Особливості ведення національної інформаційної війни
Бойові дії й окопи, як відомо, є лише однією, хоча й найдраматичнішою гранню війни. Інші її грані - в економіці, політиці, інформаційному просторі, а, головне, у масовій свідомості - мають не меншу вагу, хоча й менш фатальні та видимі наслідки. Там немає "двохсотих" і "трьохсотих", проте є поразки, що, на жаль, здатні "підмити" роль перемог та успіхів на фронті.
Про кількість російського товару в мережах українських супермартеків я промовчу - про це сказано чимало (і безрезультатно). Для свідомих громадян бойкот цього "добра" давно став елементом особистої гігієни, проте навіть у них не завжди вистачить гостроти зору й терпіння, аби серед десятків запропонованих шампунів або зубних паст не купити продукт країни-агресора. Свідомі власники супермаркетів маркують "ворожі" товари триколорами, проте чомусь відмовитися від них ми досі не в змозі.
Про кількість російської попси в українському ефірі також казати марно - тут або нічого, або багато і нелітературно. Варто випадково десь побачити телеканал М-1 або ж проїхати міжміським автобусом під бадьоре "Рускоє радіо", як повітряні замки того, хто звик жити у затишному світі розумної інтернет-аналітики із гуркотом осипаються. Російський інформаційний продукт, розрахований на масового споживача, безмістовний і безжальний. Ні, безперечно, серед російського є достойне фестивальне кіно, якісна музика і варті уваги книжки (навіть незалежно від поглядів самих митців). Це все має право бути і користуватися увагою. Але ж не на масовому рівні! Те, що сьогодні пропонує маскульт, це, по-перше, продукція ворога, по-друге, відвертий дешевий несмак. За законами жанру і розуміння власної гідності, на кожному каналі мали би крутитися "повстанські пісні", українська етніка, музика часів "Майдану" абощо. Людям у такий спосіб повсякчас подавався би меседж про те, що війна триває, що саме зараз, цієї миті, хтось стає "трьохсотим" або "двохсотим", що тим, хто зараз там, потрібна підтримка - бодай на ментальному рівні, а краще на матеріальному також.
Але останній побачений товар вибив землю з-під ніг. Вірніше, не землю, а кахельну підлогу супермаркету "Велика Кишеня" за адресою Київ, Чорнобильська 16/80. Це були шкільні щоденники із портретом Охлобистіна - так-так, того самого, російського скандального священника-актора, що публічно закликав Путіна ввести війська, а також вельми щиро і гучно бажав смерті усьому українському народові. Зокрема тим, хто купуватиме ці "Розумні щоденники" (саме так називається цей "шедевр поліграфії", випущений в світ харківською компанією "Юнісофт"). Звісно ж, це можна виправдати певною харизмою, котру можуть вбачати в акторові деякі фанатичні школярки. Але за такої логіки можна надрукувати щоденники із портретами, скажімо, Мотороли - а що, він теж "симпатяга"...
Написану з цього приводу заяву адміністрація супермартеку проігнорувала - що було цілком очікувано.
Звісно, така прикра деталь може видатися дріб'язком на тлі глобальніших проблем. Проте не слід забувати, що війна така як вона є, почалася саме з війни інформаційної, котрою довго і ретельно оброблявся мозок населення Донбасу і Криму. І ми у ній, на жаль, досі пасемо задніх, забиваючи гол за голом у власні ворота.
Почему бы не сделать пост Президента церемониальным, как в Израиле? Нахвиг нужен этот Верховный импотент, окруживший и окружающий себя лизоблюдами? Этот гарант сохранения совка во власти. А как иначе, он же воспитан в совке и ничего другого не знает и не умеет.