"Левіафан" - чи справді держава завжди монстр?

Про фільм Левіафан зараз багато говорять як про сміливу критику режиму Путіна. Але з фільму та інтерв"ю Звягінцева, де він описує його передісторію, стає зрозуміло, що режисер критикує не саму Росію, а державу як таку. Саме держава є монстром Левіафаном, абсолютним злом, проти якого немає жодного порятунку. Мені йдеться не про критику фільму, який отримав вже багато нагород і висунутий на Оскара, а про те, чи справді варто погоджуватися з таким висновком.

Звягінцев розповідає, що на фільм його надихнула історія зварника зі штату Колорадо Марвіна Джона Хімеєра, у якого намагався відібрати дім цементний завод і влада міста. Хімеєр запаяв себе в бульдозері і зруйнував завод та адміністративні будівлі, а потім покінчив життя самогубством. У фільмі показується, що будь-який протест марний: очевидно, так само Звягінцев бачить і драму Хімеєра і врешті також свій фільм - будь-який протест проти всеохопної системи не матиме жодного значення, це лише жест демонстрації правди про її зло.

Сама назва фільму відсилає до метафори держави у політичній філософії Гоббса. Але тут відбувається підміна понять і непорозуміння. Для Гоббса держава жодним чином не є жахливим монстром, навпаки - це найвеличніший і найбільш вражаючий винахід людей. Саме Гоббс вперше формулює основу сучасної політичної філософії, де ключове місце займає держава як історичний винахід, а не частина природного існування чи божественного задуму. Люди самі створили державу для власного розвитку і припинення нещадної боротьби всіх проти всіх.

Левіафан, зображений Звягінцевим, виглядає як абсолютне зло, якому немає виправдання, а тим більше шансу на зміни. Коли всі влади - мер, суд, поліція - зростаються в одне абсолютну владу, а її моральне обгрунтування в словах місцевого єпископа "Вся влада - від Бога", тоді жодного шансу на порятунок немає. Тобто, все що складає сюжет фільму - це приречена індивідуальна боротьба, в якій немає жодного надійного спільника - ні давнього товариша з армії, ні дружини, ні місцевого священика. Залишається індивідуальне страждання як російського автомеханіка Ніколая, так і американського зварника Марвіна від чергового удару підступного і жорстоко монстра.

В фільмі життя маленького російського містечка показує, що вся влада від зла, це зло чи слабкість і нездатність його побороти є в кожній людині, відповідно, всі її творіння заражені цим злом. Злу людського світу протистоїть недоторкана природа, яка дуже виразно зображена в фільмі. В чому Гоббс і Звягінцев сходяться, так це в тому, що людина є незмінною, як і держава, яку вона створює - попри айфони та портрети Путіна, які відсилають до конкретного періоду російської держави в фільмі, дія відбувається в розлитій вічності на фоні моря і скель.

Вічність і незмінність цих категорій зрозуміла в російській пропаганді, де держава Росія вічно бореться зі світовим злом, але вона підозріла також і в метафорах самого Звягінцева. Патріарх Кірілл буквально сьогодні у виступі в Держдумі сказав, що російські закони мають відповідати Божому замислу, і таким чином він ще раз підкреслив те, що показує Звягінцев: в Росії створена абсолютно герметична система, де єдині поняття для оцінки державної влади - це моральні поняття добра і зла за критеріями, які визначає Російська православна церква, з нею ж злита.

"Вся влада - від Бога" - це одна з ключових фраз фільму, і вона не тільки показує цинізм і маніпуляції російського державного апарату та церковного істеблішменту, для яких вся влада має сенс тільки в збагаченні і повній безкарності. Тут Звягінцев пропонує схожий спосіб дивитися на світ, як і російська державна пропаганда - через поняття добра і зла як вічні і незмінні категорії, тільки перевернувши їх на протилежність - формула Звягінцева - вся влада, а відповідно, і держава, від диявола.

Але недаремно Звягінцев наголошує на історії американського зварника - той теж бореться зі злом у вигляді влади у своєму містечку. Він йде на смерть заради того, що пропагують американські консерватори - вічного і богом даного права на власність, яке він хоче відстояти за будь-яку ціну. Прочитавши деталі цієї історії, стає зрозуміло, що логіка зварника - це одержимість вічним і даним богом, і немає нічого прогресивного в його індивідуальній боротьбі за власне бажання мати саме цей шматок землі, а не інший.

Теперішня ситуація, коли поняття держави, яке йде від Гоббсівського Левіафана, пробують радикально змінити, зовсім не унікальна для Росії. Російський державний патріархат так само, як і Ісламська держава хочуть перевести державу у вічні категорії добра і зла, які визначають цілком формальними критеріями - ходити в церкву, здійснювати намаз, постити. Це радикальний поворот від ідеї держави як просвітницького і модернізаційного проекту, якою, до речі, державна влада в Росії бачила себе з часів Петра I. Ісламська держава і православна Росія повторюють заклинання, що вся влада від Бога, і це створює замкнуту систему, де єдина моральна оцінка влади - це оцінка священика, який знаходиться на її утриманні. На жаль, для багато кого в Україні це теж дуже приваблива ідея.

Яку ж альтернативу державі як монстру пропонує Звягінцев? Якщо це безвладдя і колапс більшості державних інститутів влади, то його приклад можна побачити в ДНР-ЛНР. Тоді як навпаки є приклади багатьох держав, в яких можна знайти дуже багато недоліків демократії, але вони не залишають людину на самоті в боротьбі з несправедливістю, коли вона стикається з перевагою сили та економічною нерівністю. Відкидання потенціалу просвітницької держави, яка може створювати політичну спільноту, базовану не на релігії чи мові, а на ідеалах емансипації та рівності - це якраз шлях до Росії Путіна. Вічні категорії добра і зла, де немає місця деталям і історії, дуже хиткі і підступні - критикуючи Путіна, але разом з ним державу як таку, можна несподівано потрапити в логіку самого Путіна, для якого має сенс вічне існування Росії як ідеї та простору, тоді як держава Україна є для нього злою вигадкою Заходу.