Велика Війна. Історія друга: Герої

Першу історію читайте тут.

ДЕЯКІ ІМЕНА, ПРІЗВИЩА ТА ДАТИ ЗМІНЕНІ З МЕТОЮ НЕВТРУЧАННЯ В ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ.

"Брата Марка вбили дуже просто", - пояснює дідусь. За його словами, брата мобілізували одразу після початку війни. Але талановите радянське командування не чекало, що гітлерівці просунуться так швидко й так далеко.

Ти згадуєш, що в дитинстві облазив усі ДОТи в окрузі. Купа бетонних монстрів, потрісканих і засраних - буквально. В дитинстві був міф, що, крім собачого лайна, там є гільзи та скелети. І що ДОТи ("долговременные огневые точки "), з усіма арматурами та амбразурами, підірвали червоноармійці, відступаючи сорок першого року перед переважаючими силами ворога.

Все виявилось ні фіга не так. Про гільзи й скелети все ясно; що ж до лінії оборони, то вона існувала до 1939-го. А потім товариш Сталін домовився з генноссе Гітлером про переділ Європи. Червона армія зробила подарунок ще ненародженому Путіну - привід говорити про "прісоєдінєніє Галічіни". А ДОТи виявились непотрібними.

І в червні 1941-го ніхто не сидів у них, задихаючись від порохового диму й намагаючись крізь роз'Їдену роговицю очей роздивитися ціль для останньої кулі. Чого не було - того не було.

Але була мобілізація. Не те щоб дуже вчасна. В село німці увійшли на десятий день війни. Привіт тим, хто й досі вважає, що Сталін окупував західні регіони українських та білоруських земель, аби "відсунути майбутню лінію фронту".

Відсунув, якже.

Увійшовши, німці чесно оголосили, що стратять всіх комуністів. Великої любові да радянської влади в селі не було. Але й гітлерівцям ніхто не квапився присягати на вірність. Відтак окупанти вирішили, що самі розберуться, хто кому комуніст. Марка вбили ударом молота у скроню.

Підстава була проста. Марко був схоплений у радянській воєнній формі. Без личок, без посвідчення. Але НЕСТРИЖЕНИЙ.

На той час німці вже навчились, що комісари та офіцери Робітничо-Селянської Червоної Армії, драпаючи, викидають документи та спорюють лички. І, з німецькою педантичністю, виснували: солдатів - стрижуть. Ба навіть голять їм голови. Від вошей. А от офіцерів і комісарів - ніхто не стриже.

Дідусевого брата Марка просто не встигли підстригти. І все. Дідусь стверджує, що брат Марко був "крепкий хлопець". Але небагато ти вдієш зі зв'язаними руками. Тим паче, вперто не вірячи, що жити тобі мить, тільки мить, а далі ти…

Інакше було з іншим братом, Михайлом. Майже всю війну він навчав танкістів у спецшколі на Уралі. Наприкінці тридцятих СРСР мав величезну кількість танків. Але мало фахівців. Михайло був фахівець. Танки горіли, але заводи будували тисячі нових. "Збудувати" спеціалістів, які вміють керувати танком, було набагато складніше. Михайло, відрізнившись ще на Халхін-Голі, "будував" спеціалістів.

Та під кінець війни в спецшколі ставало все більше і більше ветеранів. Хто без руки, хто без ноги, хто просто обсмалений - але вони знали броньовані машини краще, вони горіли в них, і врятувалися. І - це головне - вони зневажали "етого тиловіка". У певному сенсі, вони мали на це право.

Він став писати рапорти про відправку на фронт. І добився свого. І загинув від прямого влучання в його "тридцятьчетвірку". Це було біля озера Балатон, що в Угорщині. Дні третього рейху були вже злічені, але нацизм усе ще опирався. Брат дідуся став однією з сотень тисяч жертв тих останніх відчайдушних битв.

Його батько пережив його майже на півстоліття. Але то - окрема історія.