Газові електростанції на могилі Газпрома

В квітні відбулася угода, що закріплює нові реалії газового ринку Європи через злиття генеруючих теплових активів на Сході та доступу до світового ринку LNG на Заході. Особливо це показово на тлі структурного скорочення споживання природного газу в Європі з 420 до приблизно 330 млрд кубометрів на рік, що супроводжується парадоксальним явищем – інституційно гарантованим викупом потужностей газоелектричної генерації.

Вибір чеського холдингу Energetický a průmyslový holding як партнера для TotalEnergies не є експансією на ринок самої Чехії. Стратегічний інтерес французької сторони зосереджений на загальноєвропейському портфелі активів, який EPH акумулював протягом останнього десятиліття. Під керівництвом Daniel Křetínský холдинг реалізовував агресивну стратегію злиттів і поглинань, цілеспрямовано викуповуючи теплові електростанції у західноєвропейських енергетичних корпорацій, зокрема E.ON, Uniper, Enel та EDF, які масово позбувалися вуглецевоємних активів під тиском екологічного регулювання. У результаті EPH зосередив у своїх руках критично важливі газові та вугільні генерації саме в тих країнах, де дефіцит балансуючих потужностей є найбільш відчутним.

Читайте також: Німецьку Uniper виставили на приватизацію. Вона була одним із найбільших імпортерів російського газу

Формально створене у квітні 2026 року спільне підприємство між TotalEnergies та EPH вартістю близько 5,1 млрд євро об’єднує активи загальною встановленою потужністю понад 14 ГВт у Великій Британії, Франції, Італії, Ірландії та Нідерландах, без прямої участі генеруючих активів на території Чеської Республіки. Близько 12,5 ГВт припадає саме на газові електростанції, переважно комбінованого циклу. Формально вони позиціонуються як інструмент забезпечення гнучкості енергосистеми в умовах нестабільної генерації з відновлюваних джерел, однак технологічно такі установки не є оптимальними для швидкого пікового балансування, що фактично перетворює їх на квазібазову генерацію, замасковану під резерв.

Логіка об’єднання капіталів базується на формуванні вертикально інтегрованого ланцюга вартості – від постачання палива до виробництва електроенергії. TotalEnergies володіє значними ресурсами скрапленого природного газу на глобальному ринку, але для їх гарантованої монетизації компанії потрібен стабільний попит усередині Європи, менш залежний від волатильності спотових ринків.

Своєю чергою EPH через дочірні структури, такі як EP Produzione та GazelEnergie, контролює газові турбіни комбінованого циклу, але потребує надійного джерела палива. У межах цієї інтеграції французька сторона забезпечує постачання близько 2 млн тонн СПГ щорічно, що еквівалентно приблизно 27-28 ТВт·год енергії. За цінами хабу TTF на рівні 30-35 євро за МВт·год станом на 2026 рік цей обсяг формує грошовий потік, близький до 1 млрд євро щороку. Отже, TotalEnergies отримує можливість конвертувати глобальні газові потоки у локальну генерацію електроенергії безпосередньо поблизу кінцевих споживачів, мінімізуючи ризики втрати попиту.

Ключовим фінансовим елементом цієї моделі виступають механізми ринку потужності, запроваджені в країнах Західної Європи після 2014 року. Відповідно до них оператори теплових електростанцій отримують платежі не лише за фактичну генерацію, а й за підтримання потужностей у стані готовності до запуску під час пікових навантажень або періодів різкого падіння виробництва з ВДЕ, відомих як Dunkelflaute. Для EPH це означає стабільні, квазігарантовані доходи, а для TotalEnergies – інституційно забезпечений попит на власний газ. У результаті газова генерація перетворюється з ринкового елементу на частину фінансово регульованої інфраструктури.

Походження капіталу, що дозволив EPH здійснити масштабну експансію, не має доведених прямих зв’язків із російським державним фінансуванням або підсанкційними особами, однак історично пов’язане з транзитною економікою російського газу. Холдинг був створений за участю J&T Finance Group, заснованої Patrik Tkáč та Ivan Jakabovič, а також PPF Group, створеної Petr Kellner. У 2014 році PPF продала свою частку приблизно за 1,1 млрд євро, після чого Кршетинський поступово консолідував контроль через EP Corporate Group, довівши свою частку до близько 89% станом на 2026 рік. Експансія фінансувалася через активне використання кредитного важеля, включно з банківськими позиками та облігаціями під заставу придбаних активів.

Одним із ключових джерел грошових потоків у попередній фазі розвитку стала участь у словацькому операторі ГТС Eustream, де структури Кршетинського у 2013 році отримали 49% акцій і управлінський контроль, викупивши частку у E.ON та GDF Suez приблизно за 2,6 млрд євро. Газопроводи Eustream історично були одним із головних коридорів транзиту російського газу до ЄС через Україну, з піковими обсягами до 50 млрд кубометрів на рік. Основою доходів був довгостроковий контракт із Gazprom за принципом ship-or-pay, що гарантував оплату незалежно від фактичних обсягів і діє до 2028 року. У 2013-2022 роках цей бізнес генерував сотні мільйонів євро щорічно, які спрямовувалися на придбання енергетичних активів у Західній Європі.

Після 2022 року ситуація різко змінилася внаслідок війни та реалізації стратегії REPowerEU. Обсяги транзиту через Словаччину скоротилися до приблизно 15-20 млрд кубометрів на рік із суттєвими коливаннями, що призвело до падіння доходів і погіршення кредитних показників Eustream. У цих умовах структури Кршетинського публічно застерігали від занадто швидкого припинення трубопровідних поставок, посилаючись на ризики дефіциту ресурсу та фінансової нестабільності інфраструктури. Втрата стабільної транзитної ренти змусила холдинг прискорити трансформацію бізнес-моделі.

Нова стратегія, реалізована через партнерство з TotalEnergies, фактично компенсує втрату транзитних доходів за рахунок контролю над генерацією електроенергії та участі у механізмах ринку потужностей. Відбувається глибша трансформація: капітал, сформований у період інтеграції з російською експортною логістикою, перетворюється на інструмент контролю над енергетичною інфраструктурою Європейського Союзу. Газ у цій системі перестає бути просто товаром і стає елементом фінансово гарантованої архітектури, де попит визначається не ринком, а регуляторною конструкцією.

Фактично формується нова модель залежності, в якій Європа відходить від прямої прив’язки до російського газу, але водночас інституціоналізує залежність від газу як такого – через гарантовану потребу в балансуючій генерації. Контроль над цим сегментом означає контроль над останньою інстанцією енергосистеми – тією, що вмикається, коли все інше не працює. І саме в цій точці сьогодні формується новий центр впливу на європейський енергетичний ринок.