Велике злиття і великі ризики – чи уникне Bunge пасток Viterra?
Про злиття двох аграрних гігантів – американської Bunge та канадської Viterra – говорять давно. Ще у червні 2023 року сторони оголосили про амбітну угоду, результатом якої мало б стати створення нового глобального лідера аграрного рику вартістю понад $34 мільярди. Але з часом стало зрозуміло, що за фасадом амбітного плану ховається чимало неприємних нюансів і потенційних конфліктів.
Попри схвалення угоди в низці ключових юрисдикцій, остаточне "так" досі не пролунало. На перешкоді стоять не лише геополітичні розклади – зокрема, позиція Китаю як великого гравця на аграрному ринку – а й внутрішні сумніви самих учасників процесу. Втім, за інформацією інсайдерів, угода таки має відбутися найближчим часом.
З наближенням дедлайну в публічному просторі з’являється все більше запитань: що саме гальмувало фіналізацію угоди? Чому риторика учасників стає обережнішою? І чи все насправді так гладко всередині альянсу, який ще вчора здавався непорушним?
Злиття, яке мало змінити глобальний аграрний ринок, все ще висить у невизначеності. А разом з ним – і репутації компаній, що опинилися в епіцентрі гри значно складнішої, ніж проста логіка бізнесу.
Китайський ключ до глобального альянсу
На перший погляд, угода між Bunge і Viterra – це звичайне корпоративне злиття у висококонкурентному сегменті. Але насправді йдеться про процес, який зачіпає інтереси одразу кількох центрів впливу. Антимонопольні органи всіх ключових країн, де компанії ведуть бізнес, мали надати дозвіл на об’єднання, а кожне погодження спиралося не лише на економічну доцільність, а й на політичні інтереси.
Станом на червень 2025 року угоду вже схвалили регулятори США, Бразилії, Аргентини, ЄС, України, Канади (остання – у січні 2025 року) та, нарешті, Китаю. 13 червня Державне управління з регулювання ринку КНР (SAMR) офіційно надало "зелене світло" злиттю, знявши останній великий бар’єр на шляху до створення одного з найвпливовіших аграрних трейдерів світу.
Це рішення стало критичним завершальним етапом для запуску нової структури, здатної конкурувати з глобальним аграрним гігантом Cargill. Тривала пауза з боку Китаю, що тягнулася з 2023 року, ілюструвала складність політичного контексту. Пекін розглядає агросектор як стратегічно чутливу сферу: КНР є одним із найбільших імпортерів агропродукції у світі і поява потужного західного гравця з центром ухвалення рішень у США закономірно викликала занепокоєння.
Попри відсутність формальних заперечень, невизначеність з боку SAMR фактично створювала ефект гальмування. Аналітики Bloomberg припускали, що Пекін міг навмисно затягувати схвалення, оцінюючи потенційні наслідки нового альянсу для глобальних продовольчих ланцюгів. У цьому контексті затримка сприймалася не просто як бюрократична процедура, а як прояв стратегічної обережності.
Тепер, після китайського схвалення, шлях до фінального завершення угоди відкритий. Злиття, що майже два роки перебувало у стані невизначеності, може бути офіційно оформлене найближчим часом.
"Сірі зони" Viterra і ризики для об’єднаної компанії
Попри офіційний оптимізм і декларації обох компаній про синергію, дедалі гучніше лунають голоси скептиків. Публічно угоду презентують як рівноправне злиття, але де-факто йдеться про класичне поглинання – саме американська Bunge отримає контроль над об’єднаною компанією. Утім, кілька топменеджерів Viterra все ж інтегруються в нову управлінську команду, і, за інформацією інсайдерів, дехто з них претендує на доволі впливові посади.
Саме це і має викликати занепокоєння. Передусім – через неоднозначну ділову репутацію топменеджменту Viterra. У медіа й аналітичних оглядах порушується тема зв’язків компанії з російським аграрним сектором та обхідних схем експорту попри санкції.
З огляду на непередбачувану санкційну політику США, подібні зв’язки можуть перетворитися на репутаційний і юридичний тягар для об’єднаної структури, особливо якщо вона отримає домінуючу частку світового ринку.
Занепокоєння викликають спільні проєкти Viterra та російської компанії "Деметра", яку контролює державний банк ВТБ. До 2024 року вони разом володіли терміналом у порту Тамані – ключовому експортному хабі, через який, можливо, вивозилось викрадене з окупованих територій України зерно. Іншими словами – Viterra працювала пліч о пліч з державним банком Росії та сплачувала податки в бюджет країни-агресора майже півтора року після початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Офіційний вихід Viterra з російського ринку відбувся лише 1 липня 2023 року, проте фактичні зміни виглядають скоріше формальними. Спочатку менеджмент компанії вирішив перейменувати російський підрозділ Viterra – ТОВ "Витерра Рус" – на "МЗК Експорт", під новою назвою компанія мала продовжити роботу в РФ, писав російський "Коммерсант" із посиланням на джерела на місцевому ринку.
Згодом офіційними власниками "МЗК Експорт" стали кілька росіян – Микола Дем’янов, Дмитро Кондаков, Сергій Долгов, Ігор Зень та Володимир Харитонов. Усі нові офіційні власники "МЗК Експорт" раніше працювали у структурах Viterra, тобто фактично російський бізнес глобального трейдера передали місцевим менеджерам.
Згідно зі звітністю Viterra, угоду закрили у жовтні 2023 року, проте жодних коштів компанія тоді не отримала. Ймовірно, угода з "продажу" російського бізнесу місцевим менеджерам відбувалася на умовах, які сама Viterra вирішила не оприлюднювати.
Тож сьогодні колишні менеджери Viterra продовжують обслуговувати ті самі логістичні ланцюги та експортні маршрути, що використовувались до формального виходу трейдера з російського ринку.
Важко повірити, що таку схему можливо було реалізувати без залучення управлінців Viterra найвищого рівня, серед яких на той час відповідальний за чорноморський регіон Нік Вільямс (Nick Williams), та згоди самого СЕО глобального трейдера Девіда Матіске (David Mattiske).
За даними аналітиків, у 2024 році "МЗК Експорт" відвантажив 3,5 мільйона тонн агропродукції – майже на рівні довоєнних обсягів, у тому числі 3,2 млн тонн зерна, увійшовши до п’ятірки найбільших російських експортерів за цим показником. Одним із основних покупців цієї продукції, як і до свого офіційного виходу з Росії, залишається компанія Viterra B.V., про це свідчать дані галузевих ресурсів, що відстежують глобальну торгівлю.
Таким чином, заяви про вихід Viterra з російського ринку виглядають скоріше формальними, а нова схема торгівлі дозволяє компанії зберігати фактичну присутність у РФ, уникати санкційних обмежень та іміджевих втрат, і продовжувати отримувати прибутки.
Ще одним маркером токсичності Viterra є її співпраця з Олексієм Федоричевим – малопублічним, але впливовим російським бізнесменом, якого ЗМІ неодноразово згадували в контексті схем із відмиванням коштів та прихованого контролю над портовою інфраструктурою. За даними у системі YouControl, саме Федоричев є бенефіціаром одного з найбільших українських зернових терміналів "ТІС-Зерно" у порту "Південний" біля Одеси.
З 2017 року НАБУ розслідує справу про причетність українських підприємств Федоричева до розкрадання зерна "Державної продовольчо-зернової корпорації України", а у 2024 році Фінансова поліція Італії за запитом українських правоохоронців арештувала замок та інші активи російського бізнесмена у цій країні. Крім того, у жовтні 2022 року Рада національної безпеки та оборони за поданнім СБУ запровадила щодо Федоричева санкції, разом з іншими найбільшими російськими підприємцями, близькими до Кремля.
Через зерновий термінал "ТІС-Зерно" щороку експортуються мільйони тонн агропродукції, і Viterra – один із ключових користувачів цієї логістики. Партнерство з компанією пісанкційного російського підприємця викликає серйозні питання як щодо комплаєнсу, так і з погляду потенційних санкційних ризиків для об’єднаної компанії. Очевидно, що воно також було б неможливим без згоди керівників Viterra з Ротердаму.
Окремим джерелом занепокоєння є фінансова нестабільність Viterra. У першому півріччі 2024 року (річний звіт компанія досі не оприлюднила) виторг компанії знизився на 22%, а EBITDA скоротилася з $1,08 мільярда до $0,69 млрд. За оцінками Fitch Ratings, загалом за підсумками минулого року EBITDA Viterra впала до $1 млрд, порівняно із $1,6 млрд у 2023 році.
Таке падіння показників може викликати сумніви в її фінансовій стійкості та потенційно спричинити тиск на консолідовану структуру після злиття. Зниження основних показників співпало у часі з низкою болючих втрат у вищому менеджменті Viterra, що спричинило перехід окремих бізнес-напрямків до конкурентів.
Так, ціла команда, що займалася ринками котону та цукру, включно із керівниками перейшла на роботу до сировинного трейдера ED&F MAN, повідомляло агентство Bloomberg. Також компанію залишив головний зерновий трейдер Бас ван Горн. Це свідчить, що на додачу до падіння фінансових показників, топменеджмент Viterra та СЕО компанії Девід Матіске втрачає ключових співробітників на шляху до об’єднання з Bunge.
Viterra в Україні: Завищена ціна і знижена довіра
Для України злиття Bunge та Viterra – це не абстрактна угода світового рівня, а процес, який безпосередньо впливає на внутрішній аграрний ринок. Обидві компанії працюють в Україні майже три десятиліття: дочірня структура Viterra – ПІІ "Вайтерра Україна" – ще з 1996 року, Bunge – з 1998-го. І хоча війна принесла серйозні втрати обом – їхня інфраструктура неодноразово ставала мішенню російських обстрілів – вони не просто залишаються працювати на українському ринку, а й продовжують інвестувати.
Втім, деякі з цих інвестицій виглядають щонайменше сумнівними. Зокрема, у травні 2024 року Viterra придбала зерновий елеватор у Вінницькій області, який належав ТОВ "Пеньківський ЗПК". На тлі війни така інвестиція могла б виглядати як приклад віри у стабільність українського ринку. Проте вартість угоди виглядає значно завищеною, а частина з її учасників мають сумнівну історію.
Так, за даними учасників ринку, Viterra придбала елеватор за $8 мільйонів, хоча до повномасштабної війни його безуспішно намагалися продати за $5,5 млн. Тобто менеджери глобального трейдера заплатили за актив більше, ніж він коштував у спокійніші роки, і це попри загальне зниження капіталізації аграрної інфраструктури через воєнні ризики. При цьому, до зміни власника елеватор чотири роки взагалі простоював.
Експерти припускають, що у цьому випадку може йтися не про класичну інвестицію, а скоріше про прояви корпоративної корупції.
"Заплативши ціну, вищу за ринкову, український менеджмент Viterra, ймовірно, також переслідує власні інтереси особливо, враховуючи процес обʼєднання з компанією Bunge. Так часто буває в процесі злиття двох великих гравців на ринку, коли компанії намагаються швидко закривати угоди, а фінансовий контроль може бути ослабленим через масштаби процесу. Завищена ціна елеватора може бути результатом подібної схеми, коли вартість активів штучно завищується задля особистої вигоди", – зазначав експерт, директор Інституту світової політики Євген Магда.
Водночас угоду публічно підтримував керівник "Вайтерра Україна" Олексій Деркач. Очевидно, вона не могла відбутися і без вже згаданого топменеджера Viterra Ніка Вільямса, причетного до "згортання" бізнесу компанії в Росії, та СЕО Девіда Матіске.
Присутність таких глобальних гравців, як Bunge та Viterra, є вкрай важливою для української економіки, особливо в умовах війни. Вони забезпечують не лише притік інвестицій, а й сталість експортної інфраструктури, без якої аграрний сектор не зміг би функціонувати. Втім, додатковою цінністю від присутності міжнародних компаній на українському ринку мала б бути прозорість та дотримання найвищих ділових принципів. Натомість сумнівні угоди за участі окремих представників локального менеджменту кидають тінь як на саму компанію, так і на всю країну.
Показовим у цьому сенсі є приклад співвласника Viterra – швейцарського сировинного трейдера Glencore. Менеджмент компанії, що мала тісні зв’язки з Росією, настільки перейняв місцеві традиції ведення бізнесу, що у підсумку Glencore була вимушена добровільно сплатити понад $1,1 мільярда для врегулювання цілої низки корупційних справ, пов’язаних із хабарництвом у різних країнах світу.
Більше ніж злиття
Угода між Bunge і Viterra – це не просто крок до створення аграрного супергравця, а дзеркало складної реальності глобального бізнесу. Формально йдеться про об’єднання активів, посилення позицій на ринку та логіку масштабування. Проте за фасадом злиття проглядається значно ширша картина: ризики, закладені в корпоративній історії Viterra, наслідки її діяльності в Україні, суперечливий менеджмент, незавершені сторінки співпраці з Росією та неоднозначна реакція стратегічних партнерів, передусім Китаю.
Ці чинники додають угоді багатовимірності, яку не можна звести лише до економічної доцільності чи синергії. Вони сигналізують про ризик перенесення непрозорих або конфліктних підходів у нову корпоративну конструкцію, що може вплинути як на внутрішню культуру, так і на репутацію об’єднаної компанії.
Те, що мало б бути технократичним злиттям двох аграрних гігантів, виявилось історією з глибшим підтекстом й відкритими запитаннями. Не всі вони лежать на поверхні, але саме ці "невидимі змінні" можуть визначити стратегічний вектор розвитку нового гравця, якого вже сьогодні називають одним із лідерів глобального продовольчого ринку.
Угода відбудеться. І тепер головне запитання – чи зможе Bunge не лише інтегрувати активи Viterra, а й трансформувати управлінську культуру та кадровий склад, не допустивши до керівних позицій скомпрометованих менеджерів, які можуть поставити під загрозу довіру до нового гравця у критично важливому для світу аграрному секторі.
