Хвороби української медицини

Наближається професійне свято медиків. Будуть урочисті прийоми, нагородження (як заслужені, так і не дуже), будуть гучні промови про "лицарів у білих халатах". "воїнів скальпеля", подвиги та звитягу. Так, все це має місце. І безсонні ночі в операційних, і робота до виснаження, і подвиги військових медиків, які під вогнем ворога надають допомогу, і загиблі колеги, що до кінця виконали свій громадський і професійний обов'язок…

Я низько схиляю голову перед тими, хто в бліндажах і окопах надає допомогу, перед вояками та волонтерами, які вивозять поранених з "червоної зони", перед тими, хто в цивільних лікарнях зони АТО, що перетворилися на передові госпітальні бази, проводить операції. Я схиляю голову перед лікарями військових медичних центрів, Лікарні Мечнікова в Дніпрі та Лікарні Швидкої допомоги Маріуполя. Перед ординаторами і професорами інститутів Академії медичних наук, кардіоцентра Києва. Перед медсестрами, санітарками, волонтерами (не з телевізору та фейсбуку - а тими, хто реально доглядає за пораненими). Перед фахівцями протезного інституту Харкова, протезних заводів по всій Україні.
Ми заслужили на повагу, заслужили на нагороди…

Але це буде на свято, а зараз хочеться сказати про наболіле, про те, що заважає нам відчувати себе щасливим та гордим за свою професію. Про хвороби нашої медицини.
Моя думка суб'єктивна. Я в жодному разі не перетягую на себе ковдру, не чіпляю на голову вінець самого розумного, самого досвідченого. Не претендую на лаври реформатора (таких "звьозд" у нас достатньо, вже ці "достатні" просто достали!). І якщо "звьозди" використають ці ідеї, ці думки для справи (як це було з воєнно-медичною доктриною, військово-цивільним координаційним центром медичної допомоги та іншим) - то тільки подякуємо.

Отже, чим хвора наша медицина (з огляду на загальну суспільну думку): корупція, відсталість або відсутність доступності вискотоехнологічної допомоги, низький рівень підготовки та низькі моральні якості медичного персоналу. Це те, за що найчастіше критикують нас, і я в цьому погоджуюсь. Колеги, давайте відкинемо образи та спробуємо розібратись в суті звинувачень.
1. Корупція. Для народу - це необхідність "давати на лапу" за медичні послуги. На сьогодні практично за все треба платити. Як за перебування, за медикаменти та витратні матеріали, так і за виконану операцію, обстеження, уважний догляд. Хто не платив та залишився всім задоволений?

Що відповідають медики: Спробуйте прожити на 2000 гривень, працюючи в медицині. Ця сума середня (моя дружина, доктор медичних наук, старший науковий співробітник офіційно має зарплату 2700 грн). Як реально прожити на ці гроші, беручи на себе тягар відповідальності за життя та здоров'я людини? Що таке безсонні ночі біля ліжка пацієнта, що таке тривога за ускладнення? Чому медики (а особливо анестезіологи та хірурги) живуть так мало? Чому за суїцидами на першому місці (за світовими даними) анестезіологи? Чи знаєте ви що таке "згоряння на роботі"?
Чи знаєте ви, що таке виконати операцію та потім переживати за її наслідки? Що таке за 2000 гривень медичній сестрі чи санітарці їхати з пригороду на роботу, коли маршрутка з'їдає половину заробітку?

Який вихід з цього?

Вихід один, вирішення просте і зрозуміле. Медицина не може бути безкоштовною! Це зрозуміли в усьому світі, окрім "Совка". Медицина це високовартісна, високотехнологічна галузь. Не може не вартувати нічого та галузь, яка опікується найдорожчим - людським життям та здоров'ям. В усьому цивілізованому світі це питання вирішено - ЗАГАЛЬНЕ ОБОВ'ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ. Ми все одно сплачуємо за медицину - з наших податків. Зробіть це прозорим, зробіть загальним. Маючи страховий поліс пацієнт зможе реалізувати своє конституційне право на охорону здоров'я, при цьому маючи можливість вибору і лікаря і лікувального закладу! Це стосується і цивільної і військової медицини!
Страхові внески повинні вираховуватись з заробітку та пенсії кожної людини. Механізми різні, їх можна обговорювати. Але гарантії для кожного повинні бути!

Виникає інша проблема, яка багато років гальмує введення страхової медицини - які страхові компанії будуть тримати ці фонди? Адже шахрайств з страховками так багато… Тут потрібна допомога компетентних колег, прозорий конкурс, громадський контроль.
Супротивників цього багато, адже багатьох лікарів, особливо тих, хто вже зробив собі ім'я, хто на державних базах працює на власну потребу, цілком влаштовує порядок "подяки", який сьогодні існує. Тільки медицина сьогодні - це не лише золоті руки хірурга, це система всього забезпечення роботи лікарні - і медсестри, і санітарки, і інженерний персонал, і матеріально-технічне забезпечення. Вони теж хочуть їсти!

Є ризики (зараз спостерігається така картина в Криму, де медичні заклади штурмуються застрахованими), що отримавши страховку, народ (а особливо це характерне для наших пенсіонерів, що живуть спогадами про загальнодоступну совєтську медицину), народ кинеться лікуватися, хоча до цього не бував у лікаря роками. А як же: Мнє положено! Потрібно думати, як бути в цій ситуації.
Дуже важливо зробити так, щоб хворіти було не вигідно. Щоб вигідно було бути здоровим. В цивілізованих країнах при оформленні страховки проводиться обов'язковий медичний огляд. Не формальний! Потрібно виявити хвороби, можливі ризики, адже дешевше запобігти, ніж лікувати ускладнення. Особи, що палять, зловживають алкоголем, мають надмірну вагу, не турбуються про своє здоров'я (практично все про мене, окрім алкоголю!) сплачують більшу суму страховки, мають обмеження щодо прийому на роботу, тощо. Бути здоровим вигідно!

Інший рівень корупції в медицині - це корумпований управлінський апарат. Від головного лікаря і вище. Ця категорія не отримує подяки за виконану роботу, і вважає, що прибуток має приносити посада. Адже часто навіть сьогодні посада коштує немало (чи в грошовому еквіваленті, чи послугами, зв'язками). І тому мета чиновника - "відпрацювати" витрачене. Досягається різними шляхами: "подяка за можливість заробити", за хлібне місце практикуючого лікаря, завідувача відділенням, відкати від закупівель, "подяки" за орендні місця з під аптечних пунктів (або доля в цьому бізнесі). При цьому існує система передачі "подяк" нагору, бо добра справа не повинна залишатись неоплаченою. Як побороти цей компонент - повна бути створена прозорість управління, громадські ради (реальні а не прикормлені), робота керівника за наймом, на конкурсних засадах. І не завжди гарний лікар - хороший медичний адміністратор. Обов'язкова достойна зарплата, яку втратити не хочеться. Ну десь так… Досвід приватних клінік показує, що за достойної зарплати (а формується прибуток у великих, знаних клінік в більшості через страхову медицину, напрацьованих клієнтах) провідні спеціалісти в галузі з задоволенням консультують, оперують в приватних закладах, адже отримувати зароблене, не оглядаючись на можливість бути впійманим на хабарі - це справжня насолода.
Так що вихід один - гроші повинні приходити за пацієнтом, управлінська рада повинна визначати і кількість і склад спеціалістів і працівників, оплата - згідно заробленому. Начебто все просто.

2. Біда №2. Відсутність доступної високотехнологічної медицини. Вирішується через проблему №1. Адже коли лікарня стає прибутковим підприємством (навіть перспективно прибутковим за створення нормативно-правових гарантій такої діяльності), знайдуться інвестори, що вкладуть гроші. Це стосується і наукових центрів (про науку - трохи пізніше). До Держави нажаль немає довіри. Ми збирали і на гамма-ніж і на дитячу "Лікарню майбутнього". Хтось відповів за пропалі народні гроші? А от приватні лікарні встановлюють сучасне обладнання, бо знають, що воно відробить ці кошти. Дайте можливість страховим внескам прийти до діагностичних центрів та лікарень!

Досвіт Туреччини більш ніж переконливий: колосальний прорив в високих медичних технологіях, потоки пацієнтів з усього світу, прибуткова діяльність.
Коли витрачаються свої гроші (з кишені чи страхового полісу) - подумаєш, а чи так тобі необхідні УЗД кожного дня?
Залишається проблема невиправданих призначень. Адже не секрет, що велика кількість лікарів призначає аналізи до певних лабораторій, призначає ліки певних фірм та з певних аптек, сидячи на відкатах. Ця проблема вирішується формалізацією протоколів, стандартів, переліком визначених необхідних процедур. Тільки протоколи підлягають оплаті! І тоді зникає питання 300 найменувань призначень, зникає бажання пацієнта "прокапатись", "почиститись", "відлежатись" - адже є ліміти і стандарти. Хочеш більшого - плати екстра.
Біда № 3 Низький рівень базової медичної підготовки.
Тут проблема як медичної освіти так і науки. Хто сьогодні йде до медичних університетів? Перша група - діти лікарів. Кожен батько (мати) лікар хоче передати професію в спадок. Це правильно, це нормально. Якщо дитина обере споріднену спеціальність - хто як не батьки передасть всі навички, знання. Але ж часто "природа відпочиває"…
Друга група - ті, хто сподівається, що професія лікаря - це одразу гроші в кишеню. Як казав один мій знайомий, слюсар, "віддам сина в медицину, грошей назбирав непосильною працею, не крутити ж йому гайки! Піде гінекологом - звідти гроші самі випадають!" Ох як вони помиляються!!! Щоб заробляти в медицині треба або бути нахабною сволотою, яка не має ні знань, ні навичок, ні досвіду, але добре вміє з родичів пацієнта вичавлювати останнє, або роками напрацьовувати вміння та навички, накопичувати багаж знань, усвідомлених випадків. Я особисто став заробляти професійним рівнем десь через 10-15 років каторжної праці в стойлі операційної та біля реанімаційного ліжка.

Третя група - романтики, які начиталися Вересаєва, Булгакова, Амосова та наслухались пісень Розенбаума. Сам таким був. Таким і залишився.
Як визначити, чи буде майбутній лікар достойним? Необхідні жорсткі критерії психолого-мотиваційного відбору. Необхідні попередні тестування, бажана робота на посадах молодшого медперсоналу, а ліпше - система коледж-університет, коли є час отримати бакалавра медицини і зупинитись на рівні медсестри, фельдшера, помічника лікаря або ж продовжити навчання до лікарського диплому. І обов'язкова робота лікарем загальної практики до спеціалізації. Ця система діє в усьому світі, не треба нападати на ідею М.Є. Поліщука, що спробував це ввести в наші ВНЗ, що викликало страйки студентів. А як же! За що гроші платимо! Загальна практика - для невдах, неплатоспроможніх! А ми - платимо гроші і хочемо одразу в нейрохірурги, гінекологи, косметологи… От і маємо на первинній ланці, сімейній медицині - невдах, недоучок, лузерів. А за умов 100% проходження цього етапу - виживуть найкращі, найсильніші, до яких будуть йти пацієнти. А спеціалізація - не втече!

Тепер про науку. Ні мабуть не треба… В усьому світі наука приносить прибуток, бо результатом її є отримання доданої вартості в наслідок зменшення термінів лікування, підвищення якості життя пацієнтів, розробки новітніх технологій, застосування яких знову ж таки дасть прибуток клінікам. Фінансується наука в світі через гранти, які надають фонди, компанії, урядові програми. І скрізь в світі питають: а як ви витратили гроші? Де результат? Що принесла ваша робота за наші гроші? Пригадується випадок, про який розповідав білоруський колега. Бацька інспектував Академію наук. Питає: а що від ваших розробок бульба краще росте? Корови більше молока дають? Машини краще їздять? Пацієнти всі одужують і менше ходять на лікарняний (відповідно більше приносячи користі на роботі)? Хтось відповів: та ми ж фундаментальні дослідження робимо, науку розвиваємо… Бацька тоді питає: так де ж Нобелівські премії? Примітивно, але правдиво… Наука не повинна існувати заради науки. І не повинні писатись плани НДР, а за ними товстелезні звіти, ні про що… Якщо почитати звіти мого улюбленого інституту, то вже в Україні не повинно бути хворих на гіпертонію, всіх давно вилікували ваннами та фізіопроцедурами! Тільки щось не так воно… От і існують деякі професори та їх відділи на підкормі фармацевтичних компанії, ганебно їздячи та рекламуючи чужі досягнення і розробки. А справжні вчені не мають можливості через фінанси відвідувати міжнародні форуми, ділитися своїми думками та розробками, залучати гранти, бо ці гранти не хочуть давати під державні установи, все одно розкрадуть…

Що ж робити? На мій погляд потрібно кардинально змінювати систему медицини. Окрім переводу її на нормальне фінансування (страхове), створення конкурентного середовища лікарів та лікарень (слабші - відійдуть, буде тяжко, можливо несправедливо в чомусь), потрібен розвиток лікарського самоврядування. Не чиновники від медицини повинні оцінювати рівень фаховості, а професійні асоціації. Адже присвоєння категорій - ще одна корупційна схема. Тільки професійні асоціації повинні розробляти стандарти, навчальні програми, проводити післядипломну освіту. Частково це робиться, але Держава не хоче віддавати такий ласий шматок. Професійні асоціації повинні видавати "квиток в життя" молодим лікарям, піклуватись за них, підтягувати. Це стосується і медсестер. Лікарські ради повинні оцінювати потреби в штаті, спеціалізації, персоналі, обладнанні. Повинні вирішувати як і з ким працювати. Суспільство повинно бути замовником медичних послуг, а лікарська громада - розпорядником ресурсів.
І я сподіваюсь, що ми прийдемо до цього. Прийдемо до такого стану справ, коли не соромно буде називатись медичним працівником на батьківських зборах. Коли ми отримаємо заслужену повагу та заслужений матеріальний рівень. Такий, який дозволить на запитання "Доктор, я Вам щось винна?" не ховаючи очі та відтопирюючи кишеню сказати: Так! Пару добрих слів, поцілунок в щічку, а інше - сплатить ваша страхова компанія!
З наступаючим святом, колеги!