Атака Росії по ЛЕП новими дронами: Чого очікувати?

Останнім часом активно обговорюється заява воєнної розвідки про розробку противником спеціалізованих безпілотників, у крила яких інтегровані заряди для руйнування металевих опор ліній електропередач.

Ця новина вимагає тверезого інженерного аналізу, адже за гучними заголовками стоїть сувора фізика вибуху, технологічні обмеження та математика війни на виснаження.

Історія системних спроб зруйнувати високовольтну інфраструктуру України бере початок восени 2022 року. Масовані ракетні та дронові удари кампаній 2022-2023 років і наступних сезонів концентрувалися на вузлових підстанціях напругою 330 і 750 кіловольт. Ворог цілив у найскладніше та найдорожче обладнання – автотрансформатори, виготовлення та логістика яких вимірюються місяцями й мільйонами доларів.

Сьогодні кістяк магістральної передачі енергії тримається на обмеженій кількості ліній 750 кіловольт, насамперед на західних перетоках, виходах атомних електростанцій та складних переходах через Дніпро. Пошкодження великогабаритної ґратчастої опори 750 кіловольт – це дійсно важка аварійна ситуація: падіння однієї анкерної чи проміжної вежі через колосальний натяг дротів може спричинити каскадне руйнування сусідніх прольотів. Проте реалізувати це за допомогою безпілотника вкрай складно.

Розглянемо фізику та номенклатуру засобів різання металу. Заява про ріжучий елемент у крилі вказує на використання лінійних кумулятивних зарядів (Linear Shaped Charge). Принцип кумуляції відомий ще з середини двадцятого століття: детонаційна хвиля стискає металеве облицювання V-подібного або конічного профілю, формуючи високошвидкісний струмінь (понад 5000 метрів на секунду), який пробиває або розрізає матеріал завдяки гідродинамічному тиску.

У нафтогазовій галузі цей ефект використовується десятиліттями: перфоратори прошивають сталеву обсадну колону разом із цементним кільцем і породою, а кільцеві кумулятивні труборізи типу Jet Cutters миттєво відсікають прихвачену бурильну колону у свердловині.

У військовій інженерії існує дві основні школи таких зарядів:

• Радянська лінійка, стандартизована у 1960-1970-х роках, спиралася на готові вироби. Це жорсткий кумулятивний заряд КЗУ (зокрема модифікація КЗУ-2) з мідним облицюванням, здатний перерізати сталеві балки, кутники чи броню товщиною до 36 міліметрів. Також застосовувався шнуровий кумулятивний заряд ШКЗ у пластичній свинцевій оболонці для контурного різання. Важливо не плутати їх із видовженими зарядами розмінування комплексу УР-77 (УЗП-77), які мають фугасну, а не кумулятивну дію.
• Західна школа НАТО пішла шляхом гнучких систем FLSC та модульних рішень, таких як британський Dioplex від компанії Alford Technologies, де пластиковий профіль із мідним жолобом споряджається пластичною вибухівкою типу C4 безпосередньо сапером, або надкомпактні заряди типу Blade для штурмових груп.

Чому монтаж такого заряду на крило безпілотника створює величезні технічні проблеми?

По-перше, геометрія та фокусна відстань. Кумулятивний струмінь вимагає строго визначеної дистанції до цілі для формування різака і повинен бути спрямований строго перпендикулярно до полиці металевого кутника. У морських мінах або інженерних диверсійних підривачах заряд фіксується на металі за допомогою постійних магнітів, що гарантує ідеальне прилягання площини. Безпілотник у динамічному польоті магніти використати не може. При підльоті під випадковим кутом струмінь розсіюється, не завдаючи конструкції фатальних руйнувань.

По-друге, масогабаритні параметри. Щоб гарантовано перебити силовий елемент масивної опори 750 кіловольт, сумарна маса бойової частини має становити щонайменше 6-12 кілограмів разом із корпусом і демпфером, що спрямовує імплозію вперед.

По-третє, система наведення. Опора ЛЕП – це ажурна конструкція, де більша частина площі є порожнечею. Дрон не може наводитися за координатами GPS. Йому потрібне або філігранне оптичне керування через високошвидкісний захищений радіоканал на фінальній ділянці, або складна та дорога система машинного зору з алгоритмами розпізнавання силуету металоконструкцій у реальному часі.

Це виводить вартість виробу на абсолютно інший рівень. Дрон із дальністю польоту в сотні кілометрів (для досягнення магістралей заходу чи центру), вантажопідйомністю понад 10 кілограмів та оптикою наведення коштуватиме від 20 000 до 50 000 доларів за одиницю, що наближає його за ціною до баражуючих боєприпасів типу Ланцет або легких далекобійних БпЛА.

Якщо такий дорогий засіб застосовується по розподільчих лініях середньої напруги (110 кВ), це фінансово невигідно противнику: ліквідація такого обриву стандартною бригадою коштує близько 1 000 доларів і триває кілька годин. Пошкодження високовольтних ліній 750 кВ є серйознішим викликом, проте наявність швидкомонтованих тимчасових опор та лінійного запасу дозволяє оперативно повертати транзитні потужності в роботу.

Головний стратегічний висновок полягає в іншому: сам факт розробки таких специфічних дронів підтверджує ефективність захисту підстанцій. Противник усвідомив, що зведення укриттів першого та другого рівнів, інженерні споруди й габіони навколо ключових автотрансформаторів звели нанівець результативність ракетних ударів по вузлах. Спроба бити по тисячах кілометрів розгалужених ліній – це перехід до асиметричного тиску на відновлювальні ресурси, де економічна та ремонтна витривалість української енергосистеми залишається вирішальною перевагою.