Державний вуглевидобувний сектор – "чорна діра" української економіки

Автор: Сергій Головньов

Чому сьогодні неможлива успішна робота державних вуглевидобувних підприємств? І що з цим робити?

На початку 2017 року Україна остаточно втратила контроль над вуглевидобувними підприємствами на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

На той момент на контрольованій території залишилось 35 діючих державних шахт. На липень 2018 року, згідно інформації Уряду, їх залишилось 33. Сьогодні Міністерство енергетики та вугільної промисловості (МЕВП) звітує про видобуток 30 державних шахт, які об'єднанні в 11 держпідприємств.

Безкінечна програма реформування

Питання реформування вугільної галузі відразу після зміни влади в 20014 році поставив прем'єр Арсеній Яценюк. Загальновідомий його вислів про те, що дешевше просто платити зарплатню шахтарям, ніж утримувати збиткові державні шахти.

В 2014 році дотації з держбюджету для вугільної галузі склали 9,16 млрд грн. А в 2015 році – лише 400 млн грн.

В травні 2015 року з'явився перший проект урядової Програми реформування вугільної промисловості на 2015-2020 роки. Документ передбачав припинення роботи 11 держшахт з 35. Всі інші мали бути або приватизовані, або передані новоствореній "Державній вугільній компанії".

Але постійні конфлікти Яценюка з тодішнім міністром енергетики Володимиром Демчишином, не дали змоги Уряду реалізувати цю стратегію.

З того часу проект Програми декілька разів оновлювався. В березні 2017 року прем'єр Володимир Гройсман заявив, що вимагає у міністра енергетики Ігоря Насалика розробку нової програми. І в травні того ж року Урядом була ухвалена Концепція реформування вугільної промисловості до 2020 року.

Цей документ також передбачав приватизацію частини шахт та залучення інвесторів. Але вже через рік, в травні 2018 року, прем'єр знов заявив про те, що на "державних шахтах процвітає корупція".

До цього часу не було ніякої приватизації, ніякої модернізації, або реформування. У державному вуглевидобувному секторі, за твердженням голови Уряду, продовжується корупція.

Постійні дотації

За часів президентства Віктора Януковича, річний обсяг дотацій державним шахтам сягав 13 млрд грн, або $1,6 млрд за тодішнім курсом. Космічна сума на сьогодні.

Останнім роком великих дотацій був 2014. Тоді держава виділила 9,16 млрд грн. В 2015 році Уряд Яценюка взагалі хотів відмовитись від дотацій. Але вже наприкінці року в бюджет внесли відповідні зміни та передбачили 400 млн грн на покриття заборгованості по зарплатах перед шахтарями.

Джерело: аналіз БЦ законів про державний бюджет

Вже наступного року дотації склали 1,12 млрд грн. Кожного року вони збільшуються. Цікаво, що в 2018 році за основною бюджетною програмою "Державна підтримка вуглевидобувних підприємств…" було передбачено 1,4 млрд грн.

Але в бюджеті-2018 з'явилась нова бюджетна програма: "Здійснення заходів із забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції…". Це та сама підтримка шахт, проведена за іншим кодом. Вона передбачала ще 1,3 млрд грн дотацій.

Слід зазначити, що кожен рік, ближче до осені, у бюджет вносяться зміни, які збільшують дотації держшахтам. Наприклад, в бюджеті на 2019 рік було закладено 1,63 млрд грн дотацій. Але вже на прикінці січня Уряд виділив шахтам ще 450 млн грн для сплати за електроенергію. Прогнозна цифра на 2019 рік, швидше за все, ще виросте.

Два режими ПДВ

Наступний подарунок держави шахтам – звільнення вугільної продукції від сплати податку на додану вартість (ПДВ) з початку 2016 року. До цього шахти накопичували борги по сплаті ПДВ, через що Державна фіскальна служба (ДФС) не враховувала податковий кредит покупців вугілля – "Державної вугільної компанії" (ДВК) та генеруючої державної компанії "Центренерго".

Проблема в тому, що найбільший виробник вугільної продукції в країні – ДТЕК Ріната Ахметова – відмовився від цієї пільги. ДТЕК має вертикальну інтеграцію.

Шахти ДТЕК постачають вугілля на збагачувальні фабрики ДТЕК. Потім вугілля продається трейдеру ДТЕК, який постачає його на теплоелектростанції ДТЕК. Ці ТЕС виробляють електроенергію, яка через мережі ДТЕК живить шахти ДТЕК.

Виходить замкнений цикл. По всьому ланцюжку продукція продається з ПДВ – і в кожної компанії формується податковий кредит. Якщо б з ланцюга випали шахти, то групі в цілому довелося би більше сплатити податків.

Через те, що дві групи шахт працюють з різними режимами ПДВ, їх продукція не може торгуватися на одному ринку. Тобто, ДТЕК намагається не купувати продукцію держшахт, і не продає вугілля державній генерації "Центренерго", щоб не втрачати на додатковій сплаті ПДВ.

Проблема стала явною в лютому 2018 року, коли "Центренерго" почало купувати вугілля на біржі без ПДВ. Відповідно – ДТЕК не хотів приймати участі в торгах і наполягав на поверненні ПДВ для вугільної продукції.

Збанкрутілі державні оператори вугілля

Корупція у державному вугільному секторі відбувається в повністю регульованому та централізованому ринку. Основний обсяг вугілля держшахт продає державний оператор оптового вугільного ринку.

В 2003 році було створено держпідприємство "Вугілля України" (ВУ). Воно скуповувало вугілля держшахт і продавало його на ТЕС. За часів Віктора Януковича, ВУ давало передоплату шахтам за ще не поставлене вугілля. Продукція так і не була відвантажена. Тому ВУ стало банкрутом.

В 2014 році було створено нового оператора – "Державну вугільну компанію" (ДВК), яка мала не тільки продавати вугільну продукцію держшахт, але і об'єднати їх у свої власності. Але через несплату шахтами ПДВ, і ДВК стала банкрутом.

Тоді державне вугілля почало продавати держпідприємство "Держвуглепостач" (ДВП), яке було створено на початку 2016 року. Через нього вугілля продається і сьогодні.

Регульована ціна вугілля

Вугільна продукція державних підприємств має продаватися за цінами, які встановлює МЕВП. З 2018 року і ДТЕК, і "Центренерго" імітують ринок, купуючи вугілля на біржі за договірними цінами. Насправді, ціна МЕВП є орієнтиром для продажу всього вугілля в країні.

З 2016 по 2019 рік, ціна МЕВП на вугілля виросла більше, ніж у два рази. Але і сьогоднішня ціна не покриває витрат держшахт на видобуток.

Постійні збитки державних шахт стали одним з аргументів Нацкомісії з регулювання енергетики (НКРЕКП) при запровадженні нової методики формування витрат ТЕС на вугілля в 2016 році. Вона більш відома як формула Роттердам+. Її вигодонабувачем став ДТЕК.

Методика передбачає, що у тариф для ТЕС закладена ціна вугілля, яка прив'язана до індексу біржі API2 у Роттердамі за останні 12 місяців з урахуванням доставки в Україну та перевалки в портах.

З 2016 року, ціна МЕВП з невеликим запізненням, співпадає з ціною НКРЕКП, яку та закладає в тариф для ТЕС згідно формули "Роттердам+".

Падіння видобутку і велика собівартість

З початку бойових дій на Донбасі в 2014 році, коли Україна втратила контроль над державними вуглевидобувними підприємствами на окупованій території, видобуток вугілля держшахт кожного року падає.

Зрозуміло, що частково відсутність інвестицій в 2015 році призвела до падіння видобутку в 2015-2016 роках. Але далі зниження видобутку не має ніяких логічних пояснень – дотації від держави ростуть, а видобуток падає.

Так може відбуватися тільки в тому разі, якщо гроші не використовуються за призначенням. Тобто, всі платники податків фінансують повністю корумповану галузь.

Ситуація в розрізі об'єднань трохи оптимістичніша. З 11 державних вуглевидобувних підприємств, в 2018 році чотири показали зріст видобутку, порівняно з 2017 роком. Це "Львiввугiлля", ШУ "Південнодонбаське №1", "Лисичанськвугілля" та "Первомайськвугiлля". Всі інші поступово втрачають видобуток.

Менше видобутку – більше витрат на виробництво однієї тони продукції. Раніше МЕВП публікувало розрахунок собівартості тони продукції по всім підприємствам кожного місяця. Але, в останній раз такі дані були опубліковані за лютий 2018 року.

На той час в тарифі для ТЕС, які купують продукцію шахт, була закладена ціна вугілля на рівні 2 425 грн за тону. Треба зазначити, що це ціна імпортного паритету. Тобто, ринкова ціна з урахуванням доставки продукції в Україну. Собівартість видобутку вугілля в країні мала б бути значно меншою.

Але і з імпортним паритетом, конкурентну собівартість продукції в той час мали всього 4 підприємства: "Львiввугiлля", ШУ "Південнодонбаське №1", "Шахта "Надія" та підприємство з найменшою собівартістю - ВК "Краснолиманська".

Сьогодні держпідприємство ВК "Краснолиманська" катастрофічно знизило обсяг видобутку. Це сталось через те, що її ресурси працюють на приватне ТОВ "Краснолиманське", яке контролює найвпливовіший "смотрящій" за державним вугільним сектором – Віталій Кропачев.

Про те, як шахту "Краснолиманську" фактично відібрали у держави "приватні інвестори", БЦ вже повідомляв.

Згідно інформації МЕВП, в 2019 році середня собівартість видобутку вугілля держпідприємствами збільшиться на 36% - до 4 258 грн за тону. Це говорить про те що ніяке підвищення регульованої ціни на вугілля не зробить державні шахти прибутковими. Зараз ціна МЕВП, підвищена до імпортного паритету, складає 2 800 грн за тону – у 1,5 рази нижче за собівартість.

Ситуацію мали б виправити капітальні інвестиції та збільшення видобутку. Але гроші держпідприємств виводяться з них через закупівлю послуг по завищених цінах.

Постійні збитки

Вугільна галузь знаходиться в режимі реформування. Але міністр енергетики Ігор Насалик вже декілька років нічого не робить в рамках цієї модернізації. Тому державні вуглевидобувні підприємства знаходяться у невизначеному стані.

Із 11 об'єднань 10 очолюють або ліквідатори, або тимчасово виконуючі обов'язки директори. У керівників відсутня відповідальність. Через це майже всі підприємства збиткові кілька років поспіль.

Маленький прибуток в півмільйона гривень в 2018 році показала лише шахта "Надія". Загальні щорічні збитки державних вугільних об єднань останні три роки перевищують 3 млрд грн.

Як виправити цю ситуацію? Потрібне або зменшення витрат, або збільшення видобутку. Зменшення витрат означає звільнення працівників.

За інформацією Держслужби з питань праці, в 2017 році у вугільній промисловості України працювало близько 100 тис. робітників. Більша частина з них – працівники держшахт. Вочевидь, ніякий уряд не наважиться звільняти шахтарів.

Приватне збагачення

Виробництво вугільної продукції – це не тільки видобуток вугілля, але і його збагачення. Без переробки вугілля ніхто не купить. Втім, на сьогодні у державній власності немає жодної збагачувальної фабрики.

Ще в 2012 році, за часів правління Віктора Януковча, останні п'ять центральних збагачувальних фабрик (ЦОФ) перейшли від держави під контроль компанії ДРФЦ Олександра Януковича. Сьогодні вони підконтрольні компанії "Укрдонінвест" Віталя Кропачева.

Кропачев стверджує, що викупив ці активи у Олександра Януковича. Втім, для державних шахт нічого не змінилось. Раніше збут вугілля через ЦОФ контролювала ДРФЦ, сьогодні – "Укрдонінвест".

Ситуація на заході країни ще гірша. Там вугілля може збагачувати лише одна Червоноградська ЦОФ, якою оперує "Львівська вугільна компанія" (ЛВК). Офіційно вона належить нардепу від опозиційного блоку Наталії Королевській.

Але в 2016 році за сприяння Володимира Демчишина, радник міністра енергетики Андрій Венгрін довів ЛВК до банкрутства і завів туди свого арбітражного керуючого. На відміну від часів менеджменту Королевської, фабрика почала працювати.

Але і тут державні шахти "Львіввугілля" і "Волиньвугілля" залишились залежними від приватної ЦОФ. Саме вона контролює збут продукції державних підприємств.

Що робити

Вочевидь, крадіжки, постійні збитки та викачування грошей з держбюджету не будуть продовжуватись вічно. Колись таки буде затверджена якась програма реструктуризації державного вугільного сектору.

Вочевидь вона, як і всі попередні, буде передбачати приватизацію шахт з великими запасами вугілля і ліквідацію безперспективних шахт.

Ліквідація може відбуватися за двома сценаріями. Перший – німецький. Шахти перестають набирати нових робітників, профільні навчальні заклади перестають готувати гірників, держава створює у вугільних регіонах альтернативні робочі місця, збиткові шахти поступово припиняють роботу протягом 3-5 років.

Так закривались шахти у Німеччині протягом останніх десятиліть. Остання шахта з видобутку кам'яного вугілля була закрита там у грудні 2018 року.

Другий сценарій – британський. У 1984-1986 роках прем'єр Великобританії Маргарет Тетчер закрила більше 120 шахт зі 174, які діяли в країні. Це призвело до нестабільної соціальної обстановки, численних протестів, арештів і навіть смертей.