Опалювальний сезон під тиском: як силовики гальмують відновлення енергетики

Чим менше часу залишається до початку опалювального сезону, тим тривожнішим стає тон заяв влади стосовно української енергетичної системи.

Прем'єр-міністр Сергій Корецький заявив, що усвідомлює, що "ця зима може бути ще складнішою" і закликав бути "згуртованими та рішучими, щоб зберегти людей і забезпечити системи життєзабезпечення держави". Усі розуміють, що треба готуватися до найскладнішого сценарію розвитку подій, і на цьому тлі логіка держави мала б бути простою: максимально пришвидшити відновлення генерації, забезпечити фізичний захист там де це можливо, зняти будь-які перешкоди для підрядників, які виконують ремонтні роботи.

Натомість, паралельно з деклараціями про мобілізацію ресурсів напередодні опалювального сезону, правоохоронні органи заводять одну справу за іншою проти компаній і менеджерів, які цю генерацію відновлюють. Бізнес та більшість експертів дотримуються думки, що частина цього тиску є штучною і що вона, разом із браком фінансових та матеріальних ресурсів, гальмує ремонти напередодні опалювального сезону.

Чому Центренерго – це про виживання взимку

До складу державної компанії "Центренерго" входять три теплові станції: Трипільська, Зміївська та Вуглегірська. Остання перебуває під російською окупацією з 2022 року, Зміївська – повністю зруйнована у 2024 році. Залишилася Трипільська, яка також зазнала значних руйнувань внаслідок ракетних атак та ударів БПЛА. Вона фактично зупиняла виробництво електроенергії, але щоразу ремонтні бригади відновлювали хоча б частину потужностей.

У травні 2026 року в "Укренерго" змінилося керівництво: Сергій Ісаченко замінив на посаді керівника Євгена Гаркавого, який очолював компанію з червня 2024-го року. Тоді ж, наприкінці травня голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха під час візиту на зруйновану станцію заявив, що до 2027 року мають бути завершені три процеси: "підготовка ТЕС до наступного опалювального сезону, відновлення самої ТЕС і підготовка документів для майбутньої приватизації".

За його словами, ключова умова продажу компанії – саме відновлення станції, та й строки приватизації залежать від того, як країна пройде опалювальний період. Але свою думку Наталуха змінив вже за місяць. В інтерв’ю виданню "Главком" у червні Голова ФДМУ заявив наступне: "Як на мене, зайти на актив, який є стовідсотковою мішенню для атак, це для будь-якого потенційного інвестора – suicide mission. Тому в цих умовах заявляти, що ми будемо "Центренерго" приватизувати, було б несерйозно".

Отже, приватизація – це перспектива, яка відсувається на невизначений термін. Але ж питання тепла й світла – це ті питання, які необхідно було вирішувати ще вчора. І тут постає головна дилема: відновлювати треба зараз, а не тоді, коли з'явиться покупець, адже за спиною мільйони українців, які цієї зими можуть залишитися без опалення та електрики. І іншого шляху просто не існує. Так, це видатки, але це видатки для виживання людей.

Однак існує величезна проблема…

Тиск правоохоронців

Сьогодні український бізнес воює на два фронти. Перший – очевидний: ворожі ракети та БпЛА, зруйнована логістика, знищені потужності. Другий – здебільшого не помітний для пересічного громадянина, але теж руйнівний. І "прилітає" він не з неба, а приходить з повістками та підозрами, ухвалами слідчих суддів, постановами про арешт рахунків та майна. Це тиск правоохоронної системи.

21 червня Руслан Кравченко у власному Telegram-каналі оприлюднив такий собі звіт про свою діяльність за рік роботи на посаді Генерального прокурора. На слайді "Захист інвестицій та бізнесу" міститься дуже цікава інформація:

Аудит охопив 26 818 кримінальних проваджень, 9716 з яких було закрито. Кожна третя справа! У 15 303 справах розслідування триває. А ось до суду скеровано лише 1 867 справ! Тобто на одну справу передану в суд припадає понад 5 закритих! Про що це говорить? Ні, не про перемогу над тиском правоохоронців, а про жахливі масштаби проблеми. Адже майже 10 тисяч проваджень не виникли самі по собі. Їх ініціювали, їх реєстрували, розслідували, збирали докази, проводили слідчі дії… Бізнес весь цей час витрачав кошти на адвокатів, витрачав час, втрачав контракти ті ділову репутацію (мало хто захоче мати з тобою справу, якщо на тебе відкрито кримінальне провадження, погодьтесь)… Цей величезний ресурс втрачено назавжди, а нам це подають як перемогу прокуратури!

Але ніхто не дає відповідь на головне запитання: Чому ці справи взагалі існували?! Як немає відповідей і на інші питання: скільки рахунків було арештовано і на яку суму, скільки арештів майна скасовано, яка вартість заблокованих активів. Відповідей на ці запитання немає і не буде.

Платформа "STOP ТИСК", створена майже рік тому для повідомлень про тиск з боку правоохоронців лише підтверджує цю проблему. У 54 випадках з 264 були відновлені права підприємців. Тобто реально визнано наявність тиску в кожному п’ятому випадку. І я переконаний, що мало хто наважується повідомити про такі обставини, адже органам прокуратури не довіряють згідно з одним опитуванням 60% громадян, а згідно з іншим – 64%. Довіряють – лише 12%!

Ще у 2020 році Європейська комісія з питань ефективності правосуддя оприлюднила дані про те, що в Україні кількість прокурорів вдвічі перевищує середньоєвропейський показник!!! Станом на 01 січня 2026 року облікова кількість прокурорів (без урахування САП) за даними Інформаційної системи моніторингу реалізації державної антикорупційної політики становить 9278 осіб. З них в Офісі Генерального прокурора – 1121, в обласних прокуратурах – 8157. Порахувати скільки прокурорів припадає на 100 тис населення сьогодні складно зі зрозумілих причин, але є стійке відчуття, що їх кількість з 2020 року збільшилася…

Дуже влучно з цього приводу написав юрист В’ячеслав Трунов на своїй сторінці Фейсбук:

Він додає, що "за дослідженням НАЗК, серед підприємців, які у 2025 році взаємодіяли з поліцією, СБУ, прокуратурою або БЕБ, 26,8% повідомили про корупційний досвід". І робить невтішний висновок: "Тиск на бізнес не зник. Він просто став рутиною".

Але повернемося до Трипільської ТЕС.

В одному зі своїх блогів я вже писав про події навколо її відновлення (за повідомленнями ЗМІ там нібито можливе "відмивання" коштів при здійсненні ремонтних робіт). Тоді я звернув увагу на те, що все це суперечить класичній логіці "відкатних" схем: коли ТЕС купувала дорожче, а не дешевше. У випадку з ремонтом Трипільської ТЕС підрядник – ТОВ "Запорізький тепло-енерго проєкт" (ЗТЕП) навпаки, вигравав тендери зі знижкою до очікуваної ринкової вартості.

При чому йшлося не про косметичний ремонт, а про складне обладнання - електрофільтри, без яких станція не може працювати на повну потужність – тобто про роботу, яку виконує вузьке коло фахових підрядників, в тому числі для приватних гравців на кшталт ДТЕК за співставними цінами.

І наскільки я розумію, станом на сьогодні, тобто напередодні опалювального сезону кримінальна справа все ще розслідується.

Що це означає для опалювального сезону

Поки навколо підрядників "Центренерго" тривають процесуальні битви в судах, фізичне відновлення потужностей ризикує гальмуватися зі зрозумілих причин. Інші підрядники просто будуть боятися підписувати нові контракти на енергетичних об'єктах. Для галузі, де і без того бракує вузькоспеціалізованих підрядників, здатних працювати зі складним енергетичним обладнанням під обстрілами - це відчутний ризик.

Виходить подвійний удар по готовності до зими. З одного боку - недофінансування: за словами прем'єр-міністра Корецького, для повноцінної підготовки енергетики до сезону бракує близько 650 млн євро. З іншого боку - дестабілізація самого процесу відновлення через тиск правоохоронців, який збільшує вартість і терміни ремонтів саме тоді, коли рахунок до початку опалювального сезону йде на тижні.

Висновок

Влада визнає публічно: наступна зима може стати однією з найважчих за час повномасштабної війни, а ремонт генерації це питання фізичного виживання не лише енергосистеми а й громадян. Водночас та сама влада руками різних органів – від СБУ до Офісу генпрокурора відкриває справи, які, за оцінкою значної частини бізнесу, більше нагадують системний тиск, ніж боротьбу зі зловживаннями.

Цей правоохоронний тиск на бізнес стає можливим ще й тому, що під постійним впливом перебуває сама судова система. Це визнає навіть керівництво НАБУ та САП, яке публічно заявляє про тиск на суддів з боку окремих департаментів СБУ. За словами директора НАБУ Семена Кривоноса, бюро регулярно фіксує "дзвінки" на адресу суддів, які розглядають справи детективів НАБУ, однак ті не звертаються по захист до Вищої ради правосуддя чи генпрокурора. Це означає, що суди, які мали б бути останнім бар'єром проти свавілля слідства, де-факто самі залишаються беззахисними перед системним впливом.

Якщо судді не можуть розраховувати на захист у власних справах, то на що можуть сподіватися підприємці?!

І якщо навіть антикорупційні органи публічно говорять про тиск на судову гілку влади, то будь-який підрядник, який ризикує взятися за ремонт тієї ж Трипільської ТЕС, розуміє: його безпека залежить не від закону та правосуддя, а від того, чи потрапить він у поле зору "окремих департаментів". Так утворюється ідеальне середовище для вибіркового правосуддя, де судові рішення стають інструментом правоохоронного тиску, а не захистом від нього.

Питання риторичне і для політиків, і для правоохоронців, і для бізнесу: чи готова система розділити боротьбу з реальними розкраданнями та тиск, який лише створює додаткові ризики для відновлення критичної інфраструктури напередодні найважчого випробування – зими під ракетними обстрілами.