Пастки приватизації: чому без дерегуляції продаж майна блокує інвестиції
Дерегуляція
Суть приватизації полягає в перерозподілі неефективно керованого майна на користь платоспроможного власника та ліквідації корупційної ренти, адже держава – це неефективний власник.
Якраз 4 вересня 2026 року Фонд державного майна України наказом №1821 затвердив оновлені графіки та переліки об'єктів малої приватизації, а також скоригував перелік об'єктів великої приватизації. Через електронну систему "Прозорро.Продажі" держава продовжує виставляти занедбані промислові комплекси, спиртові бази та конфісковані активи.
Державний сектор в Україні десятиліттями накопичував балансові збитки. Підприємства роками декларували багатомільйонні борги перед бюджетом, тоді як реальні фінансові потоки вимивалися керівництвом і тіньовими кураторами: закупівля сировини велася за завищеними цінами через посередників, а готова продукція збувалася з мінімальним прибутком або за готівку "для своїх". Для приватного власника така практика позбавлена економічного сенсу – його розрахунок будується на скороченні витрат, легалізації прибутку й оновленні виробничих фондів.
Що вдається запустити на базі старих активів
Позитивний досвід перепрофілювання радянських промислових площ уже напрацьований. В аграрній галузі викуплені комбінати хлібопродуктів інтегруються в приватні експортні ланцюги: збережені робочі місця та оновлена складська інфраструктура Радивилівського КХП, а "Епіцентр Агро" після придбання Дунаєвецького КХП за 228 млн грн у 2021 році реорганізував його у маршрутний елеватор. Встановлена бізнесом резервна дизельна генерація дозволила елеваторам безперебійно приймати зерно навіть під час масштабних відключень електрики у 2024-2026 роках.
На Полтавщині приватні інвестори перезапустили Вишняківський спиртзавод у межах перепрофілювання спиртової галузі під паливні потреби. Тим часом у травні 2024 року на торгах за 310 млн грн продали Київський авторемонтний завод під розгортання сервісу вантажного транспорту й агротехніки.
Попри воєнні ризики та дефіцит енергії, український бізнес продовжує активно інвестувати у приватизаційні активи. Утім, після сплати вартості лота покупець стикається з низкою системних перешкод.
Невідомі зобов'язання, судові обтяження та опір менеджменту
Перший бар'єр виникає через неповне розкриття інформації про стан єдиних майнових комплексів. Після закриття торгів новий власник нерідко дізнається про багаторічні боргові розписки або договори на користь пов'язаних структур, які кредитори висувають у судах для відкриття процедур банкрутства. Штучно накопичена заборгованість роками слугувала інструментом виведення активів державних підприємств, і Transparency International Ukraine фіксує, що цей фінансовий тягар держава фактично перекладає на плечі нового покупця.
Додатковою перешкодою стають обтяження майна у межах давніх кримінальних або виконавчих проваджень, не відображені в інвестиційному паспорті об'єкта. Склалася ситуація, коли покупець не може зареєструвати титул власності через накладені судами обмеження. Масштаб проблеми змусив Верховну Раду розробляти спеціальну заборону накладення судових арештів на майно, виставлене на приватизацію. Показовим прецедентом став продаж заводу "Більшовик" у жовтні 2021 року: після перерахування інвестором 1,43 млрд грн суд за клопотанням ДБР наклав арешт на 100% акцій підприємства, заблокувавши подальші юридичні дії.
Ситуація ускладнюється саботажем на місцях. Директори заводів приховують печатки й документацію, наймають охоронні структури та не пускають представників власника на територію – про системний спротив менеджменту регулярно повідомляє і сам Фонд держмайна. Якщо ж силове утримання прохідних зривається, майно поспіхом розкрадають перед підписанням передавального акта – на Марилівському спиртзаводі на Тернопільщині, виставленому на торги восени 2020 року, інвестор через суд зупинив приватизаційну угоду, побачивши зрізані котли та вивезене обладнання (і лише після тривалого врегулювання спору тут станом на 2024 рік запрацював Марилівський біоетанольний завод). На столичному ж оборонному заводі "Буревісник" схема виявилася ще цинічнішою: правоохоронці зафіксували, що керівник підприємства власноруч порізав виробничі лінії на брухт безпосередньо перед приватизацією.
Нерухомість без землі
Окремий прогріх приватизаційного процесу – продаж будівель без сформованих земельних ділянок. Держава відчужує нерухомість, однак земля під нею юридично не оформлена: межі не встановлені, кадастровий номер відсутній, а правокористувачем досі може значитися якесь ліквідоване радянське відомство.
Оформлення землевпорядної документації під час дії воєнного стану перетворюється на тривалу регуляторну процедуру строком від 1,5 до 2 років. Підприємець потрапляє у залежність від сесійних рішень органів місцевого самоврядування, де розгляд землевідведення часто затягується з вимогою неформальних домовленостей або внесків у місцеві фонди. Відсутність прав на землю блокує отримання містобудівних умов та обмежень, перешкоджає укладенню договорів на приєднання електропотужностей та унеможливлює використання об'єкта як кредитної застави.
Завислі конфісковані активи
Специфічна категорія майна – активи російських бенефіціарів і підсанкційних осіб. Якщо майно, стягнуте за рішеннями Вищого антикорупційного суду, зрештою потрапляє до ФДМУ для продажу, то десятки стратегічних підприємств, арештованих у межах кримінальних справ, роками зависають в АРМА. Замість продажу інвесторам через прозорі торги вони місяцями перебувають у статусі пошуку управителів. Без постійного власника контракти розриваються, персонал звільняється, а виробничі потужності деградують і втрачають ринкову частку ще до того, як держава спроможеться виставити їх на аукціон.
Висновки
Вирішення проблем приватизації вимагає зв'язної регуляторної рамки, де захист інвестора від минулих боргів нерозривно поєднаний із земельними правами. Логіка тут має бути наскрізною: якщо держава продає об'єкт через "Прозорро.Продажі", покупець повинен отримувати повний судовий і фінансовий імунітет щодо будь-яких колишніх зобов'язань, фіктивних розписок чи старих арештів, що тягнуться за підприємством від часів неефективного держуправління. Усі старі претензії кредиторів і силовиків держава мусить врегульовувати окремо, не блокуючи операційну діяльність.
З цього ж правила має природно випливати автоматичний перехід прав на землю під викупленими стінами: право користування або оренди ділянки має виникати одночасно з набуттям права власності на будівлю в силу прямої норми закону. Доти, доки продовжується тривала підготовка кадастрової документації та укладення повноцінного договору оренди, інвестор просто сплачує базову ставку до місцевого бюджету, маючи безумовне право підключати електромережі, залучати банківські кредити та починати будівельні роботи.
Поки цих базових гарантій немає, держава на торгах фактично продає підприємцям "кота в мішку" на багато втрачених років та грошей.
