5 міфів про "Більшовик", які спростувала приватизація

Автор: Андрій Бондаренко

Приватизаційна історія Першого київського машинобудівного заводу з самого початку супроводжувалася скандалами та міфами.

Після оголошення переможця аукціону 27 жовтня до них додалися нові. Але більшість з них не витримують критики. Ми зібрали 5 основних тез щодо екс-"Більшовика", хибність яких легко довести.

Можна було продати дорожче

Ціна, за яку Фонд виставив завод, складала 1,39 млрд грн. Продали його – за 1 429 017 000 гривень. Тобто, на 20 млн дорожче.

Це викликало невдоволення у соцмережах: мовляв, як завжди, продали унікальну споруду олігархам за безцінь. Насправді про те, що це "красна ціна" лоту, говорили і у Фонді держмайна, і провідні експерти ринку.

Так, комерційний директор компанії SV Development Сергій Степенко вважає, що за ці гроші місто отримає набагато більше.

"Те, що завод продали – чудово. Таке велике підприємство, яке не працює – це безглузда територія. Можливо, там будуть побудовані бізнес-парки та житлові простори. Більше того, за цією ціною місто отримає набагато більше, ніж аби просто продали ділянку за 5 млрд і нічого не отримали. Звісно, інвестор повинен виконати свою частку зобов’язань - перенести виробництво в інше місце, інвестувати у модернізацію обладнання, очевидно, віддати місту частку заводу, щоб можна було закінчити Шулявський шляхопровід. Але все йде до того, що буде хороший якісний об’єкт", - підсумував Сергій Степенко.

А журналіст Сергій Іванов навіть вважає, що ФДМУ завищив ціну, враховуючи складність та проблемність об’єкту.

"Помилка Фонду була в тому, що не варто було стартувати із максимальної ціни. Ще навесні експерти оцінювали завод удвічі менше з урахуванням усіх проблем. "Більшовик" – складний та проблемний об'єкт, який не скоро дасть спокій новому власнику. Треба розібратися з питаннями по землі, з орендарями, з'ясовувати стосунки зі столичною владою щодо горезвісного 5-го цеху "Більшовика". Плюс, питання працівників та виробництва. Втім, як би там не було, держбюджет від цього продажу отримає майже 2 млрд грн – сума угоди 1,4 млрд і 0,5 млрд боргів заводу, які гаситиме вже новий власник. 2 мільярди – це "красна ціна" такого об’єкту, який насправді не об’єкт, а шмат землі із проблемами", - пише Іванов.

Продали невідомо кому

В результаті аукціону переміг консорціум інвесторів у складів підприємців Андрія Іванова (UDP) та Олексія Баранова ("А Девелопмент"). Ці девелоперські компанії спеціалізуються на реконструкції та реновації занедбаних територій.

Саме їм належить авторство реконструкції Арсенальної площі та перетворення її на публічний простір, який вже встиг полюбитися киянам.

У найближчих планах А Девелопмент та UDP – реновувати Ріхерт&Парк на базі колишнього заводу Ріхерта на Подолі та побудувати на його місці багатофункціональний комплекс із громадським простором, озером, парком, соціальною та торговельною інфраструктурою.

Інформацією, що вони планують побудувати на місці "Більшовика", Іванов та Баранов поки не діляться. Мовляв, перед розробкою концепції потрібно оцінити та розгребти весь масив проблем, який дістався разом із заводом. Проте запевняють, що не планують засаджувати район високоповерхівками.

"Ми маємо намір зробити на базі "Більшовика" ще одну точку тяжіння в Києві. Концепції ще немає, але це точно буде комфортний багатофункціональний простір, не гірший, ніж A-Station та інші наші проєкти", - коментують у компанії. І додають, що планують вкласти у реновацію території – при максимальному збереженні історичних будівель – близько 1 млрд доларів. Крім того, партнери обіцяють виконати інвестиційні зобов’язання, передбачені приватизаційною угодою: погашення заборгованостей ПКМЗ перед державним та міським бюджетом та іншими кредиторами, грамотне проведення реконструкції з урахуванням інтересів громади.

Можна було відродити виробництво заводу

Один з аргументів противників приватизації ПКМЗ – потужне оборонне підприємство потрібно країні, що воює, і треба відроджувати виробництво. Насправді ця теза не витримує критики з кількох причин. Тривалість і, головне, вартість відновлення виробництва є занадто високою. І знадобиться не одне десятиліття, щоб завод почав давати прибуток.

Адже на сьогоднішній день з 36 цехів ПКМЗ працюють лише два, інші зруйновані вщент і відновленню не підлягають, обладнання застаріло, 80% потужностей зношені. Із 6000 працівників залишилося менше 300, переважно похилого віку.

І головне: завод "Більшовик" був успішним та працював на повну силу за радянських часів, за умови постачання дешевих енергоресурсів. За нинішніх умов вартість електроенергії та інших ресурсів робить нерентабельною діяльність такого великого підприємства.

Інвестор отримав безцінний актив задешево

Якщо вірити деяким публікаціям у пресі, то новий інвестор придбав вигідний актив, та ще й задешево. Насправді ж UDP та А Девелопмент отримали проблемну землю, та ще й заплатили за це ринкову ціну – більше 2 млн доларів. Проста арифметика: вартість лоту 1,43 млрд грн, плюс 650 млн грн – борги підприємства, які повинен сплатити новий власник, плюс – 50 млн грн, які за законом необхідно інвестувати в релокацію виробництва. Якщо розділити цю суму на курс долара (26,3) та площу ділянки (35 гектар), вийде $2,15 млн.

Про те, що держава "здихалася" проблемного об’єкту і отримала за це безпрецедентну ціну, говорить і голова ФДМУ Дмитро Сенниченко.

"Предмет приватизації є 100% акцій Акціонерного товариства з усіма його активами і пасивами. Є 500 млн грн боргів + 150 млн пені. Є будівлі. Є металобрухт. Землі немає. Її треба буде ще відвести у Киівради. Але і без цього інвестору треба викласти більше 2 млрд грн з урахуванням необхідності погасити борги заводу. Ну і якщо вже міряти Більшовик гектарами, то це 33 га землі. Мінус відрізняться на розв’язку шулявського мосту. Ціна купівлі + борги/33 га - це 23 000 дол/сотку. Нема і близько прецеденту в історії України!!! Коли держава позбавлялася активу за таку ціну. І приблизно нема аналогів", - пише Сенниченко.

Це випадковий успішний кейс, і по ньому не варто судити про "Велику приватизацію"

Підозри в тому, що не всі об’єкти з переліку "Великої приватизації" можна буде продати так само вдало, як "Більшовик", обґрунтовані. Наприклад, стало відомо про чергове перенесення приватизації Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. За даними аудиторсько-консалтингової групи BDО Україна, яка готувала ОГХК до приватизації, цим кейсом зацікавилося близько 100 міжнародних інвесторів та інвестиційних фондів. Але більшість з них відмовилася від участі – насамперед, через інвестиційні ризики в Україні.

Саме тому кейс "Більшовика" може стати флагманом процесу успішної приватизації. І можливі оскарження результатів конкурсу (а такі думки вже лунають) призведуть до серйозних негативних наслідків. По-перше, це вдарить по репутації президента Зеленського, який є ініціатором та ідеологом "Великої Приватизації". По-друге, стане фатальним для інвестиційної репутації України. Адже хто із серйозних інвесторів захоче брати участь у торгах, результати яких можуть без поважних причин скасувати?