"Зухвала втеча" Павелка: Як руками правоохоронців створюються безпечні коридори для фігурантів першої величини

Андрія Павелка офіційно оголошено в розшук. Відповідна картка з'явилася в базі Міністерства внутрішніх справ. За даними правоохоронних органів, ексголова Української асоціації футболу (УАФ) переховується від досудового розслідування. Датою його зникнення вказано 5 листопада 2025 року.

Ця новина стала справжнім медійним вибухом наприкінці року. Довгий час справа Павелка, яка тривала роками й мігрувала між різними правоохоронними органами, залишалася без відповідного розголосу.

Проте тепер ситуація докорінно змінилася.

Офіційне підтвердження факту ухилення від правосуддя перевело історію з суто процесуальної площини в центр суспільної уваги. Те, що раніше намагалися розслідувати без зайвого галасу, стало новою точкою відліку для медіа та головною темою для обговорення в країні.

Для мене новина про те, що Андрій Павелко офіційно зник із радарів, не виглядає як "зухвала втеча". Це виглядає як фінал багаторічного марафону, де правоохоронці намагалися бігти швидше за закон, але врешті-решт втратили орієнтацію на місцевості.

Кейс Павелка – це не про футбол. Це про те, як розмивання підслідності, міжвідомча конкуренція та нескінченні досудові розслідування створюють безпечні коридори для фігурантів першої величини.

Однією з головних проблем у справі експрезидента УАФ стало непорозуміння з органами досудового розслідування. Справа починалася в Національного антикорпційного бюро (НАБУ), потім була передана до Національної поліції, а згодом у процес активно включилася Служба безпеки України (СБУ).

Із точки зору захисту, кожна така передача підслідності – це подарунок. Це місяці на ознайомлення з матеріалами, це нові процесуальні керівники (прокурори), які не завжди в курсі всіх нюансів, і це чудовий привід для адвокатів оскаржувати законність будь-якої дії. Коли справу "футболять" між ГСУ Нацполу та Антикорупційного бюро, вона втрачає динаміку. Фігурант же отримує найцінніше – час.

Ми спостерігали за Павелком у СІЗО, під домашнім арештом, під заставами. Але є юридична аксіома: запобіжний захід не може тривати вічно. Коли досудове розслідування триває роками (у даному випадку – понад три роки активної фази), суди стають більш лояльними.

У лютому 2024 року Львівський апеляційний суд випустив його з СІЗО. Із того моменту втеча була лише питанням технічного виконання.

Для системи це провал: ви тримали людину під вартою місяцями, витрачали величезний ресурс – а в результаті він зникає через вікно, яке ви самі ж залишили незачиненим.

Павелко – лише частина тенденції 2025 року. Ми бачимо, як фігуранти гучних справ розчиняються в повітрі саме тоді, коли напруга сягає максимуму:

• Тимур Міндіч (кейс "Енергоатома"): бізнесмен, якого пов'язують із масштабною корупцією в енергетиці, покинув країну в листопаді 2025 року, буквально за кілька годин до того, як до нього мали прийти з обшуками. Сьогодні його бачать в Ізраїлі, а правоохоронці лише розводять руками, посилаючись на "законний виїзд".
• Владислав Трубіцин: депутат, який став символом того, як лист від розвідки (ГУР) може стати легальним квитком у безкарність для підозрюваного в корупції.

Ці випадки поєднує одне: правоохоронна система бачить злочин, але не бачить шляхів, через які підозрюваний виходить із зали засідань прямо на трап літаку або в сучасних умовах авто волонтерів.

Коли СБУ оголошує Павелка в розшук через півтора місяці після його фактичного зникнення (5 листопада проти грудневих повідомлень), це свідчить про повний параліч.

Як адвокат я бачу тут ідеальну платформу для захисту в європейських судах. Будь-яка спроба екстрадиції Павелка розіб'ється об аргументи про "непередбачуваність правосуддя" та "політичне забарвлення" переслідування, якими тепер легко оперувати після такої медійної та процесуальної метушні.

Висновок простий: поки розслідування будуть підмінятися піар-акціями із затриманнями, а реальна доказова база розмиватиметься роками в кабінетах Нацполу чи СБУ, ми будемо бачити не вироки, а картки розшуку в базі МВС.

Втеча Павелка – це не перемога хитрого функціонера, це технічна поразка системи, яка не вміє грати в захисті.