Начальник штабу 412 полку Nemesis Артем Бєлєнков: Щодо застосування БпЛА Україна реалізувала свій потенціал десь на 25%. Нам є куди рости
Індустрія дронів
Це інтерв’ю з начальником штабу підрозділу Артемом Бєлєнковим записувалося під гудіння "Шахедів", які Росія вчергове випустила по мирних українських містах.
Бєлєнков прийшов до війська з бізнесу. Мав компанію, яка просувала технологічні рішення в сільському господарстві. Переломним, як і для мільйонів інших українців, став лютий 2022 року. Артем зрозумів, що його досвід може бути корисним на передовій. Проте до високих технологій, з якими він звик мати справу, треба було ще дійти.
Починав піхотинцем, був поранений, опинився в апараті Головнокомандувача, де відповідав за цифровізацію. Далі – розвідка в "Групі Лазаря", потім – Nemesis.
Цензор.НЕТ у межах проєкту "Індустрія дронів" поспілкувався з Артемом Бєлєнковим про культуру, яку сповідує полк, де та як шукає людей, які цілі переслідує. Говорили також про безпілотники – наскільки вони важливі в російсько-українській війні, наскільки важко навчитися ними керувати, та чи можуть дрони замінити солдата на полі бою. Не оминула розмова й наших міжнародних партнерів, які нарешті включилися в процеси, але ще до кінця не розуміють, що на них чекає.
Увага, у тексті присутня ненормативна лексика.
– До повномасштабної війни ви займалися бізнесом, просували інноваційні проєкти, зокрема, в аграрці. Як опинилися у війську та чому вибрали саме цей напрямок – безпілотні системи?
– Безпілотні системи – це не перший етап у Силах оборони. Коли в 2022-му ворог стояв поблизу Києва, я півтора місяця провів в окремому взводі Національної поліції. Це єдине на той момент місце, куди я міг піти, розуміючи, що я роблю і до кого потрапляю.
Після був абсолютно свідомий вибір – стрибнути в 47-му окрему механізовану бригаду. Мені тоді сподобались ідеї щодо створення цієї бригади.
БпЛА – це вже потім. Я спочатку був у піхоті, командиром кулеметного взводу, отримав на горіхи. Як і всі, хто пройшов піхоту, був поранений.
Відтак став командиром механізованої роти, начальником штабу механізованого батальйону. Далі служив в апараті Головнокомандувача, відповідав за напрямок автоматизації забезпечення ситуаційної обізнаності. Це про цифрові продукти, як Vezha, DELTA тощо – розвідка, інформаційне збагачення, отримання інформації.
Ще пів року служив начальником розвідки у Павла Олександровича "Лазаря" в Lasar’s Group.
І вже після цього всього я прийшов до підрозділу, де служу. Спочатку на посаду начальника розвідки батальйону, далі – начальника штабу батальйону, начальника штабу полку.
Тому я б не сказав, що вибрав напрямок безпілотників, коли пішов у військо. Я мав експертизу в дронах і використовував її спочатку в піхоті, а потім в апараті Головнокомандувача. Коли під час контрнаступу ми впроваджували "Вежу" (Vezha – українська платформа відеоаналізу поля бою, інтегрована в бойову систему DELTA, що забезпечує трансляції з дронів у реальному часі, підвищуючи взаємодію між екіпажами дронів, артилерією та командними пунктами, – ред.) на півдні, відповідно, вся взаємодія була з БпЛА.
У Lasar’s Group мені вбачалася цікава перспектива – застосування своїх знань і досвіду. Ну, а звідти потрапити в Nemesis було логічним. Я вже розумів, як працює такий організм. Мені було цікаво професійно розвиватися далі в цій темі, маючи відповідний армійський досвід.
– Розкажіть, будь ласка, більше про полк Nemesis. Чим займається, окрім того, що ефективно нищить окупанта, які цінності сповідує, чим керується у роботі, як мотивує бійців і поповнює свої ряди?
– Коли я тільки перейшов у підрозділ, нас було небагато, пару десятків людей. Головнокомандувачем тоді ще був Валерій Залужний. Підрозділ юридично створював він. Була підтримка, як, наприклад, кілька наказів, по яких ми близько сотні людей перевели до себе з інших військових частин. Але Nemesis формувався з невеликого ядра.
Я бачив достатньо військових частин, коли працював в апараті Головнокомандувача. Наш батальйон вирізнявся тим, що у нас було багато потужних менеджерів "на один квадратний метр". Набір цивільних людей з державницьким, підприємницьким досвідом, а більшість – уже й з військовим.
Коли ми формували батальйон, уже думали, що будемо рости. Тоді було очевидно, що ми станемо чимось більшим. Ідея, яка закладалася в це зростання не змінилася. Окрім нищення русні, захисту суверенітету, території і власних домівок, ми прагнули та прагнемо побудувати підрозділ, в якому так налаштовані процеси, що він зможе працювати далі без нас і залишиться в Збройних силах потужним підрозділом зі своїм спадком. Ми будуємо системну організацію, і відповідно це впливає на все, що ми робимо.
Це набагато трудовитратніше, ніж будувати підрозділ, який сфокусований просто на тому, щоб убивати русню. Адже потрібно дуже багато функцій одночасно розвивати, підтримувати, збалансовувати. Отже, це підрозділ про системність.
Ми дійсно системно підходимо до свого розвитку, організації процесів, навіть до того ж зростання. Це, мабуть, основна фішка, яка відрізняє нас від інших учасників – продумана системність. Розвиток наших бойових спроможностей ми теж продумуємо наперед. Не ситуативно, а методично крок за кроком.
Щодо мотивації особового складу. Підрозділ – це мікс різних культур. Це культура державницька, підприємницька, військова, зрештою. У нас вони якісно уживаються. Окрім того, ми збалансовуємо систему, призначаючи людей на відповідні посади, наприклад, на управлінські, якщо є відповідний досвід.
В армії є принципи управління. Ми їх дотримуємося. Але водночас у них формуємо додаткові творчі засади, мотивацію команди, зростання команди й так далі.
Більшість команди, якщо казати про управлінський склад, мотивується тим, що йде постійне зростання, нові знання та досвід, нові виклики й успішні результати. Для особового складу, який безпосередньо виконує бойові завдання або підтримує їх забезпечення, основна мотивація – це насамперед результати, яких ми досягаємо, а також інфраструктура, яку ми будуємо навколо для підтримки своєї команди, людський підхід.
– Яким характеристикам має відповідати людина, мати знання та навички, щоби служити в Силах безпілотних систем? Наскільки попередній, цивільний досвід допомагає на службі?
– Не можу сказати за всі СБС, бо в кожного підрозділу є власний підхід до відбору, якісь нюанси. Але для нас головне, щоб людина розуміла навіщо вона сюди йде.
Нам у 2025 році, відверто кажучи, не дуже доводиться перебирати людьми. Це в 2022-му я міг свою роту фільтрувати тричі, вичищати, шукати інших на місце тих, хто не подобається. Зараз ми обмежені в цьому.
Водночас Nemesis – номер один по прямому рекрутингу у військову частину серед усіх Збройних сил України вже доволі тривалий час. Ми – підрозділ, який органічно зростає, адже у нас якісно побудований процес рекрутингу. Будували його з нуля, базуючись на чесному діалозі з рекрутами, і їх до нас йде справді багато.
Яких людей ми шукаємо? Вони мають бути здоровими, готовими до змін у своєму житті, розуміти, що доведеться інтенсивно навчатися й не менш інтенсивно працювати. Це основні вимоги. Мені все одно, що спонукає їх приходити до нас. Мені головне, щоб вони розуміли навіщо йдуть у наш підрозділ, що це за підрозділ, щоби були готові вчитися та їбашити.
– Із категорії 18-24 роки до вас багато людей іде?
– Для нас ця категорія тільки відкрилася, тому поки йдеться про десятки людей, яких ми опрацьовуємо та налагоджуємо механізм, як це робити швидше. Зараз це не якийсь вал, але не тому, що його немає, а тому, що ми прощупуємо для себе, як це правильно організувати.
Ми ж, нагадаю, системна організація. Тому нам треба розуміти, що у нас є воронка, яка ефективно працює, витрати на цю воронку, де виникають вузькі місця – на етапі співбесід, погоджень, медогляду, психологів, документів, ТЦК тощо. Для нас це не те, щоб виклик, але задачка, яку треба розв’язати.
Окрім того, це ж молода аудиторія. Для неї потрібно побудувати свою логіку комунікації. Умовний хлопець у 18 років вважатиме меседж, який мені здається класним, приколом для дідів. Для нього потрібно сучасні інструменти використовувати, тіктоки й подібні до нього формати. Тому в комунікаціях треба проявити гнучкість.
– Не бувало випадків, коли людина йшла до вас, а опинялась десь, скажімо, в піхоті?
Піхота – це достойна робота, іди й працюй.
Якщо людина все швидко робить і слідує інструкціям, то ніхто нікого не може забрати – у нас пряма мобілізація у військову частину. ТЦК для нас – виключно сервіс по ВЛК. Тобто лікарську комісію пройшов і йдеш до нас. Ми оформлюємо прямо у військову частину, нам ніхто для цього не треба.
Ба більше, у нас є унікальна перевага – власна базова загальновійськова підготовка, БЗВП. Ми проводимо її на своїх фондах. Швидше, з вкрученням безпілотних технологій. Це експериментальна програма, термін менший. Відповідно, все швидше, у нашій культурі, якраз під нашу кухню. Тобто людина вже інтегрована в те, що ми робимо, розуміє, з ким вона працюватиме і як. З людьми, що підготовлені іншими центрами, складніше.
Окрім того, ми плануємо мобілізаційні заходи так, щоб групи, які приходять, одразу включали в наступну команду БЗВП. Ми не тримаємо довго людей на своїй інфраструктурі. Вони прийшли, ми їх навчили, включили в бойову роботу. Це максимально швидкий і ефективний процес.
– Наскільки складно опанувати безпілотники людині, яка ніколи з ними не працювала? Чи не заважає в роботі так званий "зоопарк дронів"?
– Якщо людина молода, взагалі не складно. Якщо людина у віці, то вже залежить, бо чим старша людина, тим складніше щось нове вивчати. Також дається взнаки попередній досвід, швидкість реакції, як працює мозок, бо треба швидко все уловлювати.
Щодо "зоопарку" – це складно, але ми намагаємося. Ми росли з монозасобу ударного, відповідно, у нас була налагоджена одна історія. Зараз у нас масштабно впроваджуються FPV, інтерсептори – ми перші по перехопленню ударних БпЛА противника, – у нас мідл-страйки розвиваються.
Читайте також: Як Україні приручити "зоопарк дронів" і чи треба це робити?
Проте єдиний "зоопарк", який у нас є, – це в аеророзвідці. Історично так склалося. Адже ми або, отримавши державні кошти з терміном використання, купували те, що нам реально могли поставити за цей період часу, або отримували конкретні засоби в межах міжнародної допомоги. Зараз ми намагаємося це структурувати та навести більше порядку.
По інших засобах у нас все більш-менш відпрацьовано, є чіткий алгоритм.
– Дрони почали використовувати ще на початку російсько-української війни у 2014-му. У витоків тоді стояли DEVIRO з легендарною вже "Лелекою", Ukrspecsystems, Skyeton, "Атлон-Авіа". Проте "зброєю перемоги" дрони стали лише з 2022 року. Зараз ми маємо понад 500 активних виробників, більш як 1000 моделей дронів, окремий рід військ у ЗСУ. Що змінилося окрім масштабу бойових дій: технології стали доступнішими, у військо потрапило багато людей зі свіжими ідеями та футуристичною візією, ротації вищого командування?
– З військовими дронами я працював ще з цивільного життя. У мене була низка компаній, одна з яких – SmartFarming – заточена на інновації в сільському господарстві. Ми створили SmartDrones – проєкт під дрони в аграрці. Ми продавали дрони, надавали послуги безпілотниками. Купували ж апарати у виробників військових дронів. Наприклад, взаємодіяли з Ukrspecsystems, були у нас і "Скіфи". Загалом я з цими всіма козаками взаємодіяв іще з 2016 року.
Тоді якраз припинилися активні бойові дії, як і волонтерка. Компанії-виробники почали шукати себе в цивільному житті, щоб заробляти гроші. Більшість пішли в сільське господарство. А я тоді в аграрці був таким собі магнітом, який притягував інноваційних хлопців. Тож я всіх збирав і проводив виставки.
У нас на Київському міжнародному економічному форумі два роки поспіль була найбільша виставка дронів, де стояли PD, "Лелеки", "Скіфи", пінопластові дрони локальних виробників. Я це популяризував, принаймні намагався, та заводив в аграрку.
Але зрештою я на це плюнув. Дрони коштували дорого, а сервісу тоді не вистачало. Перейшов на Китай, потреби на той час закривали.
Тому перша частина відповіді – раніше дуже мало компаній були реально великими виробництвами. Дуже мало з них мали фінансування, щоб робити глибоке R&D, щоби бути ефективними, класними засобами. Тоді не було попиту, адже не було активних бойових дій, відповідно не було військового замовника. Для армії кодифікувати щось у мирний час, а період АТО – це такий квазімирний час, – треба пройти всі кола пекла. Також в армії мало людей було залучено в технології і, відповідно, грошей на це не було.
Коли я прийшов на посаду командира кулеметного взводу, ми вже через місяць вступили в бій. На той момент я мав шість різних дронів – Autel, Mavic, наприклад. Купував їх за свої гроші та друзів, які допомогали. Ці дрони, якими ми себе забезпечили, допомогли вижити.
Підняв дрон, побачив картину навколо свого ВОПа (опорний пункт, – ред.), зрозумів, що й де може бути, спланував свою оборонну схему.
Потім, коли я вже був у роті, у нас було 25 різних дронів. Ми мали два екіпажі Punisher, були пацани, які FPVшки вже збирали восени 2022-го.
Відповідно, всі ці нові люди почали генерувати масу ідей. Але знову ж таки була величезна потреба, бо в нас не було чим крити русню. Вони мали більше артилерії, техніки, вогневих засобів, снарядів. Нам потрібні були альтернативні засоби як розвідки, так і ураження.
Тобто в одному місці опинилися люди, які генерували ідеї, у яких були гроші та можливості. Так і почалася взаємодія з дроновим сектором на фоні крайньої потреби. Державних грошей на дрони тоді не було. Розуміння у військових, як це імплементувати, теж. Тому, відповідаючи на запитання, – концентрація людей і їхня потреба. Люди розуміли, що ми виживемо, тільки якщо в нас це буде, і вони це запустили.
А далі, щоб індустрія доросла до того, де вона є зараз, це очевидно державницькі рішення на рівні президента, Кабміну з профільним міністром, Генштабу, Головкома тощо.
Для масштабування виробництв дронарям потрібні були гроші. Це державні контракти насамперед. А ще спрощення кодифікацій, постановки на озброєння. Звісно, допомогли й партнери. Вони нарешті зрозуміли, що в дрони потрібно інвестувати.
Сьогодні ж це вже мікс. Але початок поклали люди, які мали голод озброєнь і боротьбу за виживання.
– Тобто ініціатива прийшла з низів?
– Однозначно та принципово з низів. Усупереч, а не завдяки.
– Власне, армія насамперед – це бюрократія, дуже неповороткий механізм, який не те, що не любить, іноді навіть пручається будь-яким змінам. Безпілотні системи ж розвиваються вкрай динамічно. Чи вдається знаходити баланс між інноваціями та цим бюрократичним спротивом?
– На рівні підрозділу – так.
Через кількість та якість нашої команди ми можемо одночасно грати за правилами бюрократії, навіть оптимізовувати процеси, а також пушити R&D, швидко щось впроваджувати, придумувати креативні ідеї, як це правильно та легально робити.
Якщо ж казати за рівень Збройних сил, то на мою думку ми досі далекі від того, щоби бути ефективними. По застосуванню БпЛА ми реалізували потенціал на 25%, 30% – максимум. Потенціал у нас суттєво більший.
У нас досі немає відбудованого бойового порядку, синхронізації засобів, підрозділів. У нас повна херня з підготовкою в цьому напрямку. І це, як правило, відбувається на фондах конкретних підрозділів, силами їхніх інструкторів, або ж волонтерських груп. Безумовно є навчальні центри, які щось уже опанували, але це досі не дуже ефективно.
Водночас це не пред’ява нашій армії. Наша армія надзвичайно гнучка, якщо порівнювати з партнерами. Я з ними практично щодня зараз спілкуюся і мені складно уявити, як вони всі ці зміни впроваджуватимуть у себе.
У моєму розумінні, щоб запускати якісь інноваційні, провідні речі в армії масштабно та системно, потрібно насамперед правильно планувати. Армія, на жаль, завжди думає про сьогоднішню проблему, створюючи проблеми на завтра.
Тобто має бути такий собі проєктний офіс у Генштабі, під Головкомом чи міністром напряму. І ось цей офіс розписує план, як масштабувати тему. Банально, робимо це, це й це, але треба спростити 33 папірця. Гаразд, ось наказ про спрощення 33 папірців, щоб запустити тему максимально швидко. А вже потім підкрутити адміністрування.
На практиці ж, коли запускаєш якусь інновацію, у тебе буквально на наступний день з’являється 33 звіти, 22 доповіді, штук 40 робочих груп, нарад тощо. І воно все тоне в цій бюрократії.
Перший кейс, де я побачив щось ефективне вище за рівень підрозділу, – це Третій армійський корпус. Вони на рівні корпусу структурували інноваційну компоненту та запуск передових технологій. А от системної організації на вищих рівнях, яка здатна керувати впровадженням і запуском інновацій, на жаль, не бачив.
Хоча, якщо порівнювати з тим, де ми були в 2022-му, прорив, звісно неймовірний. Реформа всіх реформ.
– Ексголовнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний нещодавно заявив, що війна зайшла у позиційний глухий кут, зокрема через БпЛА, і треба шукати протидію дронам. Погоджуєтесь з його думкою? Чи не означає це, що безпілотники досягли своєї межі використання?
– Війна в глухому куті, починаючи з кінця 2022 року, після завершення Харківської і Херсонської операцій (Харківська операція тривала в два етапи з 6 до 12 вересня та з 12 вересня до 2 жовтня 2022-го, Херсонський контрнаступ: 2 серпня – 11 листопада 2022-го, – ред.). Дрони дали нам можливість утримувати цю позиційну війну. Зараз ворог із впровадженням своєї безпілотної компоненти намагається вийти з неї. І тому нам треба бути ефективнішими.
Насамперед ідеться про масштабування технологій. Бо ми генеруємо в десятки разів більше ідей, стартапів, швидше запускаємо, але коли це підходить до рівня масштабування, ми програємо, як школяр професійним гравцям у покер.
У них немає "зоопарку" проєктів, але вони мають ті, яким приділяють увагу, масштабують аж до зміни організаційно-штатних структур, навчальних програм, рекрутингу тощо.
– Наскільки технології важливі для війська? Очевидно, що війна будь-яка будь-де на планеті більше не буде такою, як до 24 лютого 2022 року. Методи дідів-прадідів більше не працюють. Хотілося б, звісно, щоб війни не було взагалі, проте через наявні загрози й імперські амбіції окремих персоналій світ дедалі більше мілітарізується. Яким ви бачите вектор розвитку воєнних технологій? Яку роль відіграватимуть дрони?
– Технології для нашого війська є критичними для підтримання життєдіяльності. Єдине, чим ми можемо протистояти цьому ворогу – технологічною складовою, синхронізацією, налагодженням цих технологій. Інакше воно просто не працює.
Російсько-українська війна змінює розклад майбутніх воєн. Але тут теж не треба думати, що у нас більший досвід, тому ми розумніші за всіх. Зараз він є, зараз розумніші, але буде інша війна в майбутньому – там будуть і інший досвід, і інші розклади. Можливо, будуть знову маневрені війни, але вже з технологіями, можливо, будуть прориви бронетехніки, але з огляду на дрони.
У нас є певна специфіка, яка склалася за ці роки. Для інших потенційних воєн технології мають стати must have по застосуванню. Але все залежатиме від периферії, де бойові дії відбуваються. Умовно кажучи, війна в Африці, Азії, чи між НАТО та Росією або ж Китаєм. Для кожної абсолютно різні речі треба брати з того, що у нас тут відбувається, бо це буде інша війна.
– Говорячи про наш досвід і досвід наших партнерів, ви доволі скептично про них відгукувалися. Можете детальніше про це розповісти?
– Вони, слава Богу, вже включилися по повній програмі. Це дійсно відчувають усі технологічні підрозділи. І наша влада робить усе для цього. Владу можна критикувати, любити, поважати-не поважати, але треба дивитися правді в очі та визнавати, скільки робить влада для побудови партнерських відносин – безпрецедентно. Це не політична позиція, а власні спостереження.
А от з точки зору партнерів, їхніх збройних сил – вони всі просто в кам’яній добі, порівнюючи з нами. Середньовіччя якесь, де чуваки досі купують танки на сотні мільйонів баксів, і водночас 30 комплексів дронів, 30 комплексів РЕБів. Типу, питання закрите.
Вони досі не усвідомили самий головний меседж, що у нас відбувається. Ти не станеш технологічною армією, купивши собі дрони, РЕБи чи щось таке. Ти можеш стати технологічною армією, тільки якщо в тебе культура націлена на інновації.
Коли в тебе з’являється швидкість, ти наперед плануєш, розумієш, як воюватимуть через півроку, рік, треба створювати нові R&D-підрозділи, впроваджувати у себе найкращі практики. Зараз я не бачу цього в деяких країнах. Дуже небагато з них роблять якісь конструктивні кроки, щоб рухатися вперед.
Вони роблять загальні речі, як посилення ППО, радіоелектронний захист, блокування частот, навігації. Але з точки зору культури, яка у нас склалася, а це саме культурний феномен, – нуль.
У нас же проблема, що ми цю культуру усвідомлюємо, але як держава, Збройні сили, не можемо осідлати ці зміни та зробити їх якісним інструментом.
– Чи можуть безпілотники замінити солдата на полі бою? Набагато дешевше на штурм відправляти роботів, ніж живих людей, адже робот коштує грошей, а життя безцінне. Звучить, звісно, як фантастика, проте й дрони колись вважали вигадками фантастів.
– Я думаю, що не можуть. Ти міряєш ЛБЗ по тому, де стоїть твій крайній солдат. Тому вони потрібні. Як мінімум обслуговувати всі ці технології, використовувати їх.
Сьогодні у нас немає і, думаю, найближчим часом не буде технологічних розробок, які б могли автоматично вирішувати. Ми далекі від штучного інтелекту, який керуватиме мільйонами дронів у різних кліматичних умовах, у різну погоду, на різних територіях. Для цього все одно потрібна організаційна структура.
Можливо колись, буде щось типу Термінатора. Але поки ми далекі від цього.
– Поділяти дрони на хороші та погані, мабуть, неправильно. Вони або ефективні, або неефективні. Проте, чи можете ви озвучити свій топ апаратів?
– Є виробники, які більше орієнтовані на те, щоби працювати з підрозділами, покращувати свої рішення. Є виробники, які орієнтовані менше. Є виробники з більш зрілим виробництвом і якіснішими продуктами. Буває навпаки. Але дрони діляться виключно на те, чи можеш, чи не можеш їх застосовувати на конкретних напрямках, де ти працюєш, чи можуть вони долати перешкоди, які створює противник, чи дають дрони результат.
Наприклад, для піхотного взводу в бригаді діп-страйк не буде хорошим апаратом, а для підрозділу, який займається ураженнями в глибокому тилу, це буде хороший дрон.
Тому я думаю, що класний дрон – це дрон, який опинився в правильних руках, а за цими руками є правильна інфраструктура, яка їх підтримує, і правильне управління, яке знає, як це все застосувати. От тоді це топ апарат.
– Тобто річ не стільки в залізі, як в людях, які за ним стоять?
– Однозначно.
