Як Трамп зірвав продаж Одеського припортового заводу. Інтерв’ю з головою Фонду держмайна Дмитром Наталухою
Урядове завдання щодо надходжень від приватизації у 2 млрд грн уже вдалося перевиконати на понад 45 млн грн завдяки інвестиціям українського бізнесу в невеликі активи.
А от реалізувати великі активи, як Одеський припортовий завод, поки не виходить. Свою роль у цьому неочікувано зіграв президент США Дональд Трамп, коли вирішив закупити російський дизель, який зрештою до Сполучених Штатів так і не доїхав. Це вплинуло на поведінку потенційних інвесторів – вони зайняли вичікувальну позицію. ОПЗ ж своєю чергою залишився тягарем на балансі держави, генеруючи збитки.
Бізнес Цензор поспілкувався з очільником Фонду державного майна України Дмитром Наталухою про зірваний аукціон з продажу ОПЗ, французьких радників, які надають експертну, аналітичну та юридичну підтримку Фонду, про санкційні активи, зокрема вже реалізовані, та плани на прийдешній рік.
– Нещодавно відбулась чергова спроба провести аукціон з приватизації Одеського припортового заводу, на яку знов ніхто не зголосився. На вашу думку, чому проігнорували аукціон з продажу ОПЗ цього разу? Які помилки, можливо, були допущені у підготовці підприємства до приватизації? Які зміни ви плануєте внести в майбутній процес з продажу підприємства?
– Мені здається, що помилок не було. Роботу проробили колосальну. Надійшло сім офіційних звернень від іноземних компаній: чотири зі США, два – з Швейцарії і одне з Великої Британії.
20 офіційних листів від іноземців ми опрацювали, 15 zoom-конференцій провели.
Щонайменше чотири іноземні делегації у супроводі співробітників Фонду приїздили на ОПЗ, зустрічалися з міністрами економіки, із премʼєр-міністром. Ми розробили десятки індивідуальних моделей співпраці з фінансовими розрахунками.
250 документів завантажили у віртуальну кімнату даних для їхнього дью-ділідженс (від англ. Due Diligence – належна обачність, процедура всебічної незалежної перевірки стану компанії, бізнесу чи активу перед укладанням угоди купівлі-продажу, – ред). З боку Фонду держмайна супровід був 24/7. Ми бачимо, що інтерес до підприємства досі лишається високим.
Проблема в геополітиці.
Буквально перед датою аукціону оголосили "дизель-діл". Постало питання чи працюватимуть на території України міжнародні страхові компанії, передусім американські.
Окрім того, у нас десятки тривог за день, обстріли, нові види "Шахедів", зниження інтенсивності роботи ППО. Не з нашої вини. Але це все спричинило ефект доміно. За день-два до аукціону учасники почали "відвалюватися" один за одним: "Почекаймо".
– А як постачання дизельного палива з Росії в Сполучені Штати могло вплинути на страховий ринок, на американських страховиків? Вони змінили умови роботи, чи взагалі розглядали можливість більше не працювати на території України?
– В економіці є таке поняття як екстерналії, вони бувають позитивні і негативні. Це ефекти і наслідки від певних дій, які зараз не очевидні, але можуть згодом настати. От "дизель-діл" був класичною негативною екстерналією щодо того, який сигнал ця угода несла світові.
Той факт, що з Росією відбулася нормалізація стосунків, аж на рівні керівництва обох держав, що формально затвердили угоду, змінилась загальна риторика тощо. У цьому світлі роль України почала здаватись інакше. Принаймі чотири потенційних інвестори на ОПЗ зі США не зрозуміли цей розворот.
Те саме стосується інституційних страхувальників, які слідкували за перебігом подій і в якийсь момент не змогли однозначно дати відповідь яка зовнішньополітична позиція у адміністрації США щодо України на фоні "дизель-діла" та всього іншого. Це позначилось на готовності інвестувати гроші в Україну.
Потенційні учасники зі США казали, що готові ризикнути в аукціоні на ОПЗ, але виключно за умови, що отримують страховий контракт з інституційним американським страховиком. Ніхто не хоче заходити на голому ентузіазмі. Усім потрібна впевненість, що їхні ризики в Україні будуть застраховані.
– Коли ви плануєте наступний аукціон з продажу ОПЗ?
– Ми консультуємось з урядом щодо подальшої долі підприємства, не в останню чергу через ті достатньо суттєві збитки для бюджету, що воно спричиняє поки не працює – 62 млн грн щомісяця.
З іншого боку, ми продовжуємо отримувати сигнали вже навіть не зі США, а з інших юрисдикцій – близькосхідних, далекосхідних країн, що вони готові на наступний аукціон заявитися як учасники.
Нам треба з холодною головою порахувати, скільки коштуватиме державі наступний аукціон. Якщо він відбудеться, ми всі перехрестимось, погасимо кредиторку коштом інвестицій і перегорнемо цю сторінку.
Зараз тривають перемовини, з’ясовуємо наскільки серйозні наміри, чи можливе отримання банківських гарантій, знову-таки обговорюємо питання страхування. Одним словом, пропрацьовуємо раціональність наступного аукціону.
– Рік тому Фонд держмайна організовував торги з продажу ОПЗ, які теж не відбулись. Невдачу тоді в Мінекономіки пояснювали тим, що стартова ціна торгів перевищувала ринкову. Міністерство заявляло, що підтримує ваш законопроєкт №13620, який передбачає можливість виставляти на продаж великі підприємства лише з поетапним зниженням ціни. Чому, на вашу думку, варто продавати великі промислові активи на умовах зменшення ціни?
– З часом ціна знижується – це абсолютно природний процес, будь-який актив амортизується. Щодо законопроєкту №13620 та можливості повторного продажу активів з дисконтом в 50% чи по так званому голландському аукціону, коли ціна знижується. Це просто різні моделі та різне сприйняття кінцевої задачі приватизації.
Зараз кінцева задача приватизації – згенерувати по максимуму надходження до державного бюджету, вичавити з активу якнайбільше грошей в процесі аукціону. Це виправдана задача.
Чи вона реалістична в умовах війни і тих ризиків, в яких ми перебуваємо? Спірне питання.
Є інший підхід до того, яку задачу має вирішувати приватизація. Назвемо його німецьким. Він був запроваджений у 1990-х роках аналогічною до Фонду держмайна структурою в Німеччині.
Суть така: байдуже за скільки реалізується актив, головне – який обсяг інвестицій можна отримати в результаті проведення аукціону. Тобто скільки інвестицій компанія зобовʼязується влити в актив протягом певної кількості років, скільки вона зобовʼязується створити або отримати робочих місць.
Тож не настільки важлива кінцева ціна, наскільки важливі зобовʼязання по утриманню і фінансування обʼєкту, що переходять від держави до приватної особи.
У нашому випадку збитки у 62 млн грн на місяць, які зараз генерує ОПЗ, більше не лягатимуть на державний бюджет, лише на плечі приватної компанії.
За такою моделлю у Німеччині протягом 1990-1994 років приватизували 8500 підприємств. Це й донині один зі світових рекордів.
Історія з пониженням вартості балансує між двома задачами приватизації – отримати гроші до бюджету та перекласти фінансовий тягар з держави на приватну особу.
Я переконаний, що нам би це дуже допомогло в ситуації з ОПЗ, з іншими проблемними активами, але, на жаль, поки підтримки такий підхід у парламенті не знайшов.
– У минулорічному аукціоні з продажу ОПЗ компанія "Агро Газ Трейдинг" заявляла, що їй не дали податися на конкурс, нібито один з майданчиків системи Prozorro протидіяв реєстрації. Що ви знаєте про цю історію? Чи можливо таке, що комусь з учасників цілеспрямовано не дають зареєструватись на конкурс?
– Цілеспрямовано заблокувати учасника аукціону на майданчику, який не є державним, з технічної точки зору неможливо. Таких майданчиків 25. Вони називаються "акредитовані оператори". Це незалежні приватні компанії, що дуже зацікавлені, щоб ви саме у них зареєструвалися і через них щось придбали-приватизували. Бо ж вони отримають комісію.
Відповідно, коли оператори не дають учаснику зареєструватися на такий великий обʼєкт як ОПЗ, вони навмисно позбавляють себе прибутку.
Якщо щось таке гіпотетично сталося б, то у покупця, якому чиниться протидія, є ще 24 майданчики, на яких він спокійно може подати документи та зареєструватися.
З моменту оголошення торгів до дати їх проведення минуло три повноцінні місяці. Якщо виникають штучні перешкоди на конкурсі, очевидний подальший алгоритм дій: в офіційному порядку звертатись до Фонду держмайна, до адміністратора системи Prozorro.
За три місяці від компанії "Агро Газ Трейдинг" ми не отримали жодного звернення чи скарги, сигналу про проблеми з реєстрацією. Немає документального сліду проблем у період підготовки. Це більше схоже на спробу виправдати власну неготовність брати участь у торгах.
– Ви казали, що інвестор покриватиме кредиторку. Наскільки відомо, ОПЗ має величезні борги перед Дмитром Фірташем. Чи не стануть ці борги завеликим ризиком для інвестора? Фірташ якось намагається протидіяти вашим спробам продати завод чи, можливо, навпаки? Відбуваються якісь рухи з його боку?
– Ні, рухів ніяких не відбувається, принаймні, про які нам відомо.
Юридичні команди всіх потенційних претендентів ознайомлені з документами щодо цього боргу. За допомогою Expertise France – це наш партнер за програмою Євросоюзу – залучили юридичного радника – компанію Arzinger, яка зробила незалежний юридичний аналіз боргу.
Вони проводили з потенційними інвесторами зустріч, пояснювали відсутність ризиків. Інвесторів влаштовувало, що є рішення Верховного Суду України щодо того, що цей борг не можна виплачувати. Вони на цій позиції збиралися працювати далі.
Хоча якби цього боргу не було, було б значно більше учасників. Бо є компанії, для яких цей борг – серйозна перешкода.
Звідки взявся борг Одеського припортового заводу
Одеський припортовий завод простоює з 2022 року, його чистий збиток у 2025 році склав 808,9 млн грн, а за перший квартал 2026 року – 609,3 млн грн. Поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги склала 10,8 млрд грн. Переважно це борг перед холдингом Ostchem Дмитра Фірташа.
Борги ОПЗ перед Фірташем з'явились за президентства Віктора Януковича у 2013 році за контрактом купівлі-продажу російського природного газу.
Тоді газ за посередництвом структур Фірташа державний завод отримував за ціною $430 за тисячу кубічних метрів. Тоді як компанії Дмитра Фірташа – Ostchem та Ostchem Gas Trading – купували його впродовж 2013 року у росіян по $264,5 та $268,5 відповідно.
Між лютим і груднем 2013 року компанія Ostchem виставила ОПЗ рахунки-фактури на $508,76 млн. А у 2016 році звернулась до Арбітражного суду Стокгольма, щоб стягнути ці гроші. Тодішнє керівництво ОПЗ визнало вимоги Фірташа на $193,25 млн та $55,03 млн пені станом на квітень 2016 року.
Згодом Ostchem звернувся до українських судів. Проте стягнути гроші не вийшло через позицію Верховного суду України: Ostchem має заборгованість перед російським "Газпромбанком", передавав йому свої права за низкою договорів постачання газу на українські підприємства. Отже, зазначається у постанові Верховного суду Україн, від червня 2021 року, фактичним набувачем виплат, у разі стягнення боргів з ОПЗ, міг би стати "Газпромбанк" країни-агресорки. Компанії Фірташа могли заробити на перепродажу російського газу українським підприємствам у 2012-2013 роках приблизно $3,7 млрд.
В дослідженні Reuters зазначається, що "Газпромбанк" відкривав компанії Ostchem у 2010-2011 роках кредитні лінії на $12 млрд, які Фірташ взяв під купівлю хімічних заводів в Україні (концерн "Стірол", "Сєверодонецький Азот", "Черкаський Азот", Банк "Надра" и порт "Ніка Терра", на купівлю більшої частини облгазів). Дмитро Фірташ раніше заявляв про бажання купити Одеський припортовий завод.
Наразі Фірташ перебуває під санкціями РНБО до червня 2034 року, він не може брати участь у приватизації, оренді державного майна, перед ним не будуть виконувати фінансові зобов’язання.
– Ви згадали Expertise France, французьку установу. Вона допомагає проводити приватизацію в Україні? Які її завдання? Хто фінансує цю співпрацю?
– Це Французька агенція міжнародного технічного співробітництва. Наша співпраця почалася в межах проєкту ЄС Justice. На початковому етапі партнерство було зосереджено на процесі ліквідації та банкрутств держпідприємств. Вони надавали нам експертну, аналітичну, юридичну підтримку.
У 2024 році розпочався повноцінний проєкт підтримки Фонду держмайна, який фінансується Міністерством Європи та закордонних справ Франції. У цій країні один із найбільших публічних секторів в економіці. Вони мають великий досвід в управлінні держвласністю, корпоративному управлінні, у реформуванні державного сектору.
Для нас це можливість не лише отримувати фахову експертну підтримку, але й адаптувати її практики до наших реалій, особливо в контексті європейської інтеграції.
– Тобто вони не допомагають потенційним інвесторам з Франції працювати тут, в Україні?
– Ні, у них немає таких задач, вони від всіх рівновіддалені. У нас не було, на жаль, жодної компанії з Франції, яка була б заявлена на аукціоні, наприклад, по тому самому ОПЗ.
– Давайте поговоримо про "Індар". Наприкінці жовтня вам вдалося змінити керівника – Любов Вишневську, яка десятиріччями трималась за посаду. Держава фактично втратила контроль над підприємством, але ви, як писали ЗМІ, зламали певні "схеми в судах". Чи могли б ви розказати про це детальніше?
Також влітку проти Фонду держмайна за заявою структури міноритарного акціонера ПрАТ "По виробництву інсулінів "Індар" Давида Бежуашвілі було відкрито кримінальне провадження. Нібито Фонд відмовляється надати йому можливість викупити державний пакет акцій, хоча ще в 2019 році Фонд держмайна такий викуп дозволив. Яка наразі доля цієї справи?
– Ще на момент ухвалення наказу про викуп у 2019 році було змінено законодавство. І викупу, як форми приватизації, більше не існувало.
Єдиний спосіб купити державне майно, зокрема корпоративні права державної власності – це взяти участь у конкурентному аукціоні. У кейсі з "Індаром" йдеться про аукціон з підвищенням ціни. Такою була наша позиція в суді. Коли мене призначили головою Фонду в січні цього року, уже по справі тривала апеляція.
Спочатку ми програли апеляцію, а в касації нам вдалося відстояти право держави приватизувати державний пакет акцій саме через аукціон, а не викупом в одні руки. Відповідно до того, як це вимагає закон. Та й здоровий глузд насправді.
Суд зобовʼязав Нацполіцію відкрити справу про бездіяльність, що стосувалася начебто саме невиконання цього наказу про викуп. І водночас суд наклав арешт на корпоративні права та заборонив будь-які реєстраційні дії щодо зміни керівника.
Тобто фактично суд повністю заборонив Фонду держмайна реалізовувати свої корпоративні права як акціонера, незважаючи на те, що цих корпоративних прав 70%, що виходить за межі адекватності.
Нам вдалося довести, що складу злочину немає. Справу закрили. Це дозволило нам розблокувати реєстраційні дії. Були внесені зміни до реєстру щодо керівника, якого призначила Наглядова рада.
Що треба знати про справу "Індару"
Міноритарний акціонер у заводу з виробництва інсулінів "Індар" (з часткою у 29,29% акцій) з'явився під час заснування підприємства у 1997 році для залучення технологій. У першій половині 2000-х міноритарну частку сконцентрував польський фармконцерн Bioton S.A., який спеціалізується на виробництві інсулінів, і розглядав "Індар" як свій стратегічний актив. Проте розвивати бізнес в Україні завадили конфлікти з керівництвом заводу через закритість управління, непрозорість фінансових операцій.
У 2016 році Bioton S.A. зрештою продав свій пакет підприємцю та ексдепутату парламенту Грузії Давиду Бежуашвілі. У листопаді 2018 року нібито були внесені зміни в статут "Індару", що давали міноритарію переважне право викупити державні 70,7% акцій без відкритого аукціону. Аналогічне рішення про викуп мінорітарієм держпакету ухвалив Фонд держмайна. Проте потім його оскаржив.
У 2026 році Верховний Суд остаточно скасував преференції для міноритарного акціонера. ФДМУ розпочав перевірку й аудит діяльності "Індару" за попередні роки, виявив зловживання, змінив менеджмент, наразі готує завод до залучення інвестора, перевіряє актуальний стан зовнішньоекономічних контрактів.
– Чи будуть у міноритарного акціонера переваги над іншими учасниками у процесі торгів?
Законодавство не передбачає ніяких переваг, всі в однакових умовах беруть участь в аукціоні. Той, хто ставить найвищу ставку, перемагає в конкурсі, отримує право приватизації корпоративних прав.
– Тобто Фонд держмайна у 2019 році дозволив викупити державний пакет міноритарію, а той просто не встиг вчасно того зробити. Так виходить?
– Наказ від 2019 року спирався на перехідні положення старої редакції приватизаційного законодавства. Далі Фонд переглянув позицію, відповідно до чинного законодавства. І це каталізувало судовий позов.
– Що відбувалося з "Індаром" з 2019 року? Як це підприємство працювало?
– Там узагалі все дуже цікаво. Підприємство опинилося у Фонді, здається, у 2018 році. До цього моменту перебувало на балансі Міністерства охорони здоров’я.
З 2012-го року "Індар" очолювала Любов Вишневська. Весь цей час завод працював, щось виробляв, щось продавав, якісь контракти втрачав.
Ми зараз у процесі зʼясування того, що там відбувається з одним з найбільших контрактів, це так званий бразильський контракт. Чому він був втрачений, на яких підставах, чи можна було цьому завадити тощо.
Діяльність там тривала і той факт, що нещодавно ми знайшли на заводі 30 "мертвих душ", є свідченням, що велась економічна діяльність, яка дозволяла людей працевлаштовувати та зарплати виплачувати.
Тому завод працював, він лише де-юре лишався державним, але фактично ставились до нього як до приватного майна. Розрахунок був принаймні у колишнього директора, довести його до продажу тому, в кому вона сама зацікавлена, а не тому, хто переможе на аукціоні.
– У найближчому майбутньому які активи ще плануєте виставити на аукціон? І якщо ми говоримо про санкційні обʼєкти, у чому полягає найбільша складність їх приватизувати?
– У 2026 році ми загалом підготували близько 200 санкційних активів. Але у більшості випадків не йдеться про великі підприємства. Там є і автомобілі, і сировина, яка надійшла в Україну за певними контрактами, а по факту належала громадянам країни-агресора. Вона була арештована, зараз – у митних режимах.
На наступний рік сподіваємось продати Крюківський вагонобудівний завод, Миколаївський глиноземний завод, багатостраждальну Ocean Plaza.
Цьогоріч ми успішно провели 10 аукціонів з продажу санкційних активів, загалом плануємо зібрати за ці об’єкти 52 млн грн. Якраз отримали кошти за другу квартиру пропагандиста Артемія Лебедєва на вулиці Саксаганського. Перша його квартира на Ярославому Валу пішла з молотка ще наприкінці червня. Її купила компанія-виробник дронів "Генерал Черешня". Вони ніби вже почали облаштовувати її під український культурний простір.
Утім, не за всі активи ще з нами розрахувались. Є, наприклад, санкційна квартира в Київській області. Чотири автомобілі Toyota Camry Олега Дерипаски. І чекаємо надходження коштів за АТ "Кіровоградське рудоуправління", 52% акцій там нам теж вдалося цього року продати.
На повторні аукціони зі зниженням пішли кілька стратегічних активів великої приватизації. 19 листопада мали вдруге відбутися торги з пониженням по Демурінському ГЗК російського олігарха Михайла Шолкова. І по "Мотор-Деталь Конотоп", що належала сенатору Ради Федерації РФ Сергію Калашнікову. Проте учасників не знайшлось. Далі по цих обʼєктах за планом – змішаний голландський аукціон 21 грудня.
23 листопада буде повторний продаж зі зниженням стартової ціни на 50% Глухівського карʼєру кварцитів. Це теж актив Дерипаски.
Загалом санкційний напрямок не так швидко йде, як нам би хотілося. Санкційне майно, особливо якщо йдеться про пул активів, маємо готувати до приватизації слово в слово як виписано в рішенні ВАКСу. Це накладає певні обмеження у підходах.
Наприклад, по Ocean Plaza корпоративні права належали ТОВ "Інвестиційний Союз Либідь". Там на балансі окрім власне торговельного центру ще є право вимоги за кредитом, за яким досі нараховуються відсотки.
Відповідно до законодавства ми мусимо відсотки за кредитом теж включити в пул на продаж, бо інакше нанесемо збитки державі, яка зараз виступає кредитором, тримачем цього права вимоги за договором. Але включити відсотки до продажу ми не можемо, бо ми не є фінансовою установою. Ось такі казуси виникають.
Ocean Plaza конфіскували у друзів Путіна
У березні 2023 року ВАКС конфіскував частку ТРЦ Ocean Plaza, що належала через ТОВ "Інвестиційний союз Либідь" російським олігархам Аркадію та Ігорю Ротенбергам, близьким друзям Володимира Путіна.
У червні 2023 року Кабмін передав Фонду держмайна належну Ротенбергам частку фірми в 66,65% для подальшої приватизації.
Міноритарним співвласником ТРЦ Ocean Plaza (через той таки ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь") лишається компанія "Ланіта Інвест", яку пов'язують з українським бізнесменом Андрієм Івановим.
Свого часу для фінансування будівництва Ocean Plaza "Інвестиційний союз Либідь" уклало кредитний договір під заставу будівель торговельного центру на $150 млн з кіпрською компанією Ethoder Investments Limited, що теж пов’язують з братами Ротенбергами. Кредит з лютого 2022 року перестали обслуговувати. У грудні 2024-го право вимоги за кредитом стягнули в дохід держави.
Наразі цей борг у понад $197 млн значно ускладнює приватизацію. Бо Україна стала одночасно і мажоритарним співвласником ТРЦ, і його кредитором, що вимагає складного юридичного вирішення: списувати цей борг, продавати його окремо чи об'єднувати з продажем частки у ТОВ "Інвестиційний союз Либідь".
Дуже багато активів розосереджені по всій країні, їх треба фізично знайти, описати, оцінити. Особливо це стосується рухомого майна, як от вагони, автомобілі, сировина. Представники Фонду виїжджали на місця їхнього фактичного розташування, відшукували майно, описували. Ця робота вимагає багато людиноресурсів, часу.
– А ви вже підрахували, скільки взагалі у Фонду в наявності санкційних активів?
– Загалом санкційного майна станом на зараз більше 1500 одиниць, але, знову-таки, це не означає, що всі вони високоліквідні якісні активи.
Дуже багато так званого індивідуально визначеного майна. Наприклад, кілька сотень одиниць антикварної зброї, вилученої у колишнього власника "Моторсічі" Богуслаєва.
– Які ключові обʼєкти Великої приватизації заплановані до продажу найближчим часом, які надходження до бюджету від них очікуються?
– Цьогоріч у нас план 2 млрд грн від приватизації. Ми вже його перевиконали на понад 45 млн грн.
Щодо наступного року, найбільш вірогідними обʼєктами продажів, буде "Харків-Енергозбут" – це так званий надавач універсальних послуг з постачання електроенергії як населенню, так і юридичним особам.
Також виставлятимемо Національну акціонерну компанію "Украгролізинг". Дніпровський електровозобудівний завод – теж потенційно цікавий актив.
І те, що я вже називав – Миколаївський глиноземний завод, Ocean Plaza, можливо вийдемо на повторний аукціон по ОПЗ.
В наступному році приділятимемо велику увагу приватизації шахт. Ми чекаємо на передачу Фонду з Міністерства енергетики цієї вугільної підгалузі. Там достатньо велика кількість вугільних підприємств, на які начебто теж є певний попит.
– Йдеться про підприємства на сході України чи на заході?
– І на заході, і на сході. Якісь залишились на тимчасово окупованих територіях, якісь розташовані на підконтрольних. Подивимось, ми ще не бачили повного переліку підприємств, чекаємо від Міненерго.
Зараз триває ще цікава дискусія щодо створення Державного суверенного Фонду з управління стратегічними активами. Пропонують поділити Фонд держмайна на три окремі юрособи.
До першої направити майно з тимчасово окупованих територій, провести по ньому аудит, оцінку та готувати позови до Російської Федерації.
До другої – весь так званий bad bank, мається на увазі так зване безнадійне майно, коли борги перевищують його балансову вартість.
А в третю передати все інше ліквідне майно.
– Ця нова структура буде створена на базі Фонду держмайна? Існуватимуть три підрозділи?
Я не готовий сказати, це більше питання до Міністерства економіки. Але мені здається, що у Фонду держмайна достатньо управлінського досвіду, щоб ці функції реалізувати.






