалізуються через співфінансування. Державні та міські програми в поєднанні з внеском мешканців дозволяють не лише замінювати обладнання, а й підвищувати загальну енергостійкість будинків.

Кейси ОСББ у Києві, Одесі та Львові – зокрема "Сусіди. Чорновола, 20", "Художник", "Задіак", "Калина, 40" – показали, що програми співфінансування працюють тоді, коли поєднуються з ініціативністю мешканців і комплексним підходом. У таких проєктах ліфт інтегрується разом із модернізацією електрощитових, встановленням CEC, генераторів або акумуляторних рішень і оновленням диспетчеризації. Це вже сформована практика, яка потребує масштабування.

Роль національного виробника

Рівень проникнення імпорту в публічні закупівлі в Україні фіксується на рівні 38%, що майже в чотири рази більше за середній у світі (10%). У Європейському Союзі цей показник становить 5%.

Зокрема, частка українських ліфтів на ринку на початку 2025 року складала лише 40%. Тим часом як національні виробники мають невикористані виробничі можливості: сумарна потужність українських підприємств дозволяє виробляти близько 5 тис. ліфтів на рік, але фактичне завантаження, на прикладі заводу "Євроформат" Ліфти, у 2025 році становило 55%.

Запровадження вимоги локалізації в публічних закупівлях створює потенціал для зміни структури ринку. Йдеться про формування стійкого ланцюга: виробництво – сервіс – експлуатація в межах країни, що особливо критично в умовах війни.

У довгостроковій перспективі така трансформація здатна вплинути на якість експлуатації ліфтового обладнання: скорочення часу простоїв, швидший доступ до запчастин і чітка відповідальність виробника за весь життєвий цикл ліфта стають визначальними чинниками для міст і мешканців.

Ще одним важливим інструментом стимулювання попиту стала програма "Зроблено в Україні", яка діє з листопада 2024 року. Протягом усього 2025 року вона забезпечувала компенсацію 15% вартості ліфтів українського виробництва для замовників.

Роль національного виробника в інфраструктурних галузях виходить далеко за межі промислової політики. В умовах війни це питання безперервності роботи, доступності сервісу та керованості критичної інфраструктури.

Що далі? Стратегія на 2026 рік

Застарілий житловий фонд створює не лише побутові незручності, а й довгострокові ризики – для безпеки мешканців, для доступності медицини, для соціальної стабільності в містах.

Відкладати оновлення ліфтової інфраструктури "на після війни" означає свідомо погоджуватися з тим, що тисячі людей роками залишатимуться без базової мобільності.

2026 рік має стати роком системних рішень: довгострокових програм заміни ліфтів, зрозумілих правил співфінансування, підтримки національного виробника та інтеграції інклюзивності й енергостійкості як базових стандартів.