Велика Війна. Історія перша: Євреї
Прапрапрадід Тихін любив свого онука - Василя. Разом, старе і мале, вони регулярно ходили до крамниці.
Крамницю утримував, звісно, єврей. Але офіційно він, як підданий Російської Імперії "жидовского вероисповедания", такого права не мав. Тому крамниця була записана на "малороса" Тихона.
"Малорос" Тихін приходив до крамниці, і єврей-бізнесмен справно виставляв йому шкалик. Більше шкалика за раз Тихін не пив, бо пиячити - гріх і шкідливо.
Бізнесовий єврей вірив Тихонові. Він твердо знав, що той "не выдаст, колы шо". Зі свого боку, єврей теж "не видав би" Тихона. Ні, звісно, щотижневий шкалик в обмін на право бізнесу - це експлуатація. Авжеж. Але Тихін нічого більшого й не вимагав. А єврейський крамар, у разі потреби, надавав йому кредити без відсотків. Підіть ще пошукайте такий блат у поліському селі початку минулого століття.
Розмовляли вони, звичайно, суржиком. На ідиші "суржик" означає мішаний посів пшениці й жита на одному полі. З метою мінімізації податків, як ми б висловились зараз.
На Поліссі початку минулого століття суржиком володіли всі. Ідишем - тим паче. Власне, ідиш - це ж теж суржик.
Малому ж Василеві бізнесовий єврей видавав цукерку.
Твоєму дідусеві 85 років, і він переповідає цю історію (в загальних рисах) так яскраво, що цукерка тобі майже бачиться. На кшталт голограми. Дідусь описує її - цукерку - як щось надземне. Хоча сам бачити її не міг - до його народження тоді лишалася ще добра чверть століття.
Ти знаєш, чому так. Бо так її, цукерку, описував уже дорослий Василь своєму синові. Твоєму дідусеві. А цукерки тоді були дивиною. Більшою навіть, ніж у Російській Імперії.
Як такі, євреї з'являться в лінії нащадків Тихона через багато років. Коли твій батько, військовослужбовець РВСП, покликаних перетворити Америку на радіоактивний попіл, закохається в твою (майбутню) маму. Пам'ятаєш те фото мами, де їй дев'ятнадцять? Зізнайся: в таку б ти й сам би закохався, і без ніякого Едіпа.
Та що там. Пригадуєш, як ти вперше спитав маму, скільки їй років? І вона сказала: тридцять п'ять. Цифра видалась тобі чимсь неймовірним. Але мама все одно була красуня.
Зараз тобі самому тридцять п'ять. Майже. Ти слухаєш маминого батька - вчителя історії, й водночас - свідка історії. Ти слухаєш його з запису на телефоні. Хоча дідусь ще живий і, дасть Бог, житиме довший час. Просто так склалося, що вони з мамою живуть в Ростові-на-Дону, у ворожій тобі країні.
Але ви з дідусем говорили торік про іншу війну.
"Яка ще там ненависть до євреїв? Ти смієшся. Мова була одна, ну, не чиста вкраїнська, ну, але яка була, така була. Півкласу в мене євреїв було. Ніхто їх не видавав німцям. Усі ж разом жили, разом їли", - пояснює він специфіку німецької окупації 1941-1943.
Один єврейський хлопчик був, наприклад, служкою при батюшці. Як це - "якому батюшці"? Церковному. Православному, звісно. Так, звісно, боротьба з релігією була. Але була й релігія.
І батюшка був. На Різдво він їздив по хатах - звичайно, по заможніших. Входив у хати, служив служби, випивав і закусював. А хлопчик при ньому ніс Святі Дари. Які ще Дари, питаєш ти. Звідки я знаю, каже дідусь. Тобто знаю, виправляється він, але в теорії. А що там конкретно той хлопчик носив - то вже науці невідомо.
І от, продовжує дідусь, хлопчик той хоч і був єврей, але хіба на це хто зважав… Звичайний хлопчик, звичайна бідна сім'я. Батюшці, ясна річ, давали випити й закусити. То він ковбаси чи сала клав на хліб і віддавав малому. Той заради цього з ним і їздив.
"Уже як відбулся окупація, німці стали шукати євреїв. То знайшли чоловік сорок. Там і жінки були, і діти", - рівно розповідає дідусь.
Усіх їх розстріляли й скинули в ями, де видобували поташ. Поташ роз'їдає не тільки тіла, але й кістки. Нацисти сподівалися, що в результаті ніхто ні про що не дізнається.
Українців у розстрільній команді не було. На цьому дід наполягає твердо.
Зате у них у школі був один, на прізвище Жабровець, розповідає дідусь. Ох і розумний! "Ми тоді всі німецьку вчили, але ми-то вчили так-сяк, а він знав ну просто блискуче". Звісно, єврей. Було йому років 15. Але німцям ніхто не видав, що він єврей. І от німці, через знання чотирьох мов - німецької, української, російської та ідиш - взяли його в комендатуру, в перекладачі.
А це, повчально додає дідусь, була велика добавка до "пайки". А "пайку" давали тим, хто з німцями співпрацював. А інакше можна було і з голоду вмерти.
А в Жабровця батька не було, він мусив маму годувати. То й пішов. І ніхто його не видав. А тільки після війни вже радянські хотіли карати за співпрацю з окупантами.
"І що?", - питаєш ти.
Та обійшлося, каже дідусь. І якось неохоче пояснює: непідсудний він був. За віком.
Ти розумієш всі причини неохочості. По-перше, знищених у поташі не воскресити. По-друге, не всім "колаборантам" пощастило.
Про це буде інша історія.
Олігарх:
Палаццо ди-Прітеснітелло:
Ще один олігарх (розвелося ж їх!):
Він вже тоді знав, що таке наукова організація праці - НОП. А пан ще й досі не знає.
А потім "ваших" змело майже всіх. Це було в 70-их. Жаль, без "ваших" містечко стало не таке... колоритне та живе.
Ще у ХVІІІ ст. євреї Волині, що входила до складу Польщі, зосередили свою діяльність у сфері обміну та посередництва. Єврейство виконувало роль посередника у торгівлі між виробником та споживачем сільськогосподарської продукції. Так, у середині ХVІІІ ст. в Житомирі євреїв-торгівців було в 13 разів більше, ніж християн. На початку ХІХ ст. на Волині торгівлею займалося понад 80% євреїв. Через скупченість євреїв містечка "смуги осілості" в кінці ХІХ ст. були "перевантажені" торговцями, які мали мізерний оборот. Таким чином, у Бердичеві мандрівник міг спостерігати єврейські крамнички, де жінки виторговували по 40-50 та по 70 копійок у день. Однак, затиснуте кордонами "смуги осілості" й бюрократичними заборонами, єврейське населення майже не змінювало напрямків економічної діяльності.
Міста й містечка Волині були переповнені ремісниками і дрібними торгівцями, які жорстоко конкурували один з одним. "Крамниць - що зірок на небі, - писав Л.Леванда. - Ви не повірите, що крамниця, весь товар, який можна купити за якісь двадцять чи тридцять рублів, повинна нерідко служити єдиним засобом існування для цілого сімейства, часто численного. Для дрібної торгівлі потрібен був хоч якийсь оборотний капітал, проте його ні в кого не було".
Коли приходив час закуповувати товар, єврей біг до сусідніх крамарів і брав у них безвідсоткову позику - три-п'ять карбованців у кожного. Ці гроші він поступово повертав, виторговуючи у своїй крамниці, й, у свою чергу, давав позику іншим крамарям для закупівлі товару. Виходило так, що всі євреї міста торгували на один і той самий оборотний капітал у декілька сотень карбованців.
Великий відсоток складали серед євреїв містечок ремісники. Якщо у 1812 р. ремісників-євреїв налічувалося 3143 чол., що становило 18,8% єврейського населення Волинської губернії, то у 1818 р. їх було 16 902, у 1832 р. - 17 026, у 1852 р. - 20 114. За сорок років їх кількість на Волині збільшилася у 6,4 раза [8, 124]. Перепис 1897 р. зафіксував серед жителів містечок 276 тис. євреїв-ремісників. З них - 127 тис. кравців, 18 тис. білошвейок, 11 тис. чоботарів, 70 тис. заготівельників і 27 тис. шорників. На Волині вже працювало 47 782 ремісники, серед яких було близько 37 тис. євреїв, тобто 77,4%. Але слід зазначити, що інколи статистичні дані не відповідали дійсності, бо євреї-ремісники свідомо приховували своє заняття, щоб не реєструватися, не брати встановлених промислових свідоцтв, не платити податків. Загалом ремісники-євреї займалися майже 60-ма видами ремесел, у тому числі кравецьким, шевським, столярним, ковальським, переробкою харчових продуктів, теслярством, будівництвом. Ремісничі вироби євреїв мали попит за межами їхніх міст та містечок. Житомир та Бердичів славилися *******, містечка київського Полісся - кожухами й іншим селянським одягом.
http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=925
Це означає інформувати широку громадськість про те, що пан Августин, приватний кредитор, відкриває фінансову можливість для всіх, хто потребує будь-якої фінансової допомоги. Ми надаємо кредити на рівні 2% для фізичних осіб, фірм і компаній на чітких та зрозумілих умовах. зв'яжіться з нами сьогодні по електронній пошті за адресою: ([email protected])