"За два роки збудовано понад 100 заводів": Дмитро Кисилевський про держпідтримку промисловості, кешбек і локалізацію при закупівлях для ЗСУ
Повномасштабне вторгнення завдало відчутного удару по українській промисловості. За підрахунками Держстату, після падіння на 36,7% у 2022 році, промислове виробництво в Україні у 2023 році зросло на 6,8%, а минулого року – на 3,6%. Додатковий поштовх для відновлення промисловості, передусім переробної, покликані надати низка державних програм, об’єднаних минулого року в межах ініціативи "Зроблено в Україні".
За оцінками Мінекономіки, їх реалізація минулого року забезпечила зростання ВВП на 0,64%. Це не мало, враховуючи, що зростання ВВП України у 2024 році становило 2,9%.
Про труднощі, з якими стикається українська промисловість, та про ефективність держпрограм підтримки вітчизняного виробника БізнесЦензор поговорив із заступником голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитром Кисилевським.
Про страхування воєнних ризиків
– Пропоную почати з актуального питання. Нещодавно у Львові офіційно відкрили муніципальний індустріальний парк "Формація.Львів", а через тиждень потому російські ракети знищили інший індустріальний парк Sparrow у цьому ж місті. Виглядає, що створювати нові промислові об’єкти в Україні – це ризикована історія.
– Я трохи скептично ставлюся до терміну "відкриття індустріального парку". Це процес. Індустріальний парк – це території, інфраструктура, будівлі, підприємства і все це з'являється поступово. Але дійсно, коли десь запускається завод, а потім десь недалеко знищуються якісь складські приміщення, то це економіці здоров'я не додає.
– Тому запитаю, які можливості для страхування воєнних ризиків з’являються в Україні?
– Першою в Україні з’явилась можливість страхувати воєнні ризики для іноземних компаній або компаній, які мають серед власників нерезидентів. Це продукти від MIGA (Міжнародне агентство з гарантування інвестицій Всесвітнього банку MIGA, – ред.) та DFC (Американська корпорація з фінансування міжнародного розвитку DFC, – ред.).
Обидві ці структури мають в Україні відносно невелику кількість реалізованих страхових продуктів. Але це страхування не майна, це страхування інвестицій. Якщо дуже спрощено, то це страхування відповідальності перед банком, який позичив гроші на інвестиції.
Наступним етапом розвитку механізму страхування інвестицій від воєнних ризиків в Україні став ухвалений майже два роки тому законопроєкт, яким ми надали українському Експортно–кредитному агентству (ЕКА) право страхувати інвестиції українських компаній. Тому що MIGA і DFC хочуть бачити тільки нерезидентів серед своїх клієнтів, а українські компанії взагалі не мали до цього доступу.
– Наскільки широко український бізнес використовує цей механізм?
– Експортно–кредитне агентство має певну кількість реалізованих страховок. Але обидва ці інструменти – від MIGA/DFC та ЕКА – не є масовими через певну специфіку тих продуктів, які вони пропонують.
Третьою опцією страхування воєнних ризиків є іноземні експортно–кредитні агентства, які страхують купівлю обладнання з тих країн, звідки вони походять. Таких страховок теж невелика кількість. Тобто, хоча існують різні інструменти, кожен з них має, на жаль, невелике розповсюдження.
– Але жоден з них не дозволяє застрахувати майно, фізичний бізнес?
– З цим якраз є проблема. Страховий ринок український не готовий до такого процесу, на жаль. Тільки нещодавно перші великі приватні страхові компанії почали страхувати майно, на відносно невеликі суми, десь до 20 мільйонів гривень.
Це те, що є надзвичайно затребуваним, але поки що ані ринок, ані держава не пропонує дієвого інструменту. Я подав поправки до проєкту держбюджету на наступний рік, які передбачають виділення коштів на часткову компенсацію вартості страхування від воєнних ризиків. Бо навіть ті продукти, які є, недостатньо розповсюджені через свою високу вартість.
Страховку, яка коштує 10% (від страхової суми, – ред.), не всі будуть готові купити. Тому мета цієї поправки – щоб можна було здешевлювати ті страхові продукти, які пропонує український ринок – ЕКА, або приватні компанії – для підприємств, які зацікавлені в такому страхуванні, але через свою географію мають дуже високу вартість цих страховок.
– Яку суму з держбюджету пропонується на це виділити?
– Я подавав поправку на 1,5 мільярда гривень. Якщо вона буде врахована, то підкріпить фінансами норми по страхуванню воєнних ризиків, включені у вже прийнятий закон про Національну установу розвитку. Окрім власне здешевлення вартості страховки до цільового значення 1% також планується передбачити "безумовну" виплату за руйнування майна підприємств до 10 млн грн, які працюють близько до лінії фронту.
– Крім того, існує урядова грантова програма, яка дозволяє отримати до 16 мільйонів гривень на відновлення виробничих потужностей. Це непогано для малого чи середнього бізнесу, але для великих підприємств це небагато. Чи буде вона розширюватись?
– Грант на відновлення виробничих підприємств є етапом розвитку чи різновидом гранту на розвиток переробної промисловості. Обидві ці програми є складовими політики розвитку українських виробників "Зроблено в Україні". В гранті на відновлення суттєво менше обмежень, ніж для отримання гранту на розвиток переробки. Цей грант можна використати на виробниче обладнання, але ви абсолютно праві в тому, що це для малого і для середнього бізнесу. Для великого бізнесу 16 мільйонів – це не ті кошти, які покриють збитки. Поки держава може стільки.
Про фінансування програм "Зроблено в Україні" у 2026 році
– Ви згадали про поправку до держбюджету для розширення доступу бізнесу до страхування воєнних ризиків. Які ще поправки подавали у сфері промислової політики?
– Вже традиційно подаємо поправку стосовно докапіталізації Експортно–кредитного агентства, бо це хороший, дієвий механізм стимулювання несировинного експорту. Так само, ЕКА здійснює страхування інвестицій від воєнних ризиків, тож докапіталізувати її було б доцільно.
Також ми подали ряд технічних поправок, які дозволять чіткіше виписати в бюджеті фінансування тих програм, які є складовими платформи "Зроблено в Україні".
– На яку суму Ви пропонуєте докапіталізувати ЕКА?
– Зараз капітал ЕКА становить біля 2 мільярдів, ми подали поправку, щоб на 5 мільярдів гривень її докапіталізувати. Але ми свідомі того, що навіть якщо її вдасться прийняти, сума може бути менша. У попередні два роки спроби докапіталізувати ЕКА були невдалими.
Ще у 2021 році вдалося збільшити капітал ЕКА з 200 мільйонів до 2 мільярдів. Власне, на цих грошах всі роки повномасштабного вторгнення ця установа і працює.
– Яку суму загалом планується передбачати у бюджеті–2026 на програми розвитку промисловості?
– Ми очікуємо, що це буде приблизно на рівні поточного року, тобто на рівні 35 мільярдів гривень сумарно. Це якщо брати всі програми і фінансування з усіх джерел, включаючи позабюджетні.
Про "Національний кешбек"
– Минулого року Мінекономіки оцінило економічний ефект від реалізації держпрограм у межах платформи "Зроблено в Україні" у 0,64% ВВП. Але, згідно із цією оцінкою, внесок різних програм кардинально різний.
– Звичайно, адже природа програм різна і різні суми грошей на них витрачаються. Якщо на "5-7-9%" – це 18 мільярдів і це кредити, відповідно, вплив на економіку буде один. Якщо, скажімо, на компенсацію вартості сільгосптехніки було витрачено минулого року трошки менше мільярда, то, відповідно, вплив буде інший.
– З цим не можна не погодитись. Але в межах "Зроблено в Україні" є й такі програми, як "Національний кешбек". Економічний ефект від неї минулого року Мінекономіки оцінило у 0,001% ВВП. І якщо минулого року на неї витрачали невеликі суми, то цього року вони вже досить значні.
– Так, в минулому році кошти на кешбек фактично не витрачались, хіба тільки в останні місяці. Відповідно, витрата цих коштів потрапила в аналіз і продемонструвала вплив, відповідний обсягу витрачених коштів. Як буде щодо цього року, порахують – побачимо.
– Чи не вважаєте ви, що було б краще спрямувати ці кошти на інші, можливо ефективніші, програми?
– Треба дивитись розрахунки і аналізувати. Але я часто спілкуюся з промисловцями, які виробляють товари для кінцевого споживача. І я задаю їм питання: працює ця програма, чи ні? І більшість виробників кажуть, що працює.
Наприклад, є компанії, яким ці 10% "кешбеку" дозволяють конкурувати з китайськими виробниками. Є виробники молочки, які наполягають на тому, щоб на певні категорії товарів кешбек був ще вищий, тому що вони стикаються з агресивним імпортом молочної продукції з Польщі, яка субсидується польським урядом. Є такі відгуки.
– Тобто ця програма ефективна і не потребує змін?
– Я б дивився на перспективи цієї програми з економічної точки зору. Є категорії товарів, в яких переважна частка пропозиції – це українські товари. Якщо 99% чи 100% товарів, які продаються в цій категорії українські, тоді "кешбек" – це скоріше соціальна програма.
Якщо ми говоримо, що це програма економічна, тоді ми маємо підтримати ті групи товарів, які конкурують з імпортом. І часто природа цього імпорту може бути обумовлена субсидіями іноземним виробникам, як з польською молочкою, або якимись іншими факторами.
Тоді це економічний захід і "кешбек" потрібно оцінювати з тієї точки зору, чи дозволило це українським виробникам наростити виробництво або зберегти частку на ринку.
Цей рік буде першим повним роком, коли діє ця програма, за його підсумками цей аналіз можна буде провести, і на наступний рік пропонувати ті чи інші зміни. Але це урядова програма, тому я про це можу тільки розмірковувати і перебувати, скажімо так, в діалозі з урядом щодо цього питання.
Про проєкти зі значними інвестиціям
– За програмою підтримки проєктів зі значними інвестиціями в межах так званого закону "про інвестнянь" укладено чотири угоди. За них право на держпідтримку отримав лише один завод, а ще три – це рекреаційна інфраструктура. Можливо, доцільніше було б підтримати ще одне промислове підприємство, а не будівництво курорту?
–Проєкти, які можуть бути підтримані в рамках цієї ініціативи, були визначені законом, який приймався ще до повномасштабного вторгнення. Це один з тих прикладів, коли до політики "Зроблено в Україні" включали вже існуючі інструменти.
Чи задоволений я тим, що такий механізм працює на дуже широке коло інвестицій? Мені здавалося, що правильніше було б ці зусилля направити переважно на промисловість, але тоді парламент вирішив інакше. Те, що я можу робити і роблю, – це пропагую серед промисловців цей механізм, щоб вони принаймні ним користувалися. І я радий, що перший великий проєкт в цій програмі – завод з глибокої переробки сої компанії "Астарта".
– Є така зацікавленість?
– За 2023-2024 роки в Україні збудовано з нуля понад 100 тільки цивільних заводів. Це ті, про які ми знаємо. Відповідно, це означає, що незважаючи на війну, в Україні є інвестори, які вважають за доцільне зараз інвестувати в промисловість. Тому цей механізм принаймні обговорюється тими, хто збирається щось будувати. Знаю, що зараз готуються до подання ще кілька промислових інвестпроєктів, це агропереробка і виробництво будівельних матеріалів.
– А яка частина цих заводів користується програмами державної підтримки?
Складно сказати. Я не готовий точно оцінити, але за відчуттями, можливо, половина.
Про "Доступні кредити 5-7-9%"
– Програма "Доступні кредити 5-7-9%" діє з 2020 року, за цей час вона зазнала значних змін. Чи плануються нові корегування умов цієї програми і на що вони мають бути спрямовані?
– Сам факт існування такої програми як "5-7-9%" є наслідком політики Національного банку, який вирішує свої задачі, але ціною відсутності кредитування економіки, яка дешевого кредитного ресурсу зараз потребує як ніколи. Прибуток банків цього року – найвищий за всю історію банківської системи. Але цей прибуток зароблений не кредитуванням підприємств, обсяг якого зменшується, а операціями поза межами реального сектору економіки. Це відображення пріоритетів регулятора – добробут банків, а не економічне відновлення.
На початку вторгнення програма "5-7-9%" фактично була єдиним джерелом кредитування для реального сектора економіки взагалі. Тому уряд змушений витрачати кошти бюджету на те, щоб компенсувати банкам різницю між ринковою ставкою і цільовою.
У 2023 році ми зібралися з комітетом і проаналізували різні програми підтримки економіки, в тому числі "5-7-9%". І ми побачили, що цей обмежений дефіцитний ресурс дешевих грошей витрачається не найбільш ефективним чином.
Більшість на той момент отриманих за програмою "5-7-9%" кредитних коштів припадала на торгівлю, на послуги, на аграрку, а на промисловість – лише 14%. Ми звернулися до уряду, щоб це змінити. Після того були внесені зміни в ряд параметрів цієї програми і ми бачимо суттєві позитивні зміни. По-перше, частка промисловості в цьому році зросла до 22%.
Тобто промисловість вибирала 14% коштів за програмою "5-7-9%", а тепер вона вибирає 22% коштів. Якщо говорити про цільове призначення, то обсяг залучених на інвестиційні цілі кредитів зріс з 14% до 26%.
Тобто уряд спрямував обмежений ресурс дешевих коштів на ті цілі, які для держави є найбільш пріоритетними – інвестиції і переробну промисловість.
– Але і після цього умови цієї програми продовжували змінювати...
– Нещодавно уряд ухвалив рішення продовжити ставку 1% на інвестиційні цілі для прифронтових територій. Якщо люди мають сміливість інвестувати, держава їх в цьому підтримує.
Є певна аграрна проблематика, пов'язана з перекредитуванням. Тому продовжили на рік – до кінця березня 2027–го року ліміти 90 мільйонів гривень для аграріїв, щоб вони могли перекредитуватись за тими старими кредитам, які у них є. Програма "5-7-9%" жива, вона видозмінюється відповідно до поточної ситуації.
– За підсумками цього року ефективність програми також будуть аналізувати і корегувати її умови?
– Маємо, наприклад, запити від бізнесу про те, щоб збільшувати ліміт кредиту. Підприємці кажуть, що 150 мільйонів на інвестиції мало і потрібно більше. Але тут є питання наявності коштів. Ми в постійній комунікації з виробниками перебуваємо, ми ці питання фіксуємо, і там, де є можливість, реагуємо на них.
Про локалізацію і оборонні закупівлі
– Закон про локалізацію почав працювати фактично під час повномасштабного вторгнення. Як це вплинуло на результати?
– Коли ми його ухвалювали, середній рівень проникнення імпорту в публічні закупівлі в Україні становив 38%. В тих обсягах закупівель, які ми мали в останні роки, це означало б, що держава втрачала б приблизно 100-160 мільярдів гривень податків через те, що ми продовжували б купувати імпортні товари замість українських. Тому що іноземний виробник не сплачує тут податків. А при купівлі українського товару до 40% його вартості повертається податками в бюджет.
Пілотний проєкт при запровадженні закону про локалізацію концентрувався на чотирьох підгалузях машинобудування: залізничний транспорт, міський транспорт, комунальна техніка, енергетичне обладнання. Фактично цей закон зберіг ці галузі від зникнення під час повномасштабного вторгнення. Це десятки тисяч робочих місць.
Тому перший ефект від цього закону – це збереження підгалузей машинобудування.
Другий ефект – це те, що колишні імпортери почали розвивати виробництво в Україні, щоб відповідати вимогам до локалізації. Наприклад, спочатку почали виробляти навісне обладнання для комунальної техніки. Потім зі збільшенням вимоги локалізації хтось почав крупновузлове збирання, хтось взагалі створює свої власні вироби.
Ми бачимо на реальних кейсах, що імпортери починають або локалізуватися, або починають розвивати своє власне виробництво. Тому ми почали розширювати програму локалізації, включили до неї ліфти, світлофори, кабелі, металоконструкції, труби великого діаметру, легку промисловість.
Щоб стимулювати попит на цю продукцію українського виробника працює ще дві програми – 25% компенсація на аграрну техніку і 15% компенсація на іншу техніку, в т.ч. українські засоби виробництва. Таким чином ми мотивуємо приватного замовника купувати українські товари. Якщо фермер купує українську сільгосптехніку, держава компенсує йому 25% її вартості, але при цьому держава заробляє 40% на податках. Тому для держави це вигідно.
– Але коли я спілкуюся з підприємцями, часто чую, що програма локалізації при держзакупівлях не завжди ефективна. Деякі міста продовжують купувати імпортний транспорт, нібито з локалізацією, але до її ступеня є певна недовіра. Чи будуть якісь зміни в цьому напрямку?
– Перший наш напрямок руху по локалізації – це боротьба з шахрайством. У нас дуже винахідливі люди, є шахраї, які навчилися підробляти сертифікати, підробляти документи. Ми напрацювали ряд змін до законодавства про публічні закупівлі, які зараз готуються у Верховній Раді.
Міністерство економіки запустило роботу комісії, яка розглядає скарги на порушення законодавства про локалізацію. Ряд товарів, які були визнані такими, які мають порушення, були виключені з реєстру, тому певний рух в цьому напрямку є.
Другий напрямок, який ми бачимо – це оборонні закупівлі. Ми маємо законопроєкт №13392 про застосування локалізації при оборонних закупівлях цивільних товарів. Це не про зброю чи боєприпаси. Але оборонні замовники закуповують, наприклад, форму.
В Україні понад 100 тисяч людей працюють в легкій промисловості. Уявити, що вони не можуть пошити замову куртку – неможливо. Тому, коли в Міноборони не можуть знайти українського постачальника і треба терміново шукати форму у В'єтнамі чи Туреччині, це означає, що або хтось припустився дуже суттєвої помилки в плануванні, або хтось домовився.
Переконаний, що зазвичай такі ситуації – це прояв недоброчесної поведінки. Я був дуже здивований, коли "Державний оператор тилу" розіслав листа постачальникам про те, що вони шукають форму неукраїнського виробництва. Я дуже емоційно у них поцікавився, чи ніхто там не захворів, коли цей лист писав, чи може вони прикро помилились. Ми з цим маємо боротись.
– Але Вам можуть заперечити, що українські виробники іноді самі не подають заявки на тендер, можливо, вони хочуть отримати вищу ціну. А виріб з умовного В'єтнаму може бути просто дешевший.
– Не виключено. Але ми плануємо розповсюдити механізм локалізації на оборонні закупівлі цивільних товарів і я поясню, чому для держави це вигідно. Тому що форма, пошита в Україні, має своїм наслідком сплату податків.
Відповідно, навіть якщо вона на 5% дорожча, вона податками державі принесе значно більше. Тому для держави це в будь-якому разі вигідно.
Відповідно, це має поширюватися на всі товари, щодо яких у нас є вимога до локалізації в публічних закупівлях. Наприклад, колісна техніка. Армія закуповує трали, на яких возять озброєння, закуповує автобуси для перевезення особового складу, закуповує китайські крани. Все це виробляється в Україні і пріоритет має бути у українських виробників.
– Але тут мають бути якісь особливості. Українські виробники є, але можуть бути ситуації, коли треба придбати якийсь спеціальний трал. Або отримати техніку терміново.
– Ми це розуміємо, тому для оборонних закупівель розглядається дещо інший механізм локалізації, ніж у публічних закупівлях. Це механізм цінової преференції. Тобто український виробник зможе перемогти, маючи ціну на певний відсоток вище, ніж постачальник іноземної продукції.
Відповідно, якщо український виробник пропонує товар дорожче на 50%, то зможе перемогти іноземний постачальник. Якщо український виробник не може поставити цю продукцію з якихось причин, значить прийде іноземний постачальник і, запропонує свій товар. Тобто ми для оборонних закупівель передбачили механізм, який більш гнучкий для замовника.
Ми цей законопроєкт зареєстрували, його підтримав комітет і скоро будемо виносити його на перше читання в залі.
Про індустріальні парки
– Один з посадовців Мінекономіки зазначав, що є проблеми з наповненням індустріальних парків. Станом на вересень в Україні було зареєстровано 105 індустріальних парків, але більшість з них – поки що "теоретичні проєкти". Можливо, їх не потрібно стільки?
– Кількість зареєстрованих індустріальних парків лише відображає інтерес громад і підприємців до цього інструменту. Реєстрація парку – це як створення юрособи, існування якої не означає, що бізнес піде. Адже після реєстрації індустріального парку робота по залученню інвестицій лише починається. Якщо парк зареєстрований і там немає виробників, держава ніяких збитків не несе.
Тому потрібно оцінювати кількість активних індустріальних парків – в яких існує виробництво, будується завод, або існує чи будується інфраструктура. Якщо станом на 2021 рік таких парків було 1–2, то зараз ми маємо активних індустріальних парків біля 30. Саме ця динаміка є важливою.
Станом, на кінець минулого року ми мали в індустріальних парках 25 заводів, які були збудовані або перебували в процесі будівництва. Ми мали біля 180 МВт електричної потужності по приєднанню. Тобто, це збудовані підстанції, які вже діяли.
І мали більше 100 тисяч квадратних метрів промислової нерухомості для нових і релокованих підприємств. Цього року ми бачимо суттєво більші цифри, ми їх підрахуємо ближче до кінця року.
Тобто до початку повномасштабного вторгнення індустріальні парки існували здебільшого на папері. Під час повномасштабного вторгнення в індустріальних парках почали будувати заводи.
І це не тому, що війна сприяє інвестиціям. Це тому, що ми як держава почали робити послідовні, зрозумілі кроки для того, щоб цей механізм в Україні запрацював так само, як він працює в усьому світі.
Ми внесли зміни в базовий закон про індустріальні парки, а вже в середині 2022 року ухвалили податкові митні стимули для індустріальних парків. Потім прийняли ряд точкових змін в закон про ринок електричної енергії, в Земельний кодекс.
– Але "активний індустріальний парк" не означає, що він заповнений?
– Повністю заповнені індустріальні парки також є. Їх не дуже багато, але вони є. Десь вже заводи збудовані, десь щось ще будується, але вільні земельні ділянки вже закінчились і вони планують розширюватись.
– Минулого року держава також виділила кошти на співфінансування інфраструктури індустріальних парків і заявки на отримання цих коштів активно схвалювалися. Наскільки високий попит на цю програму у цьому році?
– Минулого року держава взагалі вперше взагалі в історії виділила кошти на інфраструктуру індустріальних парків. Це мережі, електроенергія, газ, вода, каналізація, очисні споруди,різні види інженерних комунікацій.
Держава надає ці кошти на умовах співфінансування 50% на 50% і з додатковими зобов’язаннями по будівництву промислової нерухомості і залученню виробничих підприємств. Фактично одна надана державою гривня передбачає, що ще 5–6 гривень інвестицій має залучити заявник. Тобто для держави це непогана вигода, як мені здається.
Минулого року на це виділили мільярд гривень. Заявок подали на 1,2 мільярда. Вони більшою мірою були виплачені минулого року і частково були виплачені на початку цього року.
Подані цього року заявки ще перебувають в процесі аналізу, це десь на рівні 800-900 мільйонів. Різниця насправді несуттєва, бо був певний накопичений попит в перший рік. Показовим буде наступний.
Про компенсацію інвестицій за рахунок податків
– У серпні Комітет з питань фінансів, податкової та митної політики схвалив законопроєкти №13414 та №13415, які передбачають механізм компенсації капітальних інвестицій через податки. Вже існують податкові пільги за так званим законом "про інвестнянь", для резидентів індустріальних парків, навіщо потрібен ще один механізм?
– Головна відмінність цієї ініціативи від інших механізмів стимулювання полягає в тому, що цей механізм буде діяти для існуючих підприємств, а не тільки для нових.
Цей механізм діє в Євросоюзі. У Керівних принципах Єврокомісії з регіональної державної допомоги прямо прописана можливість компенсації інвестицій через податки в тих регіонах, які потребують додаткового економічного розвитку. Очевидно, що Україна є величезним таким регіоном.
Ми дізналися про це від наших підприємців, які шукали можливості перенести виробництво з наближених до зони бойових дій регіонів, і їм запропонували такий механізм у деяких країнах ЄС. Тому фактично зараз ми імплементуємо європейські норми в Україні.
– Але вони скоріше рамкові, і різних країнах ЄС такі механізми можуть працювати по–різному...
– Так, на рівні ЄС це – рамка, кожна країна імплементує її з певними особливостями. В Україні ми також пропонуємо її імплементувати, спираючись на ті податки, які ми можемо собі дозволити застосувати для такого механізму.
Насправді, і для індустріальних парків, і для проєктів зі значними інвестиціями, і для ініціативи компенсації капітальних інвестицій через податки стимулювання йде через один і той самий набір податків. Це імпортне мито на обладнання, імпортний ПДВ на обладнання, податок на прибуток, податок на землю, податок на нерухомість.
Фіскальна частина влади не дозволяє нам дивитись в бік внутрішнього ПДВ, в бік податку на доходи фізосіб або в бік ЄСВ. Тож ці податки як механізм стимулювання для нас зараз недоступні. А от ті, які я перелічив, вони використовуються в кількох різних інструментах.
– Як до цього ставиться Міністерство фінансів? Адже потенційно це впливатиме на надходження до держбюджету.
– Ми розробляли ці законопроєкти у співпраці з податковим комітетом, його голова Данило Гетьманцев є їх співавтором. І консультувалися з Міністерством фінансів. Відповідно, ми маємо консенсус щодо цих законопроєктів між Міністерством економіки, економічним комітетом парламенту, податковим комітетом і Міністерством фінансів.
Якісь технічні речі ми дошліфовуємо, але загалом це консолідована позиція, пропрацьована і ми з нею рухаємось далі. Тут суперечностей немає.
– В одному зі своїх останніх інтерв'ю Ви зазначали, що проти виступає МВФ?
– МВФ написав листа, що вони не згодні. Це типова позиція МВФ щодо будь–яких податкових пільг, але ми перебуваємо в діалозі і продовжуємо ці консультації як на рівні парламенту, так і на рівні уряду.
Ми маємо переконати наших партнерів, що ця ініціатива корисна для країни і стратегічно корисна й для них. Адже для того, щоб ми могли в перспективі повертати ті борги, які ми зараз накопичуємо, державі потрібно мати джерела доходів. Для цього мають з'явитись або розбудовуватись підприємства, саме їх податки стануть тим джерелом, звідки ми колись в майбутньому будемо ці борги повертати.
З точки зору потенційно недоотриманих надходжень держбюджету, тут немає втрат як таких. Якщо підприємець здійснив інвестицію, тобто він або збудував новий завод, або розширив існуючий, то частину податків у перший період часу він буде залишати собі у вигляді компенсації, але іншу частину вже почне платити в бюджет. Це ПДВ, ПДФО, ЄСВ екологічний податок. Тобто це одразу плюс. Далі він вибере той обсяг компенсацій, який йому законом дозволено, і продовжить платити податки на загальних підставах. Тобто спочатку було нічого, потім завдяки механізму стимулювання з’явився завод, який почав сплачувати податки. Це доходи, а не витрати.
Крім того, ми здійснили економіко-математичне моделювання кількох сценаріїв того, як це буде працювати. Песимістичний сценарій передбачає інвестиції обсягом $3 мільярди на рік, реалістичний – $5 млрд, оптимістичний – $8 мільярдів. Звичайно, все залежить від війни, але навіть песимістичній сценарій вигідний державі. Тобто держава заробить більше, ніж втратить.
– Але опоненти можуть сказати, що деякі великі підприємства і так купують нове обладнання, або інвестують в модернізацію того, що вже існує, бо це необхідно для виробничих процесів. А тепер вони отримають додаткові пільги.
– Така логіка може існувати, але обсяг недоінвестованості української промисловості такий, що я не зустрічав жодного промисловця, який би здійснив інвестицію і зупинився.
Всі розуміють, що треба інвестувати якомога більше, і всі розуміють необхідність переоснащення виробництва або його розширення. Тому, якщо хтось зекономить на тій інвестиції, яку він вже запланував зробити, це значить, що він наступну інвестицію почне робити значно раніше. Я вважаю, що такий аргумент має працювати.
– З іншого боку, деякі доволі потужні українські виробники активно інвестують за кордон. Чи міг би такий механізм стати стимулом для них розвиватися в Україні?
– Така логіка також може спрацювати. Власне, ми цю ініціативу придумали якраз побачивши те, що інші країни пропонують нашим виробникам те, чого ми їм запропонувати не можемо.
Ми зацікавлені в тому, щоб вони тут залишалися, тому маємо запропонувати їм в Україні такі умови, як пропонують сусідні країни. Це стосується як великих підприємств, так і тих, хто релокується.
– Коли Рада розглядатиме ці законопроєкти і чи матимуть вони достатню підтримку?
– Я сподіваюся, що найближчим часом. Жодна велика промислова ініціатива, на моїй пам'яті, не давалась легко, але ми над цим працюємо. У цих законопроектів є понад 50 депутатів-співавторів з різних парламентських сил.
Всі розуміють, що промисловість потрібна, незалежно від інших поглядів тих чи інших політиків. Тому я сподіваюся, що вони будуть проголосовані.
