Справа Тимошенко: Що не так із обранням запобіжного заходу у суді?
Ситуація навколо обрання запобіжного заходу Юлії Тимошенко у вигляді застави в 33,28 мільйона гривень – це не просто чергова новина з коридорів ВАКС. Це лакмусовий папірець стану нашої правоохоронної системи, який змушує уважніше придивитися до того, як на практиці дотримуються процесуальні норми. У цій колонці йдеться не про оцінку персон чи політичних позицій, а виключно про аналіз процесуальних рішень і того, наскільки вони відповідають стандартам кримінального процесу.
Аналізуючи хід засідання, стає очевидним: замість повноцінного змагального процесу ми спостерігаємо тривожну тенденцію – ігнорування прав сторони захисту, що об’єктивно співпадає з очікуваннями суспільної думки, підігрітої медійним ефектом.
Першим тривожним сигналом стала позиція суду щодо публічності процесу. Захист просив обмежити розповсюдження фото та відеоматеріалів із зали суду, шляхом винесення окремої ухвали, аби запобігти створенню маніпулятивних "фотожаб" та медіацькуванню. Відмова суду в цьому питанні виглядає як фактичне надання "зеленого світла" для перетворення правосуддя на медійне шоу. Коли судовий процес використовується як інструмент дискредитації ще до винесення рішення, це прямо б’є презумпцію невинуватості та підриває довіру до всієї системи.
Не менш дивною і юридично необґрунтованою виглядає відмова суду викликати ключового свідка – народного депутата Ігоря Копитіна, чиє прізвище в матеріалах було змінено нібито з міркувань безпеки. Згідно з КПК, суд має сприймати показання безпосередньо. Спиратися виключно на протокол допиту, не надавши захисту можливості поставити питання свідку в залі суду – це серйозне обмеження права на захист. Сама Тимошенко назвала оприлюднені НАБУ записи "компіляцією" та "сфальсифікованою аудіодоріжкою", наполягаючи на наданні оригіналів для незалежної експертизи. У цьому їй також відмовили.
Адвокати Juscutum не є учасниками цього судового процесу. Проте суто з точки зору права сторона захисту не просила нічого надмірного чи нереалістичного, а процесуальних строків було більш ніж достатньо. Це абсолютно не виглядає як зловживання процесуальними правами. Більше того, перевірка обґрунтованості підозри є прямим обов’язком суду під час обрання запобіжного заходу.
Найбільш резонансним є те, що обґрунтування підозри спирається на докази, здобуті під час невідкладного обшуку в офісі партії, який на момент засідання так і не був легалізований слідчим суддею. Обшук проводили пізно ввечері 30 озброєних чоловіків без рішення суду, пред’явивши лише витяг з ЄРДР. Використання результатів такого обшуку в клопотанні є грубим порушенням норм закону. Докази, отримані в такий спосіб, не можуть бути покладені в основу судового рішення. Втім, суд цей факт проігнорував.
Суддя Віталій Дубас частково задовольнив клопотання прокуратури, яка наполягала на заставі в 50 млн грн, зупинившись на сумі 33,28 млн грн. Ситуація виглядає так: з одного боку, на Тимошенко покладають обов’язок внести цю суму, з іншого – сама ж обвинувачена заявляє про арешт банківських рахунків, що робить виконання рішення суду фізично неможливим у встановлений строк.
Сукупність цих відмов: відмова у виклику свідка, використання нелегалізованих матеріалів обшуку, ігнорування ризиків репутаційної шкоди та заборона спілкування з понад 60 колегами-депутатами – неминуче породжує питання щодо рівня неупередженості такого процесу.
Замість змагального судочинства, де кожна сторона має рівні можливості для доведення своєї позиції, ми бачимо поспішне прийняття рішень на основі сумнівних доказів. Якщо правосуддя перетворюється на інструмент політичного тиску, де процедурні норми стають лише формальністю, то під загрозою опиняється не конкретне прізвище, а право кожного громадянина на справедливий суд. Тимошенко вже заявила про оскарження цього рішення в апеляції, і це засідання обіцяє стати ще одним серйозним іспитом для української Феміди.

1. Але рішення ВС й тим більш міжнародних судів не може бути переглянуто в межах будь якого суда в Україні .
2. Стаття по який ЮВТ перебувала в Качанівці декримілізованна йще в лютому 2014 року .
3. В жодній країні цівілізованного світу політик (прем"єр) не несе кримінальної відповідальности за політичні рішення (договори) якщо ці договори не суперечать Конституції України .
Саме через цю ремарку -- Фофік не має право нічого підписувати з ****** що до загарбненних теріторій .
Але в 2009 році був сутто економічний договір . Й саме відповідно йому й виграла Україна в Стокгольмі усі суди ...
4. Саме через ці обставини роблю висновок . Твоє ставлення до Тимошенко виключно упередженне й не базується а ні на чому , крім особистих емоцій . Логіки в ньому нуль ...
Ти видаєшь бажанне за реальність й це дуже помилкова позиція не тільки відносно конкретного політика , а взагалом в житті . Ти будешь постіно натикатися на разочарування через те , що дійсність не співпада з очікуваннями .