Прогноз падіння видобутку нафти Росією у 2026-2032 роках

нафта

Осіння кампанія ударів Сил оборони України змінила геометрію російського паливного ринку.

Під удар потрапили найбільші НПЗ країни: Кстовський, Ярославський, Рязанський, Кірішський та Омський, а також Саратовський, Волгоградський, Новокуйбишевський, Афіпський і Уфимський заводи. Ураження установок первинної та вторинної переробки, насосних станцій і транспортної інфраструктури створюють не лише дефіцит пального, а й проблему приймання та відвантаження сирої нафти.

За оцінками Reuters та МЕА, порушення охопили близько 2,2 млн барелів на добу потужностей первинної переробки. Це приблизно 30% російських потужностей. Наслідок – необхідність скорочувати переробку, накопичувати нафту або зупиняти видобувні потужності. Удари по обладнанню, створеному із застосуванням західних технологій і каталізаторів, ускладнюють ремонт та відновлення.

Друга проблема – реальний обсяг видобутку. У листопадових оцінках ОПЕК фігурує 8,668 млн барелів сирої нафти на добу, МЕА оцінює жовтневий показник у 8,73 млн. Російський уряд водночас заявляє про 494,2 млн тонн на рік. Ці цифри не можна механічно порівнювати без урахування різниці статистичних категорій, зокрема газового конденсату.

Моя оцінка фактичної полиці чистого видобутку – близько 8,2 млн барелів на добу. Надлишки експорту в окремі місяці можуть пояснюватися розпродажем накопичених запасів, а не відновленням продуктивності свердловин.

Старий обводнений фонд Західного Сибіру та Поволжя не працює як водопровідний кран. Примусове глушіння свердловин з електроцентробіжними насосами, тривалі простої, випадіння солей і парафінів та зміни режиму роботи пласта ускладнюють повторний запуск. Повернення таких свердловин у роботу потребує ремонтів, обладнання, сервісу та грошей.

Ключова точка біфуркації – видобуток близько 7,6 млн барелів на добу. Саме під цей масштаб формувалася значна частина російської нафтової інфраструктури. За такого зниження завантаження постійні витрати на енергетику промислів, підйом і підготовку пластової води, ремонти та транспортування починають непропорційно тиснути на економіку галузі. За обводненості 88-93% у низці старих районів на кожну тонну нафти доводиться піднімати й обробляти багато тонн води.

Росія, після "радянського піку" видобутку нафти у 1988 році, під 12 млн барелів на добу, яким вона намагалася компенсувати падіння ціни перед розділом СРСР – провалилася до 6 млн барелів на добу у 1996 році. Лише з приходом великих американських технологічних компаній та міжнародних грошей на початку 2000 були побудовані труби та порти під БТС-1 і виникла інфраструктура для збільшення видобутку.

Коли валиться переробка і експорт – через труби валиться і видобуток!

Наступна точка – магістральна гідравліка Транснефти. При зниженні потоку зростають ризики нестабільних режимів перекачування, відкладення парафінів, накопичення води та проблем із насосним обладнанням.

Російська нафтова система будувалася як єдиний комплекс із певними масштабами видобутку, переробки, прокачування та експорту. Її не можна безкінечно зменшувати без зміни економіки й фізики роботи окремих елементів.

Якщо видобуток падає, переробка зупиняється, прокачування скорочується, а доходи вже не покривають необхідних ремонтів та експлуатації, починається самопідсилюваний процес деградації.

Внутрішнє споживання не зможе підтримувати економіку, яка побудована ддя експорту!

Тому прогноз на 2027-2032: спочатку різке, а потім поступове скорочення видобутку. Це ризик проходження системою точок біфуркації, після яких відновлення попередньої продуктивності вимагатиме непропорційно великих фінансових і технологічних ресурсів.

Українські удари прискорюють цей процес, але фундаментальна причина – невідповідність старої інфраструктури новим обсягам видобутку та обмеженим можливостям її підтримання.

Бізнес Цензор

Завантаження...