Фінансові ресурси російської агресії: є привід для обережного оптимізму

Аналітика російських доходів від експорту викопного палива за серпень дає нам трохи оптимізму, бо, незважаючи на високі ціни, доходи в серпні впали на 8% порівняно з липнем.

Оптимізм вселяє той факт, що падіння доходів викликане не падінням цін, а скороченням фізичних обсягів експорту, особливо – скороченням головного джерела грошей для війни: нафтовий експорт морським шляхом скоротився на 13%.

Хоча все ж 604 млн євро на день – дуже великі гроші, що дозволяють продовжувати війну дуже довго.

Нагадаю, що на початку цього року російські доходи від експорту викопного палива обвалилися нижче 500 млн євро на день на тлі сталого падіння протягом всього 2025 року. Була загальна надія, що падіння триватиме, а якщо доходи впадуть надовго нижче 400 млн євро на день – платити за війну Путіну буде нічим. Потрібно буде відбирати гроші в населення й у бізнесу, що створить зовсім іншу картину війни. Першим відчутним кроком на цьому шляху стало підвищення ПДВ з 20% до 22%, запроваджене в 2026 році.

На жаль, на допомогу Путіну прийшов Трамп, тому прогнозований фінансовий крах не відбувся, бо з березня 2026 року доходи від експорту викопного палива стабільно пішли догори.

Подарунок Трампа Путіну оцінюється в 31 млрд євро – це додатковий дохід нафтогазового експорту за шість місяців із початку війни США та Ізраїлю проти Ірану. Враховуючи нинішній рівень витрат РФ на війну проти України, це півтора місяця війни. А іранська авантюра Трампа не припиняється, навпаки, до конфлікту додалася війна хуситів проти Саудівської Аравії, що принесе Путіну ще мільярди додаткових нафтових надходжень.

Серпневе падіння експорту нафти відбулося завдяки зупинці терміналу "Шесхаріс", найбільшого російського нафтового терміналу на Чорному морі. Зупинка "Шесхарісу" призвела до скорочення експорту нафти з "Новоросійська" в серпні на 58% порівняно з липнем.

Це дуже оптимістична новина, але оптимізм залишається обережним, бо "Шесхаріс" уже знову працює – повна зупинка тривала лише дев'ять днів. Щоб оптимізм був впевненим, "Шесхаріс" має брати приклад із "Туапсе" – найбільшого на Чорному морі терміналу нафтопродуктів. Як відомо, "Туапсе" вже три місяці не експортує жодної каністри нафтопродуктів.

Зупинка "Туапсе" та близько третини нафтопереробних заводів призвели до скорочення доходів від експорту нафтопродуктів до 78 млн євро на день, що є найнижчим рівнем із початку повномасштабної війни. Але прошу звернути увагу на очевидний факт – нафтопродукти дають значно менше експортних доходів, ніж сира нафта, експорт якої в серпні приносив 350 млн євро щодня, тобто більше, ніж решта видів викопного палива разом.

Тому висновок дуже простий:

• по "Шесхарісу" треба бити постійно, щоб зупинити його надовго, а краще – назавжди,
• потрібно повернутися до постійних атак на балтійські термінали в "Приморську" та "Усть-Лузі", бо балтійські термінали приносять удвічі більше грошей, ніж чорноморські.

У серпні була тільки одна атака на "Усть-Лугу" (14 серпня), яка не мала помітних наслідків. А на порт "Приморськ" атак із травня взагалі не було. Ба більше, потрібно атакувати танкери на Балтиці, принаймні ті, що знаходяться під санкціями (в серпні більше ніж половину морського експорту з Росії вивезли підсанкційні танкери).

Якщо Трамп допомагає Путіну підвищенням ціни, то Сі допомагає зростанням закупівель: у серпні морські поставки сирої нафти до Китаю зросли на 16% порівняно з липнем і на 62% порівняно з серпнем 2025 року.

Загалом Китай у серпні купив у Росії викопного палива на 8,4 млрд євро, що перевищує сукупну закупівлю решти з топ-5 покупців (Індії, Туреччини, ЄС та Єгипту).

На жаль, географія поки не дозволяє Україні впливати на експорт російської нафти до Китаю, бо 62% її транспортується на Тихий океан по нафтопроводу ВСТО (Східний Сибір – Тихий океан, – ред.), недосяжному для наявної в нас зброї.

Окрім того, стрімко зростає експорт із родовищ Сахаліну (в серпні – на 151%), ще більш віддалених від України.

Із цього випливає висновок: якщо тихоокеанський експорт нам фізично недосяжний, то потрібно максимально концентрувати зусилля на ураженні експортних доходів із портів Чорного моря та Балтики.

Голова військової розвідки Іващенко в нещодавньому інтерв’ю заявив, що за нинішньої інтенсивності війни у ворога вистачить ресурсів і на 2027, і на 2028 рік. Чи вистачить ресурсів нам?

Економіка України в 10 разів менша за російську, хоча населення всього лише вчетверо менше. Ми воюємо так довго виключно завдяки коштам, які надають західні країни. Без них на нас уже давно чекали економічний колапс і перехід війни на партизанський варіант (як воювала УПА, яка не мала ресурсів для конвенційної війни).

Критична залежність від чужих грошей виникла через деіндустріалізацію України. Більше ніж половина промисловості України була знищена не російськими ракетами, а політичною владою України, яку обирав український народ, наче роблячи все можливе, щоб Україна не була готова до війни. Поведінка українського виборця подібна до поведінки розумово відсталої дитини, яку неможливо навчити розумінню загроз.

Протягом чотирьох років на відбиття повномасштабної агресії ми витрачали всі внутрішні ресурси, а соціальна сфера жила за рахунок зовнішніх джерел допомоги. Але в серпні цього року голова бюджетного комітету Верховної Ради Підласа заявила, що на війну в 2026 році ми витратили $42 млрд, а всі власні надходження та внутрішні позики принесли лише $39 млрд.

Блокада українського експорту російськими ракетними ударами призвела до цього результату – внутрішніх джерел уже не вистачає на ведення війни.

Є надія, що в нинішній ситуації західні країни будуть надавати ресурси також і для воєнних витрат, можливо, наважаться конфіскувати заморожені російські активи.

Але ситуація може змінитися, як це відбулося в США після приходу до влади Трампа: американська допомога припинилася.

Після приходу до влади уряду Радева в Болгарії припинилася військова допомога від Болгарії.

Після очікуваної перемоги Ле Пен у Франції припиниться французька допомога.

Для країни зі слабкою економікою залежність від зовнішньої допомоги неминуча і небезпечна.

Які висновки з цієї ситуації?

Висновок довгостроковий: щоб мати достатній власний ресурс для опору російській агресії, Україна має збільшити економіку приблизно в п'ять разів (приміром, як сучасна польська економіка), а для цього необхідний політичний вибір для заміни політичного класу.

Політична еліта, яка керує країною після 1991 року і сприймає державу виключно як джерело власних статків, має бути усунена від влади (еволюційним або революційним шляхом). Але до зміни політичної еліти Україні треба ще дожити; для цього треба позбавити Росію ресурсів для продовження війни.

Висновок короткостроковий: війна на виснаження – це війна ресурсів, її програє той, у кого раніше закінчаться ресурси.

Монотоварна економіка Росії, яка залежить від експорту викопного палива, може бути позбавлена фінансових ресурсів шляхом зменшення надходжень від паливного експорту принаймні до 300 млн євро на день. Очевидно, що досягти такого результату можна двома способами: зниженням ціни нафти до $30 за барель (зараз вона близько $100) або скороченням фізичного обсягу експорту.

Перший спосіб Україні не доступний ніяким чином, а другий – можливий шляхом фізичного руйнування інфраструктури експорту, що зробила Росія з українським експортом. Діра в російському бюджеті війни виникне така велика, що підвищенням податків Путін її вже закрити не зможе. Він буде змушений почати конфіскацію статків росіян – депозитів юридичних осіб та населення, яких накопичено зараз більше 100 трлн руб. Росіяни, мабуть, уже відчувають таку загрозу, бо в 2026 році почався масовий відтік депозитів – за сім місяців поточного року з депозитів виведено 2 трлн руб.

Як бачимо, обидві воюючі країни невпинно наближаються до вичерпання ресурсів. Потрібна концентрація зусиль, щоб у росіян вони вичерпалися раніше.