Від багаторічних оборонних програм до безперервного R&D: Як війна в Україні змінює європейський defense tech

Європа нарощує оборонні витрати рекордними темпами. Але гроші самі по собі нічого не вирішують. Загрози сьогодні розвиваються швидше, ніж будь-яка система встигає пройти повний цикл розробки.

Безпілотники змінюють частоти й алгоритми, РЕБ шукає діру в новій навігації, а софт оновлюється і змінюється за лічені тижні. У такій війні технологічна перевага має термін придатності, і він короткий.

Україна живе в цій реальності вже п'ятий рік поспіль. Війна змусила переосмислити саму логіку розробки. Сьогодні передати систему військовим – це не фінал і не закритий контракт, це лише старт. Саме в бою стає видно, як технологія поводиться під реальним тиском, що в ній ламається і як вона має відповідати на нові дії противника.

Саме поле бою відділяє те, що працює, від того, що добре виглядає на слайді. Оператор бачить нову тактику – інженер отримує цей досвід і вносить зміни – система повертається в бій вже іншою, більш досконалою. Потім все повторюється. Feedback loop, на мою думку, – одне з головних відкриттів воєнного періоду та важлива революція в підході до розвитку технологій під час ведення сучасних бойових дій.

Війна скоротила цикл інновацій

Європейська оборонна промисловість десятиліттями будувалася навколо великих програм із довгими циклами. Для складних систем це виправдано – сертифікація, випробування, контроль безпеки вимагають багато часу. Але війна внесла незручну змінну: противник адаптується швидше, ніж встигає народитися нова технологія.

Дрон, що чудово справлявся кілька місяців тому, втрачає перевагу після оновлення РЕБ. Новий спосіб навігації породжує новий спосіб виявлення. Нова тактика перехоплення провокує нову тактику атаки. У такому середовищі не можна один раз зібрати "готову" систему й розраховувати, що вона проживе роки без змін. Потрібні модульні архітектури, оновлюваний софт і здатність швидко вбудовувати нові компоненти. Без цього перевага згасає ще на півдорозі до фронту.

Європейська комісія та Європейське оборонне агентство вже реагують на це. Програма AGILE має скоротити шлях від інновації до фронту з років до тижнів-місяців там, де це можливо. А BraveTech EU – спільна ініціатива Єврокомісії, України та Європейського оборонного агентства – дає українським і європейським компаніям спільний майданчик для розробки й випробувань, поєднуючи бойовий досвід із промисловою базою. Європа вже заговорила мовою швидкості. Питання – чи стане ця мова частиною всієї екосистеми, а не окремих, хоч і перспективних, проєктів.

Поле бою – найчесніший тест

Жодна лабораторія не дасть того, що дає реальний бій. Випробування й сертифікація залишаються необхідними – надійність системи інакше не підтвердити. Але бойове застосування дає досвід, який неможливо змоделювати заздалегідь.

У Alta Ares ми переконувалися в цьому не раз. Те, що бездоганно проходить контрольовані тести, у бою раптом вимагає доопрацювання. Тому наші системи протидії БпЛА не стоять на місці – те, що ми бачимо на фронті, напряму формує наступні інженерні рішення.

Tactical Protection Domes (модульний захист об'єктів від дронів) пройшла бойове застосування в Україні, а вже потім була випробувана на французькому полігоні DGA у Biscarrosse. Той самий принцип – з Pixel Lock, нашою системою автономного наведення. Її інтеграція з українським перехоплювачем Bullet стала прикладом того, як українська платформа і європейська технологія можуть доповнювати одна одну.

Сьогодні R&D у defense tech не може дозволити собі чекати роками на наступний цикл модернізації. Він має швидко перевіряти рішення на практиці, слухати тих, хто щодня тримає систему в руках на фронті, і так само швидко доопрацьовувати її.

Україні потрібен масштаб, Європі – швидкість

Україна навчилася миттєво перетворювати уроки бою на зміни в залізі й коді. У Європи – промисловий масштаб, капітал, виробничі ланцюги, здатність до серійного випуску. Але це не привід копіювати одне в одного. Україні не варто відтворювати власну екосистему на європейському ґрунті, а Європі – просто запозичувати український підхід. Потрібне партнерство, яке складає різні сильні сторони в одне ціле.

Для систем протидії БпЛА (C-UAS) це критично важливо. Сьогодні жодна окрема технологія не закриває небо повністю. Радари виявляють, командні центри управління зводять дані докупи, РЕБ знімає частину загроз, а перехоплювачі беруть на себе решту роботи. Наступний крок для європейського defense tech – не множити рішення, а навчитися швидко збирати їх у комплексні системи, які можна тестувати, доопрацьовувати й масштабувати.

І тут доводиться визнати: Європа все ще рухається надто повільно у розвитку безпілотних та автономних технологій і в адаптації рішень до змін на полі бою. Вона відстає і від української екосистеми, і часом від самої швидкості, з якою еволюціонують загрози. Це не докір, а констатація. Прогалини лишаються насамперед у безпілотних системах, стійких виробничих спроможностях, суверенних ланцюгах постачання та здатності швидко доопрацьовувати технологію під нову загрозу.

Масовані атаки змінили економіку оборони

Є ще один урок, який Європі варто прийняти без ілюзій. Проти масової дешевої загрози не можна нескінченно кидати дорогі засоби. Якщо противник запускає тисячі дешевих дронів, оборона має витримувати їх не тільки технічно, а й економічно.

Саме тому засоби перехоплення потрібно застосовувати залежно від типу та масштабу загрози. Перший і найважливіший рівень – радіочастотне виявлення та РЕБ, тут у Європи вже є сильні власні рішення. Там, де самого подавлення недостатньо, наступним рівнем стають некінетичні перехоплювачі – зокрема системи із сітковим механізмом перехоплення. Кінетичне перехоплення залишається необхідним, але поблизу критичних об'єктів бойова частина – це завжди ризик уламків і побічних пошкоджень, тож застосовувати її там складніше. Ключ – саме в поєднанні виявлення, РЕБ і потрібного типу перехоплення під конкретний об'єкт і конкретну загрозу. Зрештою йдеться не про те, щоб зупинити загрозу один раз. Йдеться про здатність робити це знову і знову, особливо коли атака масована. І робити це так, щоб оборона була економічно виправданою навіть за найгіршого сценарію.

Протиракетна оборона – інший рівень складності

У протиракетній обороні завдання ще на порядок складніше. Тут мало знайти дешевший спосіб перехоплення, потрібно зібрати навколо перехоплювача цілу систему.

Програма Freyja, яку очолює українська Fire Point, об'єднує більше десятка європейських оборонних компаній навколо нового перехоплювача балістичних ракет, інтегруючи радари, головки самонаведення, командування й управління. Ціль амбітна і чітка: перше успішне перехоплення до середини 2027 року, вартість одного перехоплювача — нижче €1 млн. Це не передача готової технології з однієї країни в іншу, а спільна розробка комплексного оборонного рішення.

Саме тут я бачу найбільший потенціал українсько-європейської співпраці. Україна приносить те, що неможливо здобути з теорії, Європа вміє перетворювати це на масштаб. Така кооперація і має скорочувати час між появою загрози й ефективною відповіддю на неї.

Правила відстають від технологій

У defense tech є ворог, якого не видно на радарі. Це інертність системи.

Європейські правила експортного контролю, кібербезпеки, захисту IP, ланцюгів постачання та іноземного володіння необхідні для чутливих технологій. Але вони можуть суттєво ускладнювати доступ до ринку, фінансування та виробництва.

Якщо технологія змінюється за місяці, а її погодження та допуск тривають роками, вона може застаріти ще до того, як потрапить на поле бою.

Не потрібно створювати нові правила. Потрібно прибрати бар’єри для вже наявних розробок.

Єврокомісія визначила цей напрям у Defence Readiness Roadmap 2030: гармонізація правил, більше спільних закупівель, довгострокові контракти для масштабування виробництва та кращий доступ нових компаній до оборонного ринку.

Але самих правил недостатньо. Defense tech потребує повного маршруту, де фінансування, випробування, закупівлі та виробництво працюють як один ланцюг. Окремі елементи цього маршруту вже є – European Defence Fund, національні фінансові інституції, доступ до випробувальної інфраструктури. Поруч із європейськими механізмами дедалі більшу роль відіграють національні інституції на кшталт французької BPI, а також розширений доступ виробників до полігонів і військових навчань, де технологія проходить перше реальне випробування. Залишається зібрати їх у єдину систему. Тоді Європа перестане бути лише покупцем готових рішень і стане учасником їхнього розвитку.