Зберегти війну – зберегти Єврохім

Стаття засновника Єврохіму Андрія Мельниченка, опублікована 9 липня 2026 року у The Economist під назвою "Why a broken Russia is bad for the world", була сприйнята західними оглядачами як геополітичний маніфест. Однак реальний адресат цього тексту – це Захід, а не військово-політичне керівництво у Кремлі.

Мельниченко відверто попереджає, що війна ведеться з коліс, а російський військово-промисловий комплекс опинився за крок від колапсу через потенційну втрату базової хімічної сировини. У своєму листі він зазначає, що стратегічна поразка Росії призведе до того, що вона стане "vassal of China" або опиниться у стані "plunge into chaos".

За цими словами ховається Основа Війни: хімічна галузь РФ, яка є фундаментом виробництва вибухівки і "з колес" працює на фронт.

Російська армія щодня вистрілює близько 10-15 тисяч артилерійських снарядів, що потребує сотень тонн вибухових речовин щодоби. Основою для порохів, тротилу та гексогену є азотна кислота та аміачна селітра.

Головними донорами цих компонентів для війни, окрім Тольяттіазоту та Щокіноазоту, є ключові підприємства самого Єврохіму: Новомосковський Азот у Тульській області та Невинномиський Азот у Ставропольському краї. Ці хімічні гіганти щодня безперебійно постачають необхідні елементи для російського ВПК. Без їхньої роботи поточне виробництво боєприпасів зупиниться, адже старі запаси вичерпуються.

Логістичні шляхі хімреагентів і самі виробництва вже перебувають у зоні прямого ураження українських безпілотників, але в дивний спосіб уникають ударів.

Навесні 2024 року, зокрема 16 та 23 березня, а також під час наступних хвиль атак у 2025-2026 роках, українські дрони успішно знищували установки на Сизранському, Куйбишевському та Новокуйбишевському НПЗ у Самарській області. Ці охоплені полумʼям об'єкти розташовані буквально за пару десятків кілометрів від Тольяттіазоту, проте сам хімічний гігант жодного разу не постраждав.

Аналогічна ситуація на півдні: після зупинки аміакопроводу у 2022 році Росія форсовано розбудовувала термінал перевалки в порту Тамань.

У травні-червні 2026 року українські сили методично спалювали нафтобази в порту Кавказ, НПЗ у Слов'янську-на-Кубані та Туапсе, але хімічні термінали та заводи Єврохіму на півдні та в центральній Росії залишалися неушкодженими.

Недоторканність хімічних активів не є випадковою: статки родини Мельниченків оцінюються у понад $20 мільярдів. Вони глибоко інтегровані у світову економіку та керують своїм бізнесом з безпечних юрисдикцій на кшталт ОАЕ та Швейцарії.

Мельниченко виступає не просто бізнесменом, а довіреною особою війни – тим, хто тримає негласний договір між путінською системою та глобальними ринками.

Захід тисне на Україну щодо недоторканності Єврохіму, боячись глобальної продовольчої кризи. Тому Мельниченко має можливість спокійно публікувати свої тексти у провідних британських виданнях, легалізуючи статус переговірника від тіньової системи забезпечення російського ВПК.

Проте розширення географії ударів наблизило цю крихку домовленість до краху. Мельниченко розуміє: якщо імунітет буде знято й українські безпілотники перенесуть фокус із сусідніх НПЗ на Новомосковський Азот, Невинномиськ чи Тольяттіазот, виробництво азотної кислоти припиниться.

Його відкритий лист – це ультиматум. Він прямо попереджає західні еліти, що воєнний колапс РФ через зупинку хімічних заводів залишить її беззахисною перед Пекіном, перетворивши на китайського васала.

Олігарх пропонує Заходу цинічний вибір: і далі зберігати недоторканність його хімічної імперії, підтримуючи здатність Росії вести війну, або ж зіткнутися з достроковим крахом російського фронту та геополітичним посиленням Китаю.