«Правило Усіка» або чому ми не заслужили на перемогу
Все таки Україна – ультрадемократична й ультратолерантна держава. У нас нема стабільної економіки, стійких державних інститутів та високої суспільної відповідальності. Натомість у нас можна «висловлювати діаметрально протилежні думки» стосовно війни, знаючи, що тобі за це нічого не буде, до нас дозволено їздити громадянам РФ, які незаконно відвідували окупований Крим, у нас лише на 8-у (!!!) році війни починають хоча б якось обмежувати проросійські ЗМІ…
У нас дозволено просторікувати про «спорт внє політікі», а обійми з громадянами держави-агресора не стануть на заваді отриманню державної нагороди.
У нас на кожному кроці можна порушувати мовне законодавство, і ніхто нікому нічого не скаже, бо «какая разніца, і так понято же».
У нас 40% (40, Карл! 40!!!) населення вважають росіян братнім народом. Ще більшій кількості по фігу, що на Донбасі щодня лунають вибухи і ледь не щодня гинуть люди. Абсолютній більшості по цимбалах, що у нас майже 2 роки «правоохоронні органи» переслідують невинуватих громадян. Більшість не знає, хто такий генерал Кульчицький, чи хто такий Ріффмастер, але вона, більшість, напамять знає всіх акторів 95 кварталу та всі пісні Мохнатіка (ой, Монатіка. Він Монатік же, правда?).
Щодо війни, то більшість знайомих говорить так: «це все політика!», «а що я можу зробити?», або ж навіть так: «я тут до чого, я нікого на війну на посилав» та «я втомився від війни».
Чи варто дивуватися тому, що навіть серед патріотів (при чому реальних, не бутафорних) бій Усіка з Джошуа викликав діаметрально протилежні настрої, й що як мінімум половина шанувальників боксу почала в усі голоси виправдовувати позицію скандального боксера.
Власне, цей бій показав, що мінімум половина українців живе за «правилом Усіка»: люди готові пробачити будь-який прояв колабораціонізму, бо ж персона «підіймає український прапор за кордоном».
Щодо прапора: деякі діячі теж "фоткалися" з українським прапором за кордоном... в обіймах з росіянами, які теж тримали свій прапор.
Мушу констатувати: ми НЕ ЗАСЛУЖИЛИ на перемогу у війні.
Бо, щоб виграти на полі бою, треба перемогти ворога ментально. Я не закликаю всіх їхати воювати в ООС, не закликаю кричати «москалів на ножі!» і не закликаю вимагати позбавити громадянства того ж Усіка чи Магучіх. Просто треба хоча б усвідомити, що у нас досі війна, що ми воюємо з Росією і що ми не повинні толерувати осіб, які розказують про «братні народи» чи «громадянську війну».
Для прикладу в Хорватії 90-х чи в Азербайджані ви б у кращому випадку дістали по пиці за слова «серби – брати» чи «в Нагірному Карабасі громадянська війна»…
На жаль, капітулянтські тези влади типу «просто пєрєстать стрєлять», «какая разніца» сформувалися в свідомості не лише Зеленського та його слуг. Це – запит суспільства, і запит далеко не меншості. Що ж, зайвий раз маю констатувати: просто зміни влади замало, спочатку має змінитися свідомість більшості громадян України.
Дякую.
А ще й ветерана АТО Леоніда Остальцева...
Leonid Ostaltsev (засновник київської піцерії Veterano Pizza) https://www.facebook.com/diliriya/posts/4445295712229985 25 вересня о 17:15
Я не поздравляю его с победой. Точнее не так. Он победил! Но я расстроен. Расстроен потому что Александр, как и другие наши звёзды спорта, эстрады, политики и иже с ними, стали умнее и смогли адаптироваться к ситуации. То, что Александр заговорил на украинском, то, что он поднял флаг и станцевал гопак, не изменит то, что он по-прежнему считает россиян не виноватыми в происходящем в Крыму и на Донбассе, что он говорит с ними только на удобные темы и не поднимает «политические», то, что он, как и раньше, будет молиться в тех храмах, в которых не отпевали наших погибших солдат.
А теперь Саша стал чемпионом мира в тяжелом весе - и его слово стало ещё более ценным и весомым для молодых и неокрепших умов, которые смотрят на него и подражают ему.
Я не являюсь хэйтером Александра, и пиар мне на этом не нужен - у меня есть чем заниматься и как вы видите, пишу я редко. Но я - гражданин страны, которая 8-й год подряд потерпает от конченого соседа, который убивает моих сограждан, отбирает территории и, при этом, на всех своих федеральных каналах рассказывает, что это мы, украинцы, сами во всем виноваты. Ну а Александр в этой ситуации выбрал позицию молчать, молиться с ними за мир, в то время, как их солдаты на нашей земле убивают наших солдат, ну и, конечно, быть во Христе с русскими. Очень удобно.
Я не отнимаю ваше право радоваться победе Александра, ведь как спортсмен он действительно профессионал своего дела. Но лично я не буду петь ему оды. Он, конечно, победил, но как боксёр и не больше. Ведь сколько ты на украинском не говори, татухи с тризубами не бей, сколько ты флаг желто-голубой не поднимай, но в конце концов ты снова дашь интервью бондаренко или кому похлеще, потискаешь кореша шария и запоёшь о братстве с теми, кто убивает Украинцев. ©
)(*ня! Як можна очікувати від безвідповідальної юрби, що вона раптом задумається про зміну свідомости?! У всіх успішних країнах населення виховували ті, хто розумів, що до чого. Формування нації - це справа еліти, а не юрби. Батоги і пряники, пряники і батоги. Хочете змін - беріть владу. Бо юрба свою справу знає: методично і послідовно нищить державу через демократичні вибори.