Розмінування хлібних полів: Хто ним займається, скільки воно коштує, та що робити коли закінчаться гроші донорів
Наприкінці червня на Ukraine Recovery Conference 2026 гуманітарне розмінування презентували як передумову інвестицій та економічного відновлення. Водночас близько 132 тисяч квадратних кілометрів – понад п’ята частина території країни – досі вважаються імовірно забрудненими вибухонебезпечними предметами.
Бізнес Цензор поговорив із заступником міністра економіки та довкілля з питань протимінної діяльності Ігорем Безкаравайним, який представляв українську модель на URC, і директором Центру гуманітарного розмінування Володимиром Байдою, щоб зрозуміти: чи вважає держава ринкову модель розмінування остаточною, як змінюється розрахункова ціна гектару розмінування, та що робити, якщо донори скоротять фінансування програми.
Ринкова модель, на яку чекає велике випробування
Україну на міжнародних майданчиках ставлять у приклад: держава відкрила розмінування для приватних компаній і фактично створила з нуля нову індустрію. Заступник міністра економіки та ветеран російсько-української війни Ігор Безкаравайний одразу уточнює: мова не про першу модель, втім про першу ефективну модель.
"Якщо чесно говорити, то ніхто нічого не обирав. І остаточний вибір ще не зроблений. Сказати, що в Україні "запроваджено ринкову модель, бо вона себе виправдала, і тепер весь світ має працювати, як Україна", – неправда і введення в оману. Чи є в нас елементи ринкової моделі? Так. Чи це перший випадок у світі, коли вона застосовується? Ні. Чи перший, коли вона, схоже, приживається? Схоже, перший", – пояснює він.
У 2023 році міжнародні партнери порахували, скільки людей і техніки потрібно для проблеми українського масштабу. Тоді стало зрозуміло: нарощувати таку спроможність усередині уряду – величезні витрати. Ще складніше питання – що робити з цією спроможністю потім, розповідає Безкаравайний.
"Ми соціальна держава, різати щось нам дуже складно. Люди, які зайдуть в урядові структури, отримають статуси, ранги, вислуги – і потім їм до кінця життя треба щось сплачувати. Може, це цинічно звучить, але ринкова модель гнучкіша: закінчився ринок – проблему вирішили, бізнес перепрофілювався і пішов в інше", – каже заступник міністра економіки.
Попит на цей ринок створила сама війна. У 2014-2022 роках бойові дії були позиційними, зона забруднення – невеликою. Велика війна змінила масштаб, і після відступу росіян з Харківщини й Херсонщини восени 2022-го держава отримала величезні звільнені площі, всіяні мінами й боєприпасами. Ринок став відповіддю на цей стрибок попиту. Втім, реальні випробування для моделі – в майбутньому.
"Чи буде працювати цей механізм, коли ми зайдемо в те, що зараз називається кілзоною? Я не впевнений. Роботи там буде дуже багато, вона буде дуже складна – і тут ринкова модель може зламатися. Бо вона базується на тому, що оператор щось заробляє", – звертає увагу Безкаравайний.
Три відомства і жоден головний
Протимінна діяльність розділена між відомствами на три напрямки, виходячи з методів:
- Гуманітарна (Мінекономіки) працює за міжнародними стандартами IMAS. "Кілочки, собаки, щупи, дрони, великі площі – і 99% безпеки після завершення робіт", – описує її Безкаравайний.
- Оперативна (МВС) – швидкі виїзди на повідомлення про підозрілі предмети, де щось впало або могло впасти: безпеку відновлюють, але сертифікат ніхто не видає.
- Військова (Міноборони) – "виключно задачі під військові потреби" – не важливо як, головне, аби задача була виконана. Військове розмінування уздовж лінії фронту й задачі під бойові потреби.
В Мінекономіки вважають, що хоча система вимагає певного врегулювання, втім все одно не має бути зосереджена в одному місці.
"Чи треба прибрати розмазаність відповідальності між різними органами – так, треба. Чи можна це все поставити під єдине начальство з жорстким контролем – не можна", – наголошує Ігор Безкаравайний.
Його формула – єдиний координаційний центр, який збирає інформацію, хто де і що робить, та видає загальні правила, залишаючи кожній службі свободу методів.
Як приклад він згадує випадок, коли нацполівці вивозили з будівлі бойову частину крилатої ракети, що не здетонувала: машина механізованого розмінування з маніпулятором заїхала всередину й витягла її, зберігши будинок.
"Не треба комусь одному розказувати Нацполу, як діставати з будівлі шматок крилатої ракети. Це їхня зона відповідальності", – каже Безкаравайний.
Нагальна проблема, з якою треба працювати – створення Централізованої бази знань. Її поки не існує.
"У нас є центри екселенсу, їх багато, але вони екселенс тільки на папері. Системи, яка збирала б усі нові підходи, нові зразки озброєння, способи роботи з ними – і складала це докупи в одному місці, поки що немає. Це велика проблема", – визнає Безкаравайний.
94% компаній – українські: який вигляд має ринок розмінування та які розцінки
Коли програму компенсації запускали, орієнтувалися на світові розцінки. "Нам казали: дивіться, середня вартість розмінування гектара у світі – від 10 до 30 тисяч доларів, це нормальна ціна", – згадує Володимир Байда. Мінекономіки разом із ЦГР розробили власну методику розрахунку вартості повного фізичного очищення: витрати оператора, зарплати за Держстатом, коефіцієнти складності залежно від типу забруднення.
"Вийшла ціна порядку 69-70 тисяч гривень, і від цього почали відштовхуватися. Наразі по підписаних договорах у нас ціна з операторами – приблизно 69 тисяч гривень за гектар", – каже Байда.
На практиці – до участі в програмі приймаються ділянки, які мають підтверджене заброднення згідно з IMSMA (Information Management System for Mine Action) – міжнародній системі збору, аналізу й обліку даних у сфері протимінної діяльності. Після того як сертифікований оператор протимінної діяльності перемагає в тендері та розпочинає роботи, він проводить повторне нетехнічне обстеження (НТО): опитує місцевих жителів, аналізує супутникові знімки, вивчає наслідки бойових дій та наявні вирви. Практика показує, що близько 80% територій можуть бути вивільнені саме за результатами НТО або на підставі гарантійних листів.
Тобто фактичного розмінування часто потребують лише 10-20% від загальної площі, яку спочатку вважали потенційно забрудненою. Саме в цьому полягає один із чинників, який дає змогу суттєво зменшити вартість робіт порівняно зі світовими показниками, кажуть в міністерстві. Для порівняння: вартість нетехнічного обстеження становить від 4 до 18 тисяч гривень за гектар, тоді як повне розмінування є значно дорожчим.
Виведення закупівель на Prozorro збило стартові ціни ще приблизно на 15%. У підсумку середній гектар за програмою коштує $1400-1500.
"Ми прийшли на ринок і зробили $1400-1500 – стали незручними для всіх. Структура, яка зважаючи на свій організаційний устрій, максимально орієнтована на міжнародних партнерів і країни, що підтримують гуманітарне розмінування в Україні, а також на забезпечення прозорості, точно не лобіювала інтереси будь-яких учасників ринку, а покликана будувати незалежну систему гуманітарного розмінування", – розповів Бізнес Цензору директор Центру гуманітарного розмінування Володимир Байда.
Невдоволені, за його словами, лишилися оператори, які розраховували на більше, фермери, які хотіли отримувати кошти напряму, і донори, чиї бюджети розраховані на зовсім інші ставки.
Сьогодні в реєстрі – 142 сертифіковані оператори, 94% з них – українські компанії. Гроші за програмою перераховують оператору, який виграв тендер, лише після виконання робіт і повного циклу перевірок.
Статус "імовірно забрудненої" ділянки та дозвіл на роботи видає Центр протимінної діяльності (ЦПМД) – військова структура в Чернігові, підпорядкована Міноборони. ЦГР забезпечує технічний та адміністративний супровід програми "Гуманітарне розмінування". Заявку фермер подає через Державний аграрний реєстр.
Після цього ЦГР перевіряє її на відповідність установленим критеріям і звертається до державних органів для додаткової верифікації. Зокрема, Державна податкова служба перевіряє наявність податкової заборгованості, Держгеокадастр підтверджує межі земельної ділянки, а також здійснюється перевірка санкційних списків.
Після виконання робіт оператор звертається до ЦПМД, який видає документ, що підтверджує безпечність ділянки (сертифікат офіційного зразка) і лише тоді отримує оплату.
Від повної свободи до мільярда запобіжників: як змінювалась програма в ці три роки
Програму свідомо запускали з найпростішого: великі поля, невисокий рівень забруднення:
"Мінімум грошей, максимум результату – щоб не було можливості прямо на старті сказати, що програма не працює", – згадує Безкаравайний.
Далі її розширювали. Спочатку до тендерів допустили операторів без досвіду – на ділянки до 50 гектарів.
"Виявилось, що досвідчених операторів три або чотири. А як ми можемо говорити про ринок, якщо в нас три оператори?", – пояснює заступник міністра.
Потім у програму додали одноосібників з їхніми городами: оператор "за однією заявкою на один гектар не поїде в якесь село – логістично невигідно", тож заявки почали збирати пулами на десятки городів.
Європейським партнерам, які фінансують програму через Ukraine Facility і яким "городи нецікаві", в міністерстві доводили: якщо город розмінований, його хтось обробляє – і будує на ньому своє благополуччя. До процесу долучили ФАО – продовольчу організацію ООН з власною програмою підтримки малих господарств.
Водночас розширення для користувача обертається ускладненням усередині. Постанова, яка регулює програму, виросла з 20 сторінок до приблизно 80.
"Коли ти кажеш: ми порядні, ми не будемо красти ці гроші – тобі ніхто не вірить. Тому на старті було зроблено мільярд запобіжників", – пояснює він.
Один із них цього року зняли: кошти, які раніше резервувалися на спецрахунку фермера, тепер після завершення робіт ЦГР звертається до Казначейства, після чого оператор отримує оплату. Це також дало змогу вивільнити частину коштів для їх ефективнішого використання в межах державного бюджету.
"Через три роки виявляється, що ніхто нічого у великих масштабах не краде, зради немає, програма показує результати – і ми заробляємо собі право ці запобіжники потроху знімати", – каже Безкаравайний.
Що робити, коли донорська допомога закінчиться?
На питання, наскільки гуманітарне розмінування залежить від міжнародного фінансування, Безкаравайний іронізує: "Думаю, що відсотків на дуже багато, якщо не на всі сто".
Урядова програма компенсації живиться коштами Ukraine Facility: "Це ніби наші гроші, але не зовсім" – Євросоюз повертає їх за виконання встановлених індикаторів. Міжнародні оператори – HALO Trust, MAG, DRC, FSD, NPA та ще з десяток великих структур – працюють на донорських грантах і з бюджету грошей не беруть.
Державні служби отримують з бюджету лише зарплати, а техніку й обладнання, яким вони фактично користуються, здебільшого надали донори: за оцінкою Безкаравайного, донорське обладнання становить у ДСНС близько 90%, у Нацполіції – 99%.
Байда в розмові з Бізнес Цензором додавав до цієї картини бюджетний вимір: номінально на розмінування щороку передбачають 3 мільярди гривень, фактично до напряму доходить до 1,7-2 мільярдів – решта розподіляється на інші програми.
Безкаравайний звертає увагу на міжнародний досвід – допомога партнерів не вічна.
"В один прекрасний момент це все закінчиться. Так само, як закінчилося в Анголі, на Шрі-Ланці, у великій кількості країн, яким донори дуже багато допомагали, а потім пішли. Всі наші шановні партнери відвернуться і підуть рятувати інших відважних хлопців і дівчат, які боротимуться з несправедливістю. Ми залишимося сам на сам", – прогнозує він.
В Мінекономіки зазначають: ринок і навчання – перші дві з трьох опор на майбутнє без донорів. Третя опора – агрегація інформації. Але цю опору ще треба будувати.
Нагадаємо, уряд розпочав створення "Донорської платформи" – цифрової системи для управління проєктами фінансування протимінної діяльності.
Неіснуючі міни: чи може оператор увійти в змову з фермером?
Учасник ринку на умовах анонімності розповів Бізнес Цензору про можливу схему, від якої потенційно немає запобіжника: підрядник може домовитись з фермером, "провести розмінування" на папері на ділянці, яка вже і так була чистою, а для правдоподібності на землю покладе 120-міліметровий снаряд і сфотографує як доказ виконаних робіт.
Безкаравайний такий ризик не відкидає і розводить зони відповідальності:
"Наша задача – будувати програму так, щоб вона працювала, була економічно обґрунтована і ринок розвивався. Якщо фермер і оператор захочуть змовитися і скоїти злочин – це зона відповідальності правоохоронців. Хай карають того, хто скоїв злочин, але спочатку доведуть, що той був", – каже він.
Попри наявність великої кількості запобіжників в програмі, передбачити всі сценарії зловживань, за його словами, неможливо в принципі: "Якщо ми одразу ставимо рамку, що потрібна стовідсоткова гарантія від зловживань, – тоді не треба й починати. Воно ніколи не спрацює".
Надмірні запобіжники він вважає загрозою самій програмі – жорстке регулювання здатне зупинити систему швидше за шахраїв.
"Якщо ми будемо думати, що кожен продавець м'яса продає погане м'ясо, ми дійдемо до державних магазинів з державним м'ясом. І це закінчиться дуже погано: не буде ні магазинів, ні м'яса", – проводить паралель Безкаравайний.
Зазначимо, що за три роки роботи програми винесених судових вироків, які підтверджували б факти змови фермерів та операторів, – немає.
"З Києва наказом це зробити неможливо": чому Харківщина – лідер з розмінування, а Херсонщина – аутсайдер?
49 зі 100 завершених договорів програми – Харківська область; за площею це 11 з 16,5 тисячі зданих гектарів. Утім, порівнювати Харківщину з Херсонщиною, яка критично відстає, Безкаравайний відмовляється.
"Це радикально різні ситуації. Майже вся Херсонська область – у 20-кілометровій зоні, де гуманітарне розмінування не ведеться: ближче до лінії зіткнення працюють лише військові", – каже він.
Харківщину коректно порівнювати, на його думку, з Миколаївщиною. Різницю він пояснює роботою місцевої влади: налагоджений зв'язок обласної адміністрації з фермерами й операторами – "велика частина успіху цих великих обсягів".
"Дотягнути Миколаїв до харківського рівня координації дуже хотілося б. Але багато чого залежить від місцевої адміністрації. З Києва наказом це зробити неможливо – просто не запрацює", – каже він.
Замінований хліб: поля, які обробляють "на удачу"
За оцінкою Байди, приблизно половина "імовірно забруднених" ділянок на Харківщині й Херсонщині вже обробляється – фермери виходять у поле, не чекаючи саперів. Заборонити це законодавчо неможливо. Урожай із таких полів іде на загальний ринок. Безкаравайний застерігає від такого.
"Чи буває, що фермер побачив протитанкові міни, познімав їх сам і почав кататися? Може бути. І чи може бути, що одна залишилась – і якось так стається, що він її не зачіпає? Може бути. Але це може тривати вічність, а може через рік-два закінчитися", – говорить він.
Байда, своєю чергою, пояснює механіку: багато земель в Україні обробляються неглибоко. І трактор може довгий час обробляти бороною землю з протитанковою міною, не чіпляючи її, втім фермер усе одно наражає себе на постійну смертельну небезпеку.
"Фермеру може три роки щастити, а на четвертий рік може не пощастити. І та людина, яка підписалася під безпекою цього поля, нестиме відповідальність за фермера", – нагадує Безкаравайний про відповідальність за такі рішення, зазначаючи, що на полях досі знаходять навіть снаряди часів Другої світової.
Мотивацію аграріїв заступник міністра описує двома словами: "Дурість і відвага". І розрізняє випадки: власник, який їде на своєму тракторі на власний ризик, – одна історія; підприємство, яке відправило механізатора на небезпечне поле, – зовсім інша, аж до кримінальної відповідальності керівника за порушення безпеки праці.
Чому неможливо спрогнозувати дату остаточного розмінування
Питання, скільки років піде на повне очищення країни, в обох розмовах лишилося без числа, і це зрозуміло. Адже прогноз тут упирається в те, чого не контролює жодне міністерство, – динаміку лінії фронту.
Замість прогнозу Безкаравайний пояснює механіку процесу: "Розмінування – нелінійний процес. Нарощування кількості людей, техніки, обладнання і грошей не дорівнює нарощуванню темпів".
Нетехнічне обстеження швидко вивільняє великі площі, які лише мали ознаки небезпеки; далі лишається повільне фізичне очищення підтверджено забруднених ділянок – і рух природно сповільнюється. Винятки роблять за пріорітетами: складна ділянка біля школи піде в роботу першочергово, навіть якщо вона найважча.
Поточний темп він називає задовільним:
"Темп – найкращий, який ми можемо забезпечити. Чи можна швидше? Мабуть, можна. Чи буде така сама якість? Якщо хтось може зробити швидше – будь ласка, приходьте, приєднуйтесь, робіть разом. Бо розумні речі з екрана – класна історія, поки ти не несеш за це відповідальність".
Тим часом сама структура забруднення змінюється. Класична війна залишала міни й снаряди; тепер до них додалися дрони-перехоплювачі та збиті або посаджені засобами РЕБ безпілотники.
"Далеко не кожен перехоплювач дорівнює збитому шахеду. І питання – де вони? З дрона його побачили, ось координати – а потім три години у високій кукурудзі намагаються знайти", – описує Безкаравайний поточні виклики війни.
У стандартах гуманітарного розмінування цих об'єктів поки що немає. Байда до цього додає ще й воду: Дніпро й акваторії зернового коридору – забруднені простори, для яких не існує навіть методології обстеження.
Досвід не дорівнює знанням: що заважає Україні продавати послуги з розмінування світу
Українським досвідом розмінування цікавляться країни зі свіжим забрудненням: Сирія, ДР Конго, Ангола, Ємен, Сомалі. Безкаравайний бачить у цьому майбутній експортний продукт. Втім, з одним застереженням:
"Досвід не дорівнює знанням. Досвід тримається в людях і компаніях, його дуже легко втратити. Питання – як перепакувати досвід у знання і, можливо, продавати знання", – зазначає він.
Школи цивільних саперів – частина цієї конвертації. Держава, за словами заступника міністра, допомагала з їхнім стартом: "Навчальні центри – один з елементів перетворення досвіду на знання, бо там викладають фахівці, які колись здобували цей досвід у полі".
Проте часу на перепакування досвіду у знання може бути менше, ніж здається, і питання в тому, наскільки корисно цей час буде використаний.
"Чи будемо сваритися між собою і перетягувати ковдру, поки не розірвемо її. Чи, поки цей буфер є, збудуємо власну спроможність – і в момент, коли партнери підуть, будемо самодостатні", – пояснює він.
Це питання вкрай важливе і через виклики, про які ми зазначали на початку матеріалу. Адже саме від того, як розвиватиметься галузь сьогодні, залежить і те, як вона працюватиме в майбутньому, коли донори підуть, а Україна зтикнеться із ще більш серйозним викликом – розмінуванням звільнених від росіян територій, які на сьогодні розташовані у засипаній мінами та частинами дронів "Кілзоні" уздовж лінії боєзіткнення.
