Чому замість цифрової стійкості ми натомість можемо загрузнути в цифровому ярмі

Поки ми всі говоримо про цифрову стійкість, відкриваєш соцмережі й бачиш, як підприємці та люди, які працюють в сфері бухобліку, попри війну затято захищають російську застарілу 1С, без якої, начебто, український бізнес ніяк не проживе.

Кривенька програма, створена братами-росіянами Нуралієвими ще в далекому 1991 році, і надалі зберігає монопольне становище в Україні. І це після окупації Криму, а ще після 5 років російської руйнівної агресії проти України.

Росіянам Нуралієвим, з якими, зізнаюся, я був знайомий, слід віддати належне, адже вони вміло використали ситуацію. В Україні на той час вже з'явилися аналоги 1С. Але, як не прикро визнавати, вітчизняні компанії тоді проґавили момент з масштабуванням. І наш ринок тихенько "ліг" під російську дешеву 1С, до якої згодом наші програмісти за звичкою додавали бантики – форми звітності й тому подібне.

В Україні давно назрів перехід на міжнародні стандарти, і війна начебто мала б прискорити відмову від ворожого ПЗ. Але найбільшою проблемою та перешкодою залишається ментальність наших бухгалтерів.

Про це я днями написав у соцмережах, і мій допис викликав бурхливу реакцію та обурення. Бухгалтери та підприємці у коментарях продовжують захищати 1С. У головах людей міцно засіли "зручні кнопки в 1С". "Усі звикли", "працює ж", "спеціалістів багато", "навіщо щось змінювати".

Одна з коментаторок, захищаючи 1С, написала, що, мовляв більшість продовжує тримається за 1С (чи BAS), бо вона, мовляв, "природним шляхом стала лідируючим стандартом".

А тепер увіть таку ситуацію – у вас є город. І сусід посадив на вашому неогородженому городі горіхи, а тепер природним шляхом ходить збирати їх і витоптує вашу городину. Тут теж наче все відбувається "природним шляхом"? Чи все ж ні? Адже вам, господарям, треба випилювати те під корінь і ставити паркан.

Саме цим я займаюся у питаннях програмного забезпечення для бухобліку, захищаючи наш цифровий город. А люди довкола продовжують кричати – не рубай ті горіхи, бо вони ж тінь дають і там пташечки гніздечка звили.

Відтак це задавнена залежність. А далі ваш хвацький сусід надумає подати петицію до ООН, щоб визнати ту частину вашого городу його власністю, бо він вже 30 років за нею доглядає, бо ви наче закинули свій город. І тепер, мовляв, за давністю володіння він належить сусідові.

Цю ситуацію можна умовно порівняти з тим, що у міжнародному праві називають набувальною давністю (англ. adverse possession). Коротко про її суть: якщо особа тривалий час відкрито, безперервно і як власник володіє чужим майном, за певних умов вона може стати його законним власником. Терміни різні – в Англії зазвичай 10-12 років, у США приблизно від 5 до 30 років.

Можливо, комусь це порівняння видасться трохи надуманим. Але воно не змінює головного – Росія тихцем стовбить своє право на наш цифровий город, а ми не звертаємо на це уваги або мимоволі сприяємо такому положенню речей.

Який висновок? З цими розмовами про "зручні кнопки 1С" ми можемо дійти до ситуації, коли нам казатимуть і привчатимуть до того, що російське корито "Лада Калина" теж наче добротний автомобіль, російські щі – це теж корисно, а якщо практикувати російську мову, то взагалі не буде кісти в горлі, на яку недавно нарікала одна наша "українська" співачка.

Так зрештою ми договоримося до того, що й Путін наче нормальний пацан, і нам треба здаватися та капітулювати, бо ми ж бо "браття", і всім так буде "зручно і добре".