Що дасть Україні обов'язкова локалізація виробництва під час публічних закупівель

Автор: Юрій Віннічук

40 народних депутатів пропоную встановити обов'язковий відсоток локалізації виробництва товарів в Україні, які купуються під час публічних закупівель. А як ви ставитесь до цієї ініціативи? Візьміть участь в нашому опитуванні.

У Верховній Раді зареєстрували законопроект, який визначає перелік товарів, локалізація виробництва яких є обов'язковою при проведенні публічних державних закупівель.

У разі прийняття та підписання Президентом цього закону, виробник чи продавець товару, який визначений в цьому законопроекту, не зможе брати участь в державних та муніципальних тендерах без конкретно визначеного відсотку локалізації його виробництва на території України.

Авторами та співавторами законопроекту №3739 про внесення змін до "Закону Про публічні закупівлі" є група народних депутатів у кількості 40 чоловік з провладної коаліції і з опозиції.

Більшість з них є лобістами різних промислових груп України. 

Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку рекомендував Верховній раді прийняти цей законопроект за основу.

Автори законопроекту пропонують внести в Закон "Про публічні закупівлі" норму про те що під час державних закупівель повинні закуповуватися товари, мають певний ступінь локалізації в Україні.

Для цього пропонується внести в законопроект відповідний термін: ступінь локалізації – питома вага вартості сировини, матеріалів, деталей, складових частин і комплектуючих виробів, робіт, послуг та інших складових вітчизняного виробництва у собівартості предмета закупівлі.

Таким чином, надаючи перевагу вітчизняній промисловій продукції, або продукції з локалізацією виробництва в Україні, під час здійснення державних закупівель, народні депутати пропонують підтримати промисловий сектор.

Ідею надати преференції депутати обґрунтовують тим що: промисловий комплекс формує третину ВВП України та забезпечує роботою 14,8% зайнятого населення країни на понад 40,7 тис. підприємствах; промислове виробництво дає 79,3% товарного експорту України ; у ньому зосереджено 51,8% капітальних інвестицій та 25,4% прямих іноземних інвестицій.

Автори законопроекту зазначають, що промисловий сектор України – деградує, обсяги промвиробництва скорочуються, а структура економіки країни рухається у напряму "менш продуктивних та технологічно простіших виробництв у сфері сільського господарства, водночас високотехнологічні галузі переробної промисловості скорочують господарську діяльність".

За підрахунками, які вказані в пояснювальній записці законопроекту, протягом останніх 10 років частка переробної промисловості у ВВП України зменшилась з 25,9 до 22,2%, тоді як частка сільськогосподарського сектора зросла з 7,1 до 10,5%. Тобто в Україні відбувається деіндустріалізація економіки.

В законопроекті приводиться статистика з падіння виробництва різних товарів. Наприклад: виробництво автотранспорту у 2019 році становило 31% від рівня 2012 року; виробництво вагонів – 29,7%, верстатів – 68,2%, метпродукції – 70,8%, сільськогосподарського машинобудування – 68,4%.

Скорочуються і обсяги товарів з високою доданою вартістю: в 2013-2019 рр. експорт авіакосмічної продукції знизився з $1,86 до $0,38 млрд, вагонобудування – з $4,1 до $0,5 млрд, металургії – з $17,6 до $10,3 млрд, а хімічної – з $4 до $1,9млрд.

Варто відзначити, що ці галузі були орієнтовані на ринки Росії та інших країн СНД, які Україна втратила в результаті війни та окупації Криму і Донбасу РФ. Внаслідок такого потрясіння значна частка підприємств не змогла повністю переорієнтуватися на інші ринки.

Оскільки наразі в світі стають популярними ідеї протекціонізму національних виробників, уряди розвинутих країн обмежують імпорт високотехнологічної продукції, або вимагають певний відсоток локалізації виробництва на своїй території. Тоді як українська економіка є відкритою.

Саме тому народі депутати з різних партій, які в парламенті представляють лоббі різних промислових груп, пропонують створити сприятливі умови для українських товарів, або товарів з часткою локалізації, під час здійснення публічних закупівель і таким чином стимулювати розвиток промислового сектору.

Депутати приводять приклади, як на державних тендерах перемагають постачальники імпортної продукції. Наприклад, закупка Маріупольською міською радою білоруських тролейбусів на 400 млн грн, а закупка МВС у 2018-2021 рр. французьких вертольотів на $1 млрд, або закупка в 2010 році електропоїздів у корейської Hyundai на $307 млн.

Водночас в Україні існують аналогічні виробництва, які виготовляють продукцію відповідної якості.

Автори законопроекту посилаються на підрахунки експертів, які кажуть, що рівень проникнення імпорту в публічних закупівля України становить 35%. Тоді як аналогічний показник в США та ЄС становить 4-5% - це зумовлено політикою цих країн, яка спрямована на надання переваги під час закупівель національному виробнику.

Зокрема в ЄС діє директива 2014/25/ЄС, яка дозволяє державним замовникам відхиляти тендерні пропозиції, якщо продукти та послуги містять менше 50% компоненти походженням з ЄС в сферах водопостачання, постачання енергоресурсів та міського транспорту.

Італія компенсує 5-10% вартості будівництва сонячних станцій, якщо під час їх будівництва використовувалося обладнання з ЄС.

В США діє закон від 1933 року – "Купуй американське", який зобов'язує держустанови країни надавати перевагу продукції, що містить, в залежності від складності виробів, від 40 до 80% виключно американських товарів.

В Узбекистані з 2000 року почала діяти Програма з локалізації виробництва та створення спільних підприємств зі світовими технологічними лідерами. В країні було реалізовано 2,5 тис. проектів на $4 млрд, серед них: завод з виробництва великовантажних автомобілів спільно з компанією MAN, виробництво сільгосптехніки з компаніями CLASS і Lemken, електропобутової техніки з компаніями Toshiba, Candy, LG, Samsung та ZTE.

В Україні, зазначають автори лобістської ініціативи, система публічних закупівель базується на ціновому принципі – виграє той, хто пропонує найменшу ціну.

Саме тому вони пропонують додати ще один критерій – обов'язкова локалізація виробництва на певний перелік обладнання на території України.

Норму про локалізацію під час закупівель пропонується встановити строком на 10 років.

За їхніми пропозиціями, ступінь локалізації виробництва з 2021 року повинен бути на рівні 25-45%, в залежності від виду продукції. З 2024 року він має вирости до 40-60%.

Це означає, що з 2021 року під час державних закупівель, наприклад генераторів чи трансформаторів, мінімум 40% повинно зроблено з українських матеріалів.

Ступінь локалізації виробництва предметів закупівлі в Україні визначатиме Мінекономрозвитку та торгівлі за методикою, встановленою Кабінетом міністрів.

Загалом депутати пропонують застосовувати місцеву складову до 88 видів продукції, в основному це транспортні засоби (наприк. тролейбуси, трамваї, швидкі, сміттєвози, локомотиви, екскаватори та ін.), а також машинобудівна продукція (конденсатори, турбіни, гідравліка та ін.).

За останні п'ять років, за даними Прозорро, в Україні було придбано пасажирського транспорту на 17,2 млрд грн, а комунальної та спецтехніки – на 23 млрд грн.

Наразі в України є потреба в оновлення громадського, залізничного, комунального та спецтранспорту на загальну суму 144 млрд грн.

Стосовно енергетичного машинобудування, то з 2015 року через публічні закупівлі було придбано обладнання на 11 млрд грн.

Автори стверджують, що закон про локалізацію не обмежить конкуренцію, оскільки в Україні діє достатня кількість підприємств, які вже виготовляють продукцію, яка підпадає під "локалізацію".

Зокрема, виробництвом трамваїв займається два підприємства, тролейбусів – чотири, автобуси виробляють, або можуть виробляти, п'ять підприємств. Аналогічна кількість заводів може виробляти залізничні локомотиви.

Виробництвом вагонів займається шість підприємств, плюс заводи Укрзалізниці. Комунальну та спецтехніку виготовляє 25 підприємств. А енергетичне обладнання виготовляє 15 компаній.

Що дасть "Закон про локалізацію"?

Механізмів підтримки української промисловості через ступінь локалізації дасть поштовх для розвитку, залучення інвестицій та створення нових робочих місць, а, отже, і збільшення податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів, вважають автори законопроекту.

Потреби держпідприємств, аеропортів, комунальних підприємств, департаментів і виконавчих комітетів обласних, міських, селищних та районних рад, об’єднаних територіальних громад інших органів державної влади в оновленні транспорту та обладнанні протягом наступних 5 років вони оцінюють в 150 млрд грн.

Задоволення цих потреб за рахунок товарів внутрішнього виробництва сприятиме прискоренню темпів зростання ВВП України на 3,9%. Індекс продукції переробної промисловості збільшиться на 10,65%, добувної промисловості – на 0,76 %, сектор послуг зросте на 2,18%.

Буде створено 62,5 тис. нових робочих місць. Обсяги надходження податків зростуть на 8,17%. При цьому вдасться уникнути зростання імпорту на 13,2%, або на $8,4млрд.

Ініціатива депутатів породила активну дискусію в суспільстві. Прихильники відкритих ринків нещадно критикують законопроект, стверджуючи, що закон "про локалізацію" призведе до корупції нечесної конкуренції і не допоможе українській промисловості.

Їхня думка збігається з поглядами організацій з Європейського союзу – вони відстоюють інтереси власних корпорацій, які можуть втратити частину ринку в Україні. Окрім того, деякі країни ЄС сильно залежать від українських трудових мігрантів, кількість яких може скоротитися у разі завантаження українських підприємств.

Бізнес Цензор просить своїх читачів висловити власну думку. Будь ласка, дайте відповідь питання, яке ви побачити нижче.