Китайське сонце над Американською Кубою

Зіткнувшись із системною кризою, падінням ВВП та гіперінфляцією, яка за останні роки перевищила 300%, політичне керівництво Куби було змушене розпочати демонтаж планової економіки.

18-19 червня 2026 року Національна асамблея ратифікувала безпрецедентний пакет зі 176 структурних реформ, що по суті означає Нову Економічну Політику на Кубі.

Ініційовані прем'єр-міністром Мануелем Марреро Крусом та підтримані президентом Мігелем Діас-Канелем, ці кроки стали фактичним переходом до кубинського варіанту НЕПу, що базується на азійських моделях "державного капіталізму". Важливу роль у легітимізації цього курсу відіграв онук Рауля Кастро, який публічно визнав невідворотність залучення приватного капіталу.

Нова економічна доктрина ліквідувала понад півстолітню державну монополію на зовнішню торгівлю. Була дозволена інституалізація великого приватного бізнесу, скасована імперативна вимога щодо створення спільних підприємств виключно з державним капіталом, легалізована діяльність приватних банківських установ та відкритий доступ до внутрішнього ринку для капіталу кубинської діаспори.

Зі вступом на посаду адміністрації Дональда Трампа у січні 2025 року зовнішньополітична парадигма США щодо Куби трансформувалася у стратегію "максимального тиску". Головною політичною метою стала повна зміна режиму шляхом економічного виснаження державного апарату.

Фундаментальним інструментом цієї стратегії став Указ 14404 (Executive Order 14404), підписаний 1 травня 2026 року. Документ запровадив безпрецедентні для латиноамериканського регіону вторинні санкції, фактично прирівнявши Кубу до Ірану.

Відключення від доларової системи загрожує будь-якій глобальній фінансовій установі чи корпорації, що співпрацює з кубинським енергетичним, оборонним або металургійним секторами.

Паралельно Вашингтон посилив персональний політичний тиск, висунувши у травні 2026 року офіційні кримінальні звинувачення проти Рауля Кастро. Водночас стратегія США має виражений асиметричний характер: наприкінці лютого 2026 року Управління з контролю за іноземними активами видало спеціальну ліцензію, що легалізує продаж енергоносіїв виключно приватному сектору Куби.

Це створило штучний розкол в економіці, фінансово посилюючи недержавних суб'єктів на тлі банкрутства урядових інституцій.

Історична стійкість кубинської економіки базувалася на дотаційному постачанні ресурсів від зовнішніх геополітичних партнерів, проте до початку 2026 року цей баланс був остаточно зруйнований.

Енергетичний сектор острова був критично деформований: близько 95% електрогенерації залежало від викопного палива. При загальній потребі економіки приблизно у 130 000 барелів нафти на добу, внутрішній видобуток низькоякісної важкої нафти покривав лише 40 000 барелів. Дефіцит традиційно компенсувався поставками з Венесуели (близько 60 000 барелів на добу за пільговими тарифами).

Однак після операції "Absolute Resolve" у січні 2026 року та повалення уряду Ніколаса Мадуро, Вашингтон повністю заблокував цей логістичний канал.

Наслідки стали катастрофічними: доступна генеруюча потужність острова впала з необхідних 3000 МВт до критичних 1000-1500 МВт, що спровокувало системні блекаути тривалістю до 20 годин на добу. Російська Федерація, виснажена війною в Україні та власною макроекономічною нестабільністю, виявилася неспроможною виконати роль донора – за перше півріччя 2026 року Гавана отримала лише один танкер російської нафти.

Утворення цього геоекономічного вакууму призвело до паралічу промисловості та мільярдних збитків для інфраструктури.

В умовах тотальної нафтової блокади стратегічною альтернативою для Куби стала китайська інвестиційна програма з розбудови відновлюваної енергетики. Для Пекіна цей проєкт вартістю понад $1,2 мільярда є не лише економічним, а й геополітичним інструментом нейтралізації американського ембарго.

Програма передбачає будівництво 92 сонячних парків загальною потужністю 2000 МВт до 2028 року, що еквівалентно всій наявній тепловій генерації острова.

Економічний ефект є суттєвим: кожен збудований мегават сонячної потужності дозволяє економити до 18 000 тонн імпортної нафти щорічно.

Динаміка розгортання є безпрецедентною: експорт китайського фотовольтаїчного обладнання зріс з $5 мільйонів у 2023 році до $117 мільйонів на початку 2026 року.

Станом на червень 2026 року вже підключено 49 об'єктів, що дозволило збільшити частку сонячної генерації в енергобалансі з 5,8% до понад 20%, а пікова денна генерація у лютому досягла 900 МВт.

Для подолання проблеми вечірніх піків споживання у травні 2026 року ініційована друга фаза проєкту на 120 МВт, що включає інтеграцію промислових систем накопичення енергії, перший об'єкт якої запущений в муніципалітеті Махагуа.

Обхід вторинних санкцій США забезпечується шляхом повної дедоларизації транзакцій, використання ізольованих клірингових рахунків та застосування бартерних схем, зокрема, обміну обладнання на нікель державного підприємства Moa Nickel S.A.

Незважаючи на глибину ухвалених економічних реформ, їхнє запровадження залишається заблокованим режимом американських санкцій.

Загроза дії Указу 14404 унеможливлює залучення інституційних іноземних інвесторів та міжнародного кредитування.

Як наслідок, кубинська економіка вступає у фазу глибокої фрагментації: новостворений приватний сектор, користуючись санкційними винятками США, монополізує товарний імпорт і фінансові потоки, тоді як державний апарат стрімко втрачає ресурси.

Ця диспропорція змушує кубинський уряд до політичних компромісів із новим класом підприємців задля запобігання соціальному колапсу.

Дипломатичний тиск Вашингтона також демонструє ефективність: зафіксовані спроби кубинської номенклатури ініціювати переговори щодо економічних поступок, про що свідчить конфіденційне послання онука Рауля Кастро адміністрації Трампа на початку 2026 року.

Найбільш ймовірним середньостроковим прогнозом є поступова, керована капітуляція за "венесуельським сценарієм", де кубинська влада буде змушена обміняти доступ до національних ресурсів та ринків на послаблення санкційного зашморгу та збереження базових елементів політичного контролю.