Приватизація по-аргентинськи: Як Хав’єр Мілей "пустив країну з молотка"
Дерегуляція
Економічна модель Аргентини десятиліттями спиралася на роздутий державний сектор, який перетворився на головне джерело криз. Коли у грудні 2023 року лібертаріанець Хав’єр Мілей обійняв посаду президента, він успадкував країну в стані глибокого занепаду: річна інфляція перевищувала 211%, бюджетний дефіцит становив 6,1% ВВП, а Центральний банк оперував від’ємними чистими резервами у розмірі $11,5 мільярда. Відповіддю стала стратегія шокової терапії, де центральне місце посіло масштабне роздержавлення.
"Ми зробимо Аргентину найвільнішою країною у світі. 2026-й – це рік структурних реформ", – проголосив Мілей під час відкриття 143-ї сесії Конгресу, анонсуючи боротьбу із системою, яку він називає "державною кастою".
До чого довели економіку попередники Мілея
До початку реформ аргентинська держава контролювала понад 30 стратегічних підприємств, що охоплювали майже всі галузі економіки: від видобутку літію та ядерної енергетики до поштових послуг і медіахолдингів. Ця структура була не лише економічним активом, а й інструментом політичного впливу, що вимагав колосальних бюджетних вливань.
Державна присутність була критичною в енергетиці через Enarsa (імпорт газу) та Nucleoeléctrica (ядерна генерація), а також у транспортному каркасі, де компанія Aerolíneas Argentinas утримувала 66% внутрішнього авіаринку.
Залізнична інфраструктура (як і в багатьох інших країнах з державною власністю над залізницями) перебувала у стані глибокої деградації: Belgrano Cargas та SOFSE володіли повною монополією, проте через хронічне недофінансування та роздуті штати сектор став збитковим.
У 2023 році державні субсидії та соціальні виплати поглинали 68,76% загальних витрат держави.
"Ця компанія коштувала мільярди доларів, які вийшли з кишень усіх аргентинців, включаючи багатьох, хто ніколи не ступав на борт літака", – заявив секретар із транспорту Франко Могетта, обґрунтовуючи необхідність продажу національного авіаперевізника Aerolineas Argentinas. Нині ця компанія лише включена у список об'єктів для приватизації, але Конгрес досі не дав дозвіл на її приватизацію.
Президент Belgrano Cargas Алехандро Нуньєс підкреслив масштаб кризи фактом:
"Обсяг вантажів, що перевозяться залізницею сьогодні, нижчий, ніж у 1970 році, хоча сільськогосподарське виробництво за цей період зросло майже в шість разів".
Стан колій у 2025 році змушував потяги рухатися зі швидкістю пішохода, а профспілки заявляли, що машиністи "зв’язують локомотиви дротом", щоби підтримувати мінімальну працездатність.
Юридична підготовка
Функціонування держпідприємств до епохи Мілея було нерозривно пов'язане з дефіцитом. Лише Aerolíneas Argentinas з моменту націоналізації у 2008 році поглинула понад $8 млрд субсидій. Мілей в інтерв’ю сказав: "Або вона буде закрита, або приватизована – уряду вона більше не належатиме".
Юридичне підґрунтя реформ заклав Надзвичайний указ (DNU) 70/2023 та пакет "Закон основ". Стаття 48 указу ліквідувала правову форму державного підприємства (Sociedad del Estado), зобов’язавши всі структури перейти в статус акціонерних товариств (Sociedad Anónima). Це підпорядкувало їх загальному комерційному праву та позбавило державних прерогатив. До кінця 2025 року трансформацію пройшли 11 ключових компаній.
Документ додатково визначає перелік об’єктів, які підлягають приватизації, що дозволяє уникнути подальшої необхідності голосувань у Конгресі, дозволяє органам виконавчої влади позбавлятися своїх часток у компаніях, якщо ці частки не становлять більшої частини, а також визначає механізм "золотої акції": коли держава не має жодних фінансових зобов’язань перед підприємством, але з огляду на його стратегічну важливість, зберігає право вето у важливих рішеннях.
Аргентинський досвід роздержавлення має виразні паралелі з українським, хоча масштаби та умови суттєво різняться. Обидві наші країни наразі є найбільшими боржниками МВФ у світі (Аргентина – перша, Україна – друга). Поки Україна, попри повномасштабну війну, відновила Велику приватизацію у 2024 році для наповнення бюджету (до речі, у нас трансформатія ДП в АТ відбулася набагато раніше), отримавши близько 11,1 млрд грн доходів (переважно завдяки продажу готелю "Україна" та ОГХК), Аргентина готує масштабніший розпродаж.
Найбільші об’єкти для приватизації
Енергетичний сектор став найбільшим майданчиком для реформ, залучивши вже понад $25 млрд інвестицій через спеціальний режим RIGI. У 2026 році уряд планує зібрати понад $2 млрд лише через продаж стратегічних активів у генерації та передачі електроенергії. Уряд виставив на продаж 50% акцій компанії Citelec, яка контролює Transener – ключового оператора високовольтних ліній країни. На актив претендують три великі групи: Edenor, Central Puerto та консорціум Genneia-Edison Energía, а очікувана виручка перевищує $200 млн.
На початку 2026 року завершився продаж концесій на чотири великі ГЕС у регіоні Комауе, що принесло бюджету $706,8 млн. Центральний банк вже отримав кошти від Central Puerto ($245 млн за Piedra del Águila), MSU Green Energy ($235,6 млн за El Chocón та Arroyito) та Edison Inversiones ($162 млн за Alicurá).
Розпочато продаж 44% акцій Nucleoeléctrica Argentina, що управляє атомними станціями Атуча та Ембальсе. Попри рекордний прибуток компанії у 60 млрд песо у 2025 році, уряд наполягає на залученні приватного оператора для модернізації.
Залізничний оператор Belgrano Cargas приватизується за такою специфічною моделлю: рухомий склад продається на аукціонах лотами, а колії та майстерні передаються в концесію з державною власністю. Мексиканський гігант GMXT вже висловив готовність інвестувати до $3 млрд у відновлення північних гілок.
Сервісна компанія Intercargo, оцінена у $30,1 млн, викликала інтерес у французької групи Alyzia та місцевої Paolini Grúas. Її приватизують повністю вже найближчим часом.
Суспільне сприйняття приватизації
Найбільш парадоксальним результатом реформ стало фінансове оздоровлення Aerolíneas Argentinas. Завдяки скороченню 1600 працівників, оптимізації маршрутів та навіть відмові від безкоштовних перекусів для пасажирів (що заощадило $500 тис. на рік), компанія закінчила 2025 рік із прибутком у $112,7 млн без жодної копійки державних субсидій.
Попри зниження інфляції до 3% на місяць у 2026 році, реальні доходи населення стагнують. Це відображається і на показниках як об’єктивних, так і суб’єктивних:
- Рівень безробіття зріс до 7,5% наприкінці 2025 року – це найвищий показник з часів пандемії.
- Хоча рівень бідності знизився до 31,6%, серед дітей до 14 років цей показник сягає загрозливих 45,4%.
- Політика приватизації залізниць, названа активістами "ферроцидом" (ferrocidio) призвела до того, що з 22 регіональних залізничних сервісів у 2023 році залишилося лише 10. Кількість пасажирів на маршруті Rosario-Retiro впала на 27% через здорожчання квитків і затримки.
Корупційні скандали
Репутація уряду як борця з Кастою похитнулася через серію гучних скандалів у найближчому оточенні президента. Рейтинг Мілея у березні 2026 року впав до рекордно низьких 36,4% на тлі звинувачень у корупції.
Слідство виявило аудіозаписи лобіста Маурісіо Новеллі, на яких обговорюються виплати Каріні Мілей за лобіювання контрактів на ліки для людей з інвалідністю. На записі його слова від 2 листопада 2024 року: "...і також ми вже можемо просити ті 4000, які потрібно віддати, розумієш? Каріні [Сестра президента та одна з ключових фігур уряду]. Тож, якщо хочеш, завтра узгодь запит, де додадуть 800 плюс твої 400... плюс 4000, я маю на увазі, Каріни, і готово". Нагадує наш скандал з "двушкою на Москву".
Також у березні 2026 року з’явилися докази фінансової угоди на $5 млрд за публічне просування Мілеєм токена $Libra, вартість якого обвалилася одразу після президентського твіту, спричинивши збитки інвесторам на $250 млн.
Додатковий удар завдав "Адорнігейт": главу кабінету міністрів Мануеля Адорні звинуватили у використанні державного літака для сімейних поїздок до Уругваю та працевлаштуванні родичів у держструктури. Опозиційний депутат Естебан Паулон резюмував настрої критиків:
"Це найбільший корупційний скандал з моменту відновлення демократії в 1983 році".
Висновки
Аргентина залишається унікальним майданчиком реалізації лібертаріанської економіки. Уряд зміг зробити авіаперевізника прибутковим навіть у державній власності, але це швидше виняток. Інші компанії повністю чи частково значно приватизуються, що вже дає результати. Якщо років 20 тому неправильна приватизація призводила лише до накопичення боргів, розпродажу власності підприємства та краху сервісу, то тепер, завдяки методикам корпоративного управління, компанії набагато краще проходять приватизацію.
Нині Хав’єр Мілей та його команда мусять довести, що приватизація не означає простого перерозподілу активів між "любими друзями" при владі. Якщо корупційні скандали та соціальне зубожіння не будуть зупинені, країна ризикує знову поринути у популістський цикл, який і став причиною її багаторічної деградації.
Україні ж лишається активно спостерігати за результатами аргентинської приватизації та випереджувати південноамериканських чиновників у питанні підвищення ефективності економіки. Принаймні, нам це об’єктивно потрібно набагато більше, ніж Аргентині, яка з Росією не воює.
