"Фермерів сьогодні знищують, тим паче сімейне господарство": Аграрії про скандальну правку до Цивільного кодексу
28 квітня Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт №15150 – новий Цивільний кодекс України. Серед його й без того контраверсійних норм, що викликали хвилю обурення як суспільства, так і експертного середовища – скасування фермерського господарства як окремої організаційно-правової форми. Ця зміна насамперед викликала тривогу серед тих, хто працює на землі.
БізнесЦензор розбирався, які ризики аграрії вбачають у запропонованих змінах. Ми також звернулися до кількох членів аграрного комітету Ради, однак відповідей не отримали: помічники народних депутатів або посилалися на зайнятість, або припиняли спілкування після отримання списку запитань.
Не перша спроба: від Законопроєкту №6013 до нового Цивільного кодексу
Законопроєкт №15150 – не перша спроба прибрати з українського законодавства поняття "фермерське господарство" (ФГ) як окремої організаційно-правової форми.
Ще у вересні 2021 року в парламенті був зареєстрований законопроєкт №6013. Він передбачав скасування Господарського кодексу та примусову реорганізацію всіх ФГ у товариства з обмеженою відповідальністю – фактично ліквідацію фермерства як форми.
Після тривалого опору фермерських організацій норми, що загрожували ФГ, були прибрані з фінального тексту – і в січні 2025 року закон ухвалили без них. Тепер ті самі положення намагаються провести через новий Цивільний кодекс.
Реакція суспільства виявилася миттєвою: петиція до президента проти законопроєкту №15150, опублікована 12 травня 2026 року, набрала необхідні 25 тисяч підписів вже в день публікації. За добу її підтримали понад 29 тисяч громадян. Утім, досі її ще не розглянули.
Саме за клопотанням фермерської спільноти аграрний комітет вніс до законопроєкту правку про збереження статусу ФГ, яку підтримала частина депутатів. Але питання чи підтримає її Рада – залишається відкритим.
Віктор Шеремета – перший віцепрезидент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, колишній заступник міністра аграрної політики згадує, як відбувались переговори з депутатами з аграрного комітету.
"Ми вели розмови з деякими депутатами, щоб фермерське господарство залишилося як форма господарювання. Тому що перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю – це зовсім інше", – пояснює він.
Системна політика: як розчищали поле для холдингів
Микола Стрижак, голова Асоціації фермерів України, бачить у поточній ситуації не окремий збій, а наслідок багаторічної системної політики.
Серед прикладів, які він наводить:
- ліцензування паливно-мастильних матеріалів, що дало фіскальним органам право безперешкодно штрафувати дрібних виробників;
- блокування податкових накладних, яке формально мало виявляти тіньовий обіг зерна, але жодного кілограма так і не знайшло;
- постанова уряду часів міністра Сольського, яка встановила мінімальний поріг у 1000 гектарів для отримання статусу "критичного підприємства" – лише ті, хто перетинав цю позначку, могли бронювати своїх працівників від мобілізації. Господарства менших розмірів фактично опинялися поза системою державного захисту.
"Це – маленькі щипки для знищення сімейного фермерства. А на фіналі – Сольський тоді поставив: якщо у тебе немає тисячу гектарів у руках, то ти – ніхто, і з тобою рахуватись ніхто не буде, у банки тобі вхід заборонений", – каже Стрижак.
Рейдери і ТОВ: як форма власності стає формою захисту
Шеремета пояснює практичну загрозу конкретно: фермерське господарство побудоване на сімейній праці, і його правовий статус захищає від стороннього захоплення: чесний нотаріус не проведе перереєстрацію господарства на іншу особу. З товариством з обмеженою відповідальністю – інша картина.
"Товариства легко – перепис частки, і вже новий власник. З фермерським господарством це складніше зробити", – каже Шеремета.
Він висловлює і більш системне припущення: чинне обмеження у 10 тисяч гектарів в одних руках вже де-факто обходять – великі власники реєструють окремі компанії і купують землю на кожну з них. Наступний логічний крок – поглинати дрібні господарства. А зробити це через ТОВ значно простіше, ніж через фермерське господарство. Тож нинішній правовий статус фермерського господарства – це не просто юридична форма, а фактичний захист землі від поглинання.
Кейс регіонів: коли зі 162 господарств залишається 17, а з пʼяти працівників – двоє
Володимир Варбанець – фермер з Одеської області, 207 гектарів, понад 40 років у галузі. Його історія – наочний приклад, що відбувається, коли на фермерів системно не зважають.
"Фермерів сьогодні знищують, тим паче сімейне господарство, – каже він з початку розмови. І підкріплює свої слова цифрами. – У нас у районі було 162 господарства. На сьогоднішній день – десь 17-18. А ті всі – то в оренду, то ліквідувались, то стали банкрутами", – розповідає аграрій.
Варбанцю 76 років. Він вимушений особисто обробляти поля на тракторі, адже трьох його працівників мобілізували, і з колективу залишився лише він та ще один співробітник. А за місяць уже жнива.
"У мене ні літра пального. На збирання 200 гектарів треба приблизно 4,5-5 тонн дизельного палива. Це по сьогоднішніх мірках – пів мільйона. Де я їх візьму? Я вже ходжу по знайомих, по родичах", – бідкається він.
Карбамід – 45 тисяч гривень за тонну. Той самий обприскувач, який чотири роки тому коштував 250 тисяч, сьогодні – 1 мільйон 200 тисяч, розповідає аграрій. Водночас ціна на зерно не змінилася. Кредит у банку взяти неможливо – попередній ще не закритий, а нову заставу вже немає чим гарантувати.
На цьому фоні зміна юридичного статусу здається ще одним ударом по тих, хто й так ледь тримається.
"Якщо не буде маленького фермера на селі – не буде ні школи, ні фельдшерсько-акушерського пункту, ні магазину, ні дороги. Нічого не буде на селі", – каже Барванець.
Проблема з працівниками – і в господарстві Шеремети на Київщині. Після мобілізації молодших працівників він перейшов на найм пенсіонерів. Але важка польова робота – збирання, обробіток ґрунту – потребує фізичної сили, якої людям поважного віку бракує.
"Пенсіонер і молодий – продуктивність різна. А з водіями взагалі сутужно", – каже він.
Хто тут живе – той і захищає: коли земля стає безпековим ресурсом
Є в цій дискусії вимір, що виходить за межі економіки, втім є критично важливим для тих, хто народився та працює на своїй землі. Аграрії кажуть: холдинги проїжджають, розбивають дороги та їдуть. Місцевий фермер – везе хворого сусіда в лікарню за сто кілометрів.
"Хоч один керівник холдингу колись відвіз у лікарню людину? Чи відвідав пенсіонера, привітав зі святом?", – риторично питає Варбанець.
Шеремета підкріплює це конкретним прикладом з лютого-березня 2022 року. Коли голова громади на Київщині звернувся по допомогу до тих, хто має землю в районі, але живе в Києві, – ніхто не приїхав. Проте саме місцеві дрібні фермери копали рови, будували бліндажі, брали до рук зброю, згадує фермер.
"Хто тут живе, на цій землі – той і захищає. Тому збереження місцевого фермерства – це питання безпеки держави", – каже він.
Аграрій наголосив: якщо землю скуповують великі структури, фізично відсутні на місцях, прикордонні та прифронтові території залишаються без людей, які мають причини їх захищати.
Сімейна ферма як норма ЄС: Україна рухається в протилежному напрямку
Приклад, який повторюється в усіх трьох розмовах, – Європа.
Стрижак нагадує: Конституція Польщі прямо закріплює, що основою аграрного устрою країни є сімейне фермерство. Польща – 1,5 мільйона фермерських господарств. Україна – 32 тисячі.
Шеремета наводить французьку модель: там існує державна структура SAFER, яка регулює ринок землі. Коли фермер хоче продати ділянку, він звертається до неї – і вона визначає покупця не за принципом "хто більше запропонує", а за принципом "хто буде на цій землі реально працювати". Як правило, це молодий місцевий фермер.
"Уся Європа побудована на сімейному фермерському господарстві", – наголошує Шеремета.
Аграрії нагадують, що прийняття європейських реалій – це фактично умова членства в спільноті. Якщо Україна рухається до ЄС, вона рухається до тієї моделі, де дрібний сімейний виробник є не пережитком, а основою аграрної системи. Те, що зараз відбувається з українськими фермерами, – рух у протилежному напрямку, переконані фермери.
Що можна зробити: від обмеження концентрації землі до доступного кредиту
На думку Шеремети, першочергових кроків кілька:
- зберегти статус фермерського господарства;
- обмежити концентрацію землі в одних руках за прикладом більшості країн ЄС, де норма становить 300-500 гектарів, а не 10 тисяч;
- запровадити принцип "купуєш землю – живеш поруч";
- запровадити регуляцію ринку землі за французькою моделлю.
Окремо він звертає увагу на дискримінацію малих виробників у програмах підтримки: державна компенсація на будівництво овочесховищ передбачена лише від 3 тисяч тонн. Дрібний фермер під цю норму не підпадає апріорі. У результаті – змушений продавати врожай у момент збирання, коли ціни найнижчі.
Ще одна системна проблема, яка болить аграріям, – кредитування. Комерційні банки не хочуть працювати з малими господарствами: їм простіше укласти один великий контракт, ніж обслуговувати сотню дрібних.
Водночас Світовий банк ще у 2022 році – буквально в перші тижні після відходу російських військ з-під Києва – створив в Україні Фонд гарантування кредитів для малих фермерів, що покриває 80% ризику неповернення. Українські державні банки до фонду так і не приєдналися.
"Виходить, що Світовий банк більше довіряє українським фермерам, ніж українські банки", – каже Шеремета.
До того ж, після закінчення війни при наявному підході ситуація загостриться ще більше. Адже люди, які працювали на землі, повернуться з фронту, і їхня зайнятість має стати чи не головним пріоритетом для суспільства.
"Зараз хлопці, які на фронті, ставлять питання – чию землю ми захищаємо?", – згадує розмови з військовими Микола Стрижак.
