Хто несе відповідальність за роботу "приватної ППО"?
Масовані удари по українському бізнесу перетворюють протиповітряний захист із питання виключно державної оборони на елемент корпоративної безпеки.
Але хто нестиме відповідальність, коли цивільні працівники отримають право застосовувати дрони-перехоплювачі, кулемети та ракети?
У ніч на 5 серпня 2026 року російські удари знищили або пошкодили виробничі й логістичні об’єкти Rozetka, Fozzy Group, "Сільпо", "Епіцентру", "Нової пошти", Novus та низки інших українських і міжнародних компаній. Forbes оцінює загальний масштаб втрат бізнесу в мільярди гривень і звертає увагу, що великі ритейлери змушені перебудовувати ланцюги постачання, тоді як менший бізнес нерідко залишається без належного страхового покриття від воєнних ризиків.
Ще кілька років тому було складно уявити, що великий український бізнес формуватиме не лише служби охорони та кризові команди, а й власні підрозділи, працівники яких застосовуватимуть дрони-перехоплювачі, кулемети та зенітне озброєння. Проте у сучасних умовах власна група ППО стає для бізнесу не лише засобом фізичного захисту будівель. Вона потенційно захищає безперервність виробництва, товарні запаси, клієнтські відправлення, робочі місця та цілі ланцюги постачання.
Концепція "приватної ППО"
Ідея залучення бізнесу до протиповітряної оборони стала відповіддю на масовані комбіновані атаки по всій території України, обмеженість ресурсів Повітряних сил ЗСУ та високу вартість використання "класичних" ракетних перехоплювачів проти порівняно дешевих безпілотників.
Правову основу цієї моделі створює Порядок реалізації експериментального проєкту щодо посилення протиповітряної оборони території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1506 (далі – Порядок).
Станом на середину липня 2026 року Міністерство оборони надало повноваження на здійснення заходів ППО 51 підприємству, а загалом було подано 62 заявки. Групи, що виконують бойові завдання, за даними Міністерства оборони, знищили понад 50 ударних і розвідувальних БпЛА.
Водночас термін "приватна ППО" є радше журналістським спрощенням.
Підприємства не мають автономного права вести протиповітряний бій на власний розсуд. Вони створюють цивільні структурні підрозділи, які інтегруються в загальну систему управління ППО Збройних Сил та працюють під координацією відповідного повітряного командування.
Саме така гібридна конструкція: цивільний трудовий підрозділ, який виконує завдання оборони із застосуванням військового озброєння, породжує найбільше правових питань.
Як підприємство може створити групу ППО
Відповідно до Порядку, група протиповітряної оборони є структурним підрозділом підприємства, створеним для захисту його нерухомості й іншого майна, об’єктів критичної інфраструктури, а також території України шляхом виявлення, спостереження, оповіщення та нейтралізації повітряних загроз.
Для виконання завдань група може використовувати безпілотні авіаційні комплекси, засоби радіоелектронної боротьби, радіолокаційні станції, зенітне ракетне озброєння, стрілецьку зброю та боєприпаси до них.
Підприємство повинно відповідати встановленим організаційним, безпековим і кадровим вимогам. Зокрема, воно повинно мати необхідні дозволи або належати до передбачених Порядком категорій суб’єктів, не перебувати під санкціями та не мати пов’язаних із державою-агресором власників, бенефіціарів чи керівників.
Керівник підприємства та майбутні працівники групи повинні бути дієздатними особами, які досягли 21 року, не мають непогашеної або незнятої судимості за умисні злочини та пройшли необхідні медичні, психіатричні й наркологічні огляди.
Після направлення звернення до Міністерства оборони й отримання статусу підприємства, уповноваженого на розгортання груп ППО, підприємство звертається до відповідного повітряного командування Повітряних сил ЗСУ. Підприємство і командування ухвалюють спільне рішення, яке визначає:
- обов’язки сторін щодо створення та забезпечення групи;
- райони і порядок бойового чергування;
- перелік об’єктів, які підлягають захисту;
- порядок взаємодії з органами управління ППО;
- правила отримання сигналів та застосування засобів ураження;
- номенклатуру і місця зберігання озброєння; порядок передачі, використання та повернення засобів ППО;
- фінансування діяльності групи;
- умови припинення її діяльності.
До виконання завдань група допускається лише після завершення підготовки працівників. Оператори безпілотних систем повинні пройти встановлену сертифікацію, а застосування засобів ППО допускається після отримання сигналів військового командування та з урахуванням дозволу або заборони ураження відповідної цілі.
Фінансування створення, навчання та забезпечення групи здійснюється переважно підприємством: засоби, дозволені до придбання, закуповуються ним самим, а озброєння та боєприпаси передаються Збройними Силами.
Отже, бізнес не створює власну автономну армію. Він фінансує цивільний підрозділ, який виконує чітко визначені завдання в межах державної системи протиповітряної оборони.
Подвійне підпорядкування: працівник підприємства чи виконавець військової команди
Порядок прямо передбачає укладення з членами групи ППО трудових договорів. Вони залишаються працівниками приватного підприємства і формально не набувають статусу військовослужбовців.
Роботодавець визначає їхні трудові функції, графік роботи, оплату праці, посадові обов’язки та застосовує заходи дисциплінарної відповідальності.
Водночас планування застосування та управління діями групи здійснює повітряне командування. Під час чергування група зобов’язана діяти відповідно до сигналів органів управління ППО: виявляти та знищувати цілі, а також припиняти ураження у разі наявності дружніх бортів у небі тощо.
Отже, виникає подвійне функціональне підпорядкування.
З одного боку, оператор підзвітний керівнику підприємства та керівнику групи. З іншого – ключові рішення щодо повітряної обстановки та застосування засобів ураження належать органам військового управління.
Порядок не дає вичерпної відповіді на низку питань, наприклад:
- Який юридичний статус має сигнал або команда військового органу для цивільного працівника?
- Хто відповідає за помилково визначену ціль або несвоєчасне передання дозволу на ураження?
- Чи може оператор не застосувати озброєння через власну оцінку небезпеки або відмовитися виконати наказ на ураження?
- Як діяти у разі втрати зв’язку з органом управління?
- Хто розслідуватиме порушення – роботодавець, військове командування чи правоохоронні органи?
Ці питання мають бути максимально конкретизовані у спільному рішенні, посадових інструкціях, алгоритмах бойової роботи та документах про взаємодію з повітряним командуванням.
Міжнародно-правовий статус групи ППО та підприємства: чи виникають додаткові ризики?
Окреме питання виникає у сфері міжнародного гуманітарного права.
Трудовий договір із приватним підприємством сам по собі не перетворює оператора на військовослужбовця. Проте фактичне виявлення, супроводження та знищення засобів повітряного нападу може становити безпосередню участь цивільної особи у воєнних діях.
За загальним правилом міжнародного гуманітарного права цивільні особи захищені від безпосереднього нападу, крім періоду, коли вони беруть безпосередню участь у воєнних діях. Міжнародний комітет Червоного Хреста окремо зазначає, що це правило поширюється і на приватних підрядників та цивільних працівників сторони конфлікту.
Отже, цивільний оператор може залишатися працівником підприємства за українським трудовим законодавством, але на період безпосередньої участі у виявленні та знищенні цілей втрачати захист від прямого нападу, який зазвичай надається цивільним особам.
Це не означає, що будь-який працівник підприємства автоматично стає легітимною військовою ціллю. Так само наявність групи ППО не перетворює автоматично весь завод або логістичний комплекс на військовий об’єкт. Безпосередня участь у бойових діях не надає цивільному оператору статусу комбатанта.
Водночас командний пункт, позиція засобу ураження, місце зберігання озброєння або інша частина території підприємства, яка за своїм використанням робить ефективний внесок у військові дії, може набути ознак військової цілі. За міжнародним гуманітарним правом оцінювати потрібно конкретний об’єкт, його використання та військову перевагу його використання від його нейтралізації, а не підприємство загалом.
Тому рішення про місце розташування командного центру, вогневих позицій та складів боєприпасів має ухвалюватися не лише з технічних, а й із правових та безпекових міркувань. Доцільно фізично відокремлювати такі об’єкти від адміністративних приміщень, місць масового перебування працівників, складів клієнтських товарів та іншої суто цивільної інфраструктури.
Водночас, очевидно, для ворога жодні положення міжнародного гуманітарного права в принципі не становлять інтересу, тож тимчасовий статус комбатантів впливатиме насамперед на трудовий статус операторів.
Чи відповідатиме підприємство за завдану шкоду
За статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична особа компенсує шкоду, завдану її працівником під час виконання трудових обов’язків.
Потенційними потерпілими, як від ударів ворога, так і від виконання обов’язків операторами ППО, можуть бути не лише працівники підприємства. У зоні ризику – працівники підрядників, водії незалежних перевізників, орендарі, клієнти та відвідувачі, мешканці сусідніх територій, власники товарів тощо.
Шкода може виникнути як унаслідок ударів ворога, так і під час виконання завдань операторами ППО: через падіння уламків, детонацію боєприпасів, помилкове ураження об’єкта або інші інциденти. Підприємству необхідно визначити, чи покривають його страхові поліси шкоду, завдану застосуванням засобів ППО, падінням уламків, детонацією боєприпасів або помилковим ураженням цивільного об’єкта. Окрему увагу варто також приділити положенням господарських договорів про форс-мажор.
Охорона праці, поранення та загибель членів групи
Оскільки члени групи є працівниками підприємства, роботодавець повинен гарантувати їм безпечні умови праці.
Однак бойове чергування із застосуванням зброї принципово відрізняється від звичайної виробничої діяльності. Воно передбачає роботу під час повітряних атак, поводження з боєприпасами, перебування поблизу вогневих позицій та підвищену ймовірність повторного удару по об’єкту.
Порядок не встановлює окремого режиму:
- страхування життя і здоров’я членів групи;
- компенсації у разі загибелі або поранення;
- виплат сім’ям загиблих;
- розслідування нещасного випадку під час бойового чергування;
- реабілітації поранених;
- відшкодування моральної шкоди;
- компенсації за втрату професійної працездатності.
Додатково виникає конфлікт між трудовим законодавством і необхідністю виконання завдань ППО.
Законодавство про охорону праці надає працівнику право відмовитися від роботи, якщо виникла виробнича ситуація, небезпечна для його життя або здоров’я. Але як це право співвідноситься з отриманим під час повітряної атаки сигналом на застосування засобу ППО, Порядок не пояснює.
До законодавчого врегулювання підприємствам доцільно передбачати добровільність включення до групи, спеціальні доплати, додаткове страхування, компенсації сім’ям та детальний порядок відсторонення працівника від бойового чергування за станом здоров’я.
Зберігання ракет, боєприпасів і "великих калібрів"
Порядок створює правову підставу для закупівлі або передачі підприємству засобів ППО. Спільне рішення має визначати їх номенклатуру, кількість, місця зберігання та порядок використання.
Керівник групи повинен організувати зберігання, охорону, видачу та повернення засобів і нести персональну відповідальність за недопущення їх незаконного обігу.
Тому саме по собі зберігання в належний спосіб переданого озброєння не можна прирівнювати до незаконного поводження зі зброєю.
Проблема полягає в тому, що Порядок не встановлює повного спеціального режиму зберігання військового майна на території приватного підприємства.
Потребують деталізації технічні вимоги до сховищ; порядок їх прийняття та перевірки; режим доступу до озброєння; вимоги до фізичної охорони; правила транспортування боєприпасів; порядок обліку й інвентаризації; дії у разі втрати, викрадення або пошкодження засобу.
Особливої уваги потребує передача цивільним працівникам ракетного, артилерійського та великокаліберного озброєння.
Навіть за наявності вікового цензу, медичних оглядів і професійної підготовки, Порядок не встановлює безпосередньо єдиних мінімальних стандартів навчання для кожного типу зброї, періодичності підтвердження кваліфікації та процедури відсторонення оператора, який утратив необхідні навички.
Інформаційна та кібербезпека
Діяльність групи ППО передбачає доступ до чутливої інформації: місць розташування засобів ураження; районів і графіків чергування; каналів обміну інформацією; повітряної обстановки; характеристик захищених об’єктів; запасів озброєння і боєприпасів тощо.
Витік таких даних може створити загрозу не лише підприємству, а й системі ППО відповідного регіону.
До початку роботи групи необхідно визначити режим доступу до інформації, порядок роботи із системою Delta, правила використання засобів зв’язку, вимоги до цифрової безпеки командного центру та відповідальність за розголошення інформації.
Окремо потрібно враховувати ризик використання працівниками особистих телефонів, месенджерів, хмарних сервісів і геолокаційних даних.
Експеримент, який потребує комплексної юридичної підготовки
Участь в експериментальному проєкті не повинна зводитися лише до отримання повноважень, закупівлі обладнання та підготовки операторів. Порядок № 1506 створює загальну організаційну рамку, однак значну частину практичних відносин підприємство має врегулювати самостійно – на внутрішньому рівні, у взаємодії з військовим командуванням, працівниками, підрядниками та страховими компаніями.
Насамперед підприємству необхідно визначити місце групи ППО у власній організаційній структурі, повноваження її керівника та порядок взаємодії з керівництвом, службою безпеки, юридичним підрозділом і службою охорони праці. Внутрішні документи мають регулювати допуск працівників до чергування, видачу та повернення озброєння, фіксацію отриманих команд, дії у разі втрати зв’язку або технічної несправності, а також порядок внутрішнього розслідування інцидентів. Належне документування матиме ключове значення у разі пошкодження майна, поранення людей, невдалого перехоплення або помилкового застосування засобів ППО.
Спільне рішення з повітряним командуванням також не повинно бути формальним. У ньому доцільно чітко визначити, хто класифікує повітряну ціль, передає дозвіл на її ураження та ухвалює остаточне рішення щодо застосування зброї. Окремо слід урегулювати дії Групи у разі втрати зв’язку, порядок розслідування інцидентів, технічне обслуговування переданих засобів, відповідальність за помилкові або несвоєчасні команди, а також повернення, втрату чи пошкодження військового майна.
Відносини з членами групи ППО потребують спеціального оформлення у трудових договорах, посадових інструкціях і внутрішніх положеннях. У них варто передбачити добровільність включення працівника до Групи, спеціальні вимоги до підготовки та медичної придатності, режим чергувань і відпочинку, додаткову оплату, підстави для відсторонення від роботи, обов’язки щодо збереження чутливої інформації, а також гарантії у разі поранення, загибелі або втрати працездатності. Доцільним є також окреме страхування життя і здоров’я операторів та встановлення додаткових компенсацій їхнім сім’ям.
Створення групи ППО впливатиме і на відносини з підрядниками, перевізниками, орендарями, постачальниками та іншими особами, які перебувають на території підприємства. У відповідних договорах необхідно визначити правила доступу до зон розміщення озброєння, порядок евакуації та дій під час повітряної тривоги, обмеження щодо фотографування, геолокації та використання засобів зв’язку, обов’язки щодо нерозголошення інформації, а також розподіл відповідальності за шкоду, завдану працівникам, товарам і майну контрагентів.
Окремої перевірки потребують чинні страхові поліси. Розміщення на території підприємства зброї, боєприпасів, командного пункту або вогневих позицій може розглядатися страховиком як істотна зміна ризику. Тому до початку роботи групи необхідно повідомити страховика та отримати письмове підтвердження збереження покриття. Варто також перевірити, чи охоплює страхування шкоду від застосування засобів ППО, детонації боєприпасів, падіння уламків, пошкодження переданого військового майна, а також відповідальність перед працівниками, підрядниками, відвідувачами та власниками товарів. Особливо важливо проаналізувати винятки щодо воєнних ризиків, бойових дій і застосування зброї. За необхідності слід оформити додаткове страхування цивільної відповідальності, життя і здоров’я членів Групи та спеціальне покриття воєнних ризиків.
Матеріал підготовлений у співавторстві з Володимиром Романчуком, юристом LCF Law Group
