Голова НКЦПФР Олексій Семенюк: Я хочу, щоб вихід на пенсію для українців був не чорним, а світлим днем
Олексій Семенюк очолив Національну комісію з цінних паперів і фондового ринку на початку 2026 року. ЗМІ тоді писали, що його призначення стало несподіванкою, адже на посаду він прийшов без попереднього фінансового досвіду.
Бізнес Цензор розпитав Олексія Семенюка про результати роботи Комісії за цей час, коли запрацює ринок віртуальних активів, що буде з накопичувальними пенсіями та чи варто очікувати на анонсоване "народне IPO".
– Коли в Україні нарешті зʼявиться фондовий ринок? Бо те, що ми маємо ним по суті не є.
– Ринок є, але сьогодні він суттєво обмежений. І треба визнати, що його нинішня структура дуже відрізняється від тієї, яку ми бачимо на розвинених ринках.
На класичному ринку є вибір інструментів і конкуренція між ними: акції, облігації, інвестиційні сертифікати та інші інструменти. В Україні ж ринок цінних паперів приблизно на 85% складається з облігацій внутрішньої державної позики.
Чому так? ОВДП сьогодні мають низку регуляторних і податкових переваг порівняно з іншими цінними паперами. Наприклад, якщо говорити про вагу ризику для банків, для ОВДП вона становить 0%, для муніципальних облігацій – 20%, для корпоративних – значно більше. Відповідно, попит природно концентрується навколо інструменту, який має кращі регуляторні умови.
Але питання не лише в структурі ринку. Український ринок капіталу сьогодні залишається суттєво обмеженим у взаємодії із зовнішнім світом. Для приходу іноземного капіталу інвестор має розуміти не лише, як він може зайти в Україну, а й як у майбутньому зможе повернути свої кошти та прибуток. Це вже питання валютного регулювання, яке перебуває у компетенції Національного банку.
Є обмеження і для українських компаній, зокрема щодо окремих операцій в іноземній валюті. Так само протягом тривалого часу роздрібні українські інвестори були суттєво обмежені у можливості інвестувати в іноземні цінні папери.
Тому я б сказав так: ринок капіталу в Україні є, але його потенціал сьогодні реалізований далеко не повністю.
Я бачу три основні блоки, над якими потрібно працювати.
Перший – створення більш рівних конкурентних умов між ОВДП та іншими інструментами.
Другий – поступове пом’якшення валютних обмежень і створення зрозумілих умов для руху капіталу, коли це дозволятиме макрофінансова ситуація.
І третій – поява довгих грошей. Вони формуються через особові інвестиційні рахунки, добровільні пенсійні накопичення та інші довгострокові інструменти. Саме над цим Комісія зараз активно працює.
– Який прогноз? Коли можна зняти ці три блоки? Скільки знадобиться часу?
– Тут важливо розділяти сфери відповідальності. Валютні обмеження та питання репатріації капіталу належать до компетенції Національного банку. Ми перебуваємо з НБУ в постійному діалозі й намагаємося аргументовано показувати, які зміни потрібні ринку.
Ми докладаємо максимум зусиль, щоб ці процеси рухалися якомога швидше, але називати конкретну дату там, де рішення залежить не лише від Комісії, було б неправильно.
Щодо особових інвестиційних рахунків: законодавчі пропозиції підготовлені, і я розраховую, що парламент зможе перейти до їх розгляду цього року. Було б добре пройти обидва читання до кінця 2026-го, але остаточні строки, звичайно, залежать від Верховної Ради.
Ще один важливий напрям – добровільна пенсійна система. Вона також може стати джерелом довгострокового капіталу для економіки. Відповідний законопроєкт ми розраховуємо винести на парламентський розгляд восени.
– Якщо ми вже зачепили питання особових інвестиційних рахунків, поясніть, будь ласка, що зміниться для українців у разі ухвалення законопроєкту?
– Насамперед з’явиться інструмент для системного довгострокового накопичення.
Мені б хотілося, щоб якомога більше українців ставали власниками капіталу – могли не лише заробляти й відкладати, а й управляти своїми заощадженнями та примножувати їх за допомогою інструментів ринку.
Це питання не лише грошей. Це питання інвестиційної культури та впевненості у власному майбутньому.
Часто про пенсію люди починають серйозно думати вже у 45-55 років. Але якщо ми хочемо мати фінансову свободу в старшому віці, накопичення потрібно починати значно раніше – за 20-25 років до цього.
Особовий інвестиційний рахунок якраз і може стати одним з інструментів, через який людина формує довгостроковий портфель із коштів та цінних паперів.
Законодавчі пропозиції передбачають податковий стимул: якщо людина інвестує на строк від трьох років і дотримується визначених умов, дохід від таких інвестицій може отримати податкові пільги.
Логіка проста: стимулювати не короткострокове споживання, а довгострокове накопичення і формування власного капіталу.
– Але виходить замкнене коло, адже по суті зараз на українському ринку я можу вкладатися в ОВДП, той самий S&P500 я не куплю.
– Так, доступ до іноземних інструментів сьогодні обмежений. Але це не означає, що на українському ринку зовсім немає альтернатив.
Є ОВДП, інвестиційні сертифікати, корпоративні облігації публічних випусків компаній, у які також можна інвестувати.
Крім того, ми працюємо над розширенням самої лінійки інструментів.
Наприклад, законопроєкт про сек’юритизацію та облігації з покриттям №15172, який Верховна Рада підтримала в першому читанні 30 червня, зараз готується до другого читання.
Як це може працювати? Наприклад, банк має довгостроковий портфель іпотечних кредитів. На його основі можуть створюватися цінні папери через спеціально створену компанію – SPV. Інвестор купує такий інструмент і отримує дохід, а джерелом виплат виступають грошові потоки відповідного кредитного портфеля.
Це ще один клас інструментів, який давно працює на розвинутих фінансових ринках і який ми хочемо повноцінно запустити в Україні.
– Ми також уже зачіпали тему пенсійної реформи, накопичувальних пенсій. У травні комісія презентувала концепцію відповідного законопроєкту. Поясніть будь ласка в чому його суть і чим ця концепція відрізняється від усіх попередніх спроб запровадити накопичувальну систему?
– Ми опрацьовуємо цей законопроєкт разом із Комітетом Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики. Розраховуємо найближчим часом перейти до його реєстрації та подальшого парламентського розгляду.
Йдеться про оновлення правил добровільного пенсійного накопичення з орієнтацією на європейські підходи.
Для мене ключове тут – не просто створити ще один механізм накопичення, а значно посилити захист людини, яка довіряє системі свої гроші на десятки років.
Тому законопроєкт суттєво підвищує вимоги до пенсійних фондів, їхніх власників, системи управління, капіталу та контролю за активами.
– Але недержавні пенсійні фонди (НПФ) у нас працюють і зараз.
– Так, працюють. Але ми пропонуємо суттєво оновити правила їхньої роботи.
Для чинних фондів передбачається тривалий перехідний період, щоб вони могли адаптуватися до нових вимог. Нові фонди вже створюватимуться за оновленою моделлю.
Змінюється сама логіка організації ринку, вимоги до бенефіціарів, капіталу, корпоративного управління та захисту активів учасників.
Окремо опрацьовується механізм гарантування пенсійних накопичень.
Для мене головний критерій дуже простий: якщо людина відкладає кошти 20-30 років, вона повинна мати максимально зрозумілу й надійну систему захисту цих накопичень.
Я хочу, щоб вихід на пенсію для українця був не тривожним, а світлим днем – коли людина розуміє, що має фінансовий ресурс і може дозволити собі жити так, як планувала.
– Ще рік тому Україна та Європейський банк реструктуризації та розвитку (ЄБРР) підписали меморандум, який, зокрема, передбачав запуск нової фондової біржі. Що з цим проєктом, чи вдалося його втілити, чи він так і лишився "паперовим"?
– Біржа – це насамперед не будівля і навіть не ліцензія. Біржа – це ліквідність.
Без достатньої кількості продавців, покупців та інструментів сама по собі нова торговельна платформа проблему ринку не вирішить.
У межах відповідної моделі передбачалася участь українських інституцій та міжнародного партнера.
Водночас відповідні законодавчі зміни не були підтримані парламентом у запропонованій редакції і були повернуті на доопрацювання.
Тому для мене питання сьогодні ширше, ніж просто створення ще однієї біржі. Спочатку треба створити умови для ліквідності, появи інструментів та інвесторів. І вже під це вибудовувати відповідну інфраструктуру.
– На початку року ви казали про "народне IPO", що з ним?
– Я б не робив акцент саме на терміні "народне IPO". Для мене важливіше, щоб в Україні в принципі з’явився повноцінний ринок IPO.
Коли ми говоримо, наприклад, про продаж частини великої державної компанії чи банку роздрібним інвесторам, потрібно враховувати не лише бажання продати акції громадянам. Це одразу змінює вимоги до корпоративного управління, розкриття інформації, захисту міноритарних акціонерів і самої моделі управління компанією.
Тому спочатку має з’явитися ринкова інфраструктура і ліквідність.
IPO працює там, де є попит на акції та достатньо капіталу, готового їх купувати. Сьогодні український ринок поки не має необхідного рівня ліквідності для системних IPO.
Саме тому українські компанії, готові виходити на публічний ринок, часто обирають іноземні біржі, де є значно більша база інвесторів.
Наше завдання – поступово змінити цю ситуацію.
– Нещодавно НКЦПФР підписала меморандум з Міжнародною організацією комісій з цінних паперів IOSCO, що підтверджує відповідність українського регулятора міжнародним стандартам. Поясніть, будь ласка, що це означає та як впливає на інвесторів.
– Ми йшли до цього близько десяти років.
Але я б не називав це "сертифікатом якості ринку". Це насамперед приєднання України до глобальної системи співпраці й обміну інформацією між регуляторами.
Для нас це означає можливість значно ефективніше взаємодіяти з регуляторами інших юрисдикцій під час розслідувань порушень на ринку, отримувати та передавати необхідну інформацію і працювати за міжнародно визнаними механізмами.
Для інвестора це важливий сигнал: український регулятор включений у міжнародну систему наглядової співпраці.
Це особливо важливо на майбутнє, коли український ринок стане більш відкритим, збільшиться кількість транскордонних операцій і до нас активніше приходитиме міжнародний капітал.
– Комісія часто попереджає громадян про різноманітні скам-проєкти. Цікаво, як вони взагалі з’являються на вітчизняному ринку. Хіба це не задача регулятора фільтрувати їх ще на самому початку?
– У шахрайських проєктів зазвичай є характерні ознаки. Комісія постійно моніторить інформаційний простір і діяльність компаній, які пропонують громадянам інвестиційні послуги.
Коли ми бачимо ознаки потенційно небезпечної діяльності, ми попереджаємо громадян і, якщо є відповідні підстави, передаємо інформацію правоохоронним органам.
Водночас важливо розуміти: далеко не кожен шахрайський проєкт є учасником регульованого фондового ринку. Людина може створити сторінку в соцмережах, представитися інвестиційною компанією і фактично не мати жодного стосунку до ліцензованої діяльності.
Нещодавно ми мали випадок, коли шахраї використали змонтовані фотографії з моїх офіційних зустрічей, щоб створити враження своєї причетності до державних інституцій. Ми оперативно відреагували та передали інформацію правоохоронцям.
Тому тут дуже важлива і робота регулятора, і фінансова грамотність самого інвестора.
– Але ж така діяльність повинна ліцензуватися. Не можу ж я просто зареєструвати "товку", запустити рекламу в Телеграмі з обіцянками 100% дохідності?
– Технічно створити компанію, сторінку в соцмережі чи запустити рекламу сьогодні нескладно.
Але це зовсім не означає, що людина має право надавати інвестиційні послуги.
Професійна діяльність на ринку капіталу потребує відповідної авторизації. Якщо компанія її не має, але представляється професійним учасником ринку чи пропонує регульовані послуги, це вже може бути порушенням законодавства.
Тому громадянам перед інвестуванням важливо перевірити, хто саме пропонує їм послугу, чи має ця компанія відповідні дозволи та чи є інформація про неї в реєстрах Комісії.
– Чи може професійний учасник перетворитися на скам-проєкт?
– Теоретично порушення можуть виникнути в діяльності будь-якої компанії. Саме для цього й існує регуляторний нагляд.
Комісія контролює діяльність професійних учасників, структуру власності, дотримання ними нормативних вимог і реагує на виявлені порушення.
При цьому найбільші ризики для громадян ми сьогодні бачимо саме в діяльності тих проєктів, які працюють поза регульованим ринком, але позиціонують себе як інвестиційні.
Тому моя рекомендація проста: якщо ви хочете інвестувати, користуйтеся послугами авторизованих учасників ринку, перевіряйте їхню історію, репутацію та інформацію в офіційних реєстрах.
Це суттєво зменшує ризик стати жертвою шахрайства.
– НКЦПФР нещодавно запропонувала посилити захист громадян, які вкладаються в житлове будівництво. У чому полягає суть ваших пропозицій?
– Коли людина вкладає значні кошти в майбутню квартиру, вона бере на себе серйозний фінансовий ризик. Водночас рівень її захисту сьогодні не завжди відповідає масштабу цього ризику.
Тому ми хочемо сформувати модель, у якій права інвестора будуть захищені значно краще, а відповідальність забудовника та інших учасників процесу буде чіткішою.
На жаль, Україна вже має достатньо прикладів, коли люди втрачали кошти через проблемні або недобросовісні будівельні проєкти.
Особливо чутливим це питання є зараз, коли через війну багато внутрішньо переміщених людей шукають нове житло.
Тому для нас це не лише питання регулювання фінансового інструменту. Це питання реального захисту громадянина, який вкладає часто всі свої заощадження у майбутнє житло.
– Коли в Україні запрацює ринок віртуальних активів? Наскільки до цього готова Комісія?
– Почну з головного: цей ринок в Україні вже працює. Мільйони українців користуються віртуальними активами щодня. Питання не в тому, коли він з’явиться, а в тому, коли він перестане існувати поза правовим полем – без захисту користувача, без податків, без відповідальності перед кимось, крім самого себе.
Комісія до цієї ролі готується не декларативно. Створений окремий напрям роботи, співробітники проходять навчання за участі міжнародних партнерів, вибудовується наглядова спроможність – бо регулятор, який отримує повноваження, але не має людей, здатних їх реалізувати, гірший за відсутність регулювання взагалі.
Щодо закону. Законопроєкт №10225-д ухвалений в першому читанні торік у вересні, після чого він пройшов суттєве доопрацювання. Принципові питання – модель регулювання, розподіл повноважень, податковий блок – узгоджені значною мірою. Це не швидкий закон і не мав ним бути: ми фактично створюємо правове поле для цілого сегмента фінансового ринку з нуля.
Ми не винаходимо унікальну українську модель. Орієнтир – європейська логіка MiCA, але з поправкою на те, що MiCA сама ще дописується практикою. Стейкінг, кредитування, DeFi – ці напрями в ЄС лише формуються, і Україна має входити в них не наздоганяючи, а разом із європейськими регуляторами.
Тут є лише один справжній ризик – не втримати баланс. Слабке регулювання залишає користувача беззахисним і створює загрозу фінансовій системі. Надмірне – робить юрисдикцію неконкурентною, і бізнес просто піде туди, де правила розумніші. Наше завдання сформульоване просто: український бізнес повинен мати причину працювати вдома, користувач – гарантії, а міжнародні компанії – підстави дивитися на Україну як на повноцінний ринок, а не як на територію ризику.
І ще один вимір, який часто випадає з дискусії. Віртуальні активи – це не лише криптовалюти. Це інфраструктура токенізації: цифрові інструменти, економічна цінність яких пов’язана з нерухомістю, цінними паперами, реальними активами. Це не автоматичний перехід права власності на базовий актив – це нові моделі інвестування й обігу економічних прав. Саме там, на мою думку, лежить основний потенціал для економіки, а не в спекулятивному сегменті.
– Ви сказали, що орієнтуєтесь на MiCA, але чи буде закон враховувати українські реалії? У нас, знаєте, хабарі криптовалютою дають.
– Це насамперед питання протидії корупції, а не властивість самого інструменту.
Будь-який фінансовий інструмент теоретично може використовуватися як законно, так і з порушенням закону. Завдання правоохоронної системи – реагувати на зловживання. Завдання регулятора – створити прозорі правила функціонування самого ринку.
Віртуальні активи в Україні вже існують незалежно від того, ухвалимо ми закон чи ні. Тому відсутність правової рамки не прибирає ризики – навпаки, вона робить ринок менш прозорим.
Створюючи регулювання, ми показуємо, що Україна є юрисдикцією, яка здатна встановити зрозумілі правила для явища, яким уже користуються мільйони людей.
Ринок віртуальних активів – це передусім можливості. Але, безумовно, він має і ризики, і на нерегульованому ринку ці ризики значно складніше контролювати.
Після запуску регулювання передбачатиметься перехідний період. Ми намагалися максимально орієнтуватися на міжнародну практику й водночас залишити механізми, які дозволять реагувати на ризики для фінансової стабільності.
Для мене головний принцип тут – не створити українську "екзотику", а побудувати зрозумілу, прогнозовану й конкурентну систему.
– Ви очолили Комісію на початку року. Що вдалося зробити за цей час?
– Відповім чесно: за вісім місяців не будується ринок капіталів. За вісім місяців будується здатність його побудувати. Саме цим ми й займалися.
Перше, з чого довелося почати, – відновлення суб’єктності Комісії. Регулятор, з яким не розмовляють інші державні інституції і міжнародні партнери, не регулює нічого. Сьогодні в нас робочий діалог із МВФ, ЄБРР, Світовим банком. Це не церемоніальна частина роботи – це умова, за якої наші рішення взагалі мають вагу.
Друге – сама Комісія. Ми спростили структуру, прибрали дублювання функцій і частину бюрократії, яка існувала за інерцією. Скорочення підрозділів зі 176 до 142 – це і про оптимізацію бюджетного навантаження, це і про швидкість ухвалення рішень. Організація, яка узгоджує документ місяцями, не може вимагати від ринку працювати тижнями.
Третє – міжнародна інтеграція. Приєднання до IOSCO MMoU, меморандуми з BaFin і японським регулятором, посилення співпраці з європейськими партнерами. Практичний сенс простий: український ринок перестає бути "сірою зоною" для іноземного інвестора, бо його регулятор тепер частина глобальної системи обміну інформацією та нагляду.
Четверте, і найбільше за обсягом, – законодавство. Добровільні пенсійні накопичення, сек’юритизація та облігації з покриттям, інститути спільного інвестування, особові інвестиційні рахунки, віртуальні активи, дерегуляція. Закон про сек’юритизацію вже пройшов перше читання. Це не окремі ініціативи – це один пакет, кожен елемент якого закриває конкретну діру: одні норми створюють інструменти, інші – прибирають перешкоди, треті – приводять пропозицію капіталу.
У дерегуляції ми ставимо конкретну мету: скоротити шлях компанії на ринок з місяців до тижнів. Частину процедур зі створення акціонерного товариства та випуску цінних паперів треба перевести в логіку єдиного вікна. Ми провели аудит емісійних процедур саме для того, щоб говорити не про "зайву бюрократію" взагалі, а про конкретні норми з конкретними строками.
Окремо – муніципальні облігації. Ми з’ясували, чому інструмент, який у світі є базовим джерелом фінансування міст, в Україні практично не працює, і почали системну роботу з містами. Це показова історія: обмеження не в тому, що інструмента немає. Він є. Ним не можна скористатися.
Але для мене все перелічене – фундамент, не результат. Меморандуми й законопроєкти не є показником успіху. Показник один: чи прийшли на ринок нові гроші, нові інструменти та нові можливості для бізнесу й людей. Наступний рік ми маємо оцінювати саме за цим.
