Якби я був Міністром здоров’я…

(Безкоштовна консультація для бажаючих зайняти посаду та тих, від кого це залежить).

Одне з найдивовижніших міністерств в Україні - МОЗ. Міністерство охорони здоров'я. Зауважу: не міністерство суспільного здоров'я, не міністерство медичної допомоги. Міністерство охорони… Від кого? Від чого?

Складається враження, що охороняти здоров'я народу треба від самого міністерства. І це підтверджують ті "волання народу" які поширюються в мережах, які постійно тиражуються в засобах масової інформації. І, нажаль, у великій кількості випадків - не безпідставно.

Пацієнти вимагають якісної медичної допомоги, забезпеченості ліками, в достатній кількості, бажано - безоплатно.

Фармацевти вимагають нормальних умов для ведення свого бізнесу, бажано без сплати податків та контролю за цінами.

Лікарі вимагають гідних умов праці та відповідної оплати, бажано без відповідальності за якість та повноту надання медичної допомоги.

І у кожного своя правда.

Постійні скандали та нездоровий ажіотаж супроводжують діяльність міністерства всю його історію за часів незалежності України. Як "редкая птица долетит до середині Днепра", так "рідкісний" Міністр пропрацює більше року на посаді, та піде з неї тихо, "без шума и пыли".

Останнім часом МОЗ все більше нагадує не центральний орган виконавчої влади, на який покладено піклування здоров'ям населення України, а якусь торгівельно-промислову палату. Торгують (буквальному чи переносному сенсі) всім: тендери на вакцини та ліки для тяжкохворих, "торги" навколо ліцензійних умов, державного замовлення на медичних працівників, наукових тематик, які фінансуються з бюджету, розподілу кадрів. І скрізь, як стверджують ЗМІ, "мафія": фармацевтична, кадрова, чиновницька...

І ким повинен бути Міністр за такого стану справ: доном Карлеоне чи комісаром Катані?

Нотатки на полях: комісаром Рексом намагається бути кожен з Міністрів, принаймні перші місяці роботи. Гавкають голосно! Обіцяють "рвати як Тузик грілку". Далі: або миску підсунуть ближче (варіант - відсунуть далеко), або за вухом почухають та дадуть цукрову кісточку, або чоботом під хвоста.

Якби я збирався стати Міністром, я мабуть вимагав наступного:

Адміністративно-управлінська сфера:

1. Призначення на посаду в ідеалі повинно відбуватися на конкурсній основі. Тільки людина яка може представити свою програму, обґрунтовану та вивірену, зі знанням ситуації в Державі, знанням структури та інфраструктури охорони здоров'я, обов'язково з досвідом практичної роботи в медицині. Ну не зможе ніколи зрозуміти реальний стан справ "варяг" (як за походженням так і за фахом), яким би він не був гарним хлопцем (дівчиною)!

Нехай не ображаються на мене іноземні фахівці, яких запросили до нашого уряду, я їх дуже поважаю, особливо грузинський десант (маю на те особисті, родинні причини J ). За Україну, за її народ, за його майбутнє потрібно вболівати всією українською душею! Потрібно сприймати біль та проблеми галузі - як свій власний біль!

Ну і знову мої три "П": професіоналізм, порядність, патріотизм! Змогли ж в Державі організувати обрання голови антикорупційного бюро, думаю так зараз потрібно обирати голову МОЗ: максимально прозоро, під контролем громадськості, комісією з моральних та професійних авторитетів.

2. Призначений на посаду на цих умовах повинен підписати контракт, який передбачить імунітет від всіляких політичних примх, коливань, дій агентів пливу та лоббі. 2-3 роки стабільної роботи під гарантії виконання затвердженої програми. Дострокове припинення повноважень - лише за кримінальні провадження, відкриті стосовно Міністра. Повинна бути обумовлена заробітна плата.

Не новим є моя "вимога" високої зарплати. Знаю по собі: коли я отримував зарплату професора в Академії МВС, я не працював, я відпрацьовував, потім після роботи та у вільні від занять години біг займатись приватною практикою, писав на замовлення наукові праці. Інакше просто не можливо було б вижити. Зараз в Міністерстві оборони отримую зарплату, яка дозволяє принаймні не думати, як заплатити за квартиру та купити харчі. Тому можу займатися лише роботою.

Міністр не повинен думати, де йому підхалтурити, бо працювати треба по 12-14 годин, а такий режим передбачає необхідність повноцінного відпочинку (ну хоча б два рази на рік по 10 днів за кордоном, в санаторії). Інакше - почнуть халтурити.

3. В разі дострокового припинення контракту сторони повинні відшкодувати "неотриману вигоду". Також після закінчення контракту екс-Міністр повинен бути працевлаштований в системі, відповідно до його освітньо-кваліфікаційного рівня та можливостей. Це, можливо, буде гарантією, що під час своєї роботи на посаді він не почне створювати "під себе" приватні структури з відповідними преференціями.

4. Міністр повинен мати "кадрову свободу". Ніяких партійних квот. Міністр підбирає заступників, вони, як команда приходять на конкурс. Робота команди передбачає реалізацію стратегії, обраної Міністром, та затвердженої Урядом. От в заступники я особисто брав би іноземців. У нас головна біда, як показує досвід, не в Міністрі, а в заступниках. У всякому разі мені про це говорили і Міністри і "сторонні". Через конфлікти Міністра та заступників, через партійне та бізнесове лобіювання, яке здійснюється через заступників, паралізується робота міністерства. Іноземні фахівці, призначені не на "політичні" посади, а для здійснення управлінських функцій, принесуть багато користі.

5. Чиновницький апарат міністерства повинен бути максимально спрощений для управління. Для цього міністерство повинно позбутися невластивих органу державного управління функцій. Повинна бути максимально зменшена дозвільна та регуляторна функція міністерства. Ну яка справа міністерству, якщо молодий лікар хоче перевестись з однієї лікарні до іншої, якщо всі погоджуються, а от міністерська баба-Яга (дід-Яг) - проти! Чому міністерство повинно проводити атестацію лікарів, якщо в усьому світі цим займаються професійні асоціації? Чому міністерство повинно займатись "наукою", якщо є університети та Академія медичних наук (про освіту та науку - далі буде). І сидять на мізерні зарплати в міністерстві ті, хто не зміг реалізувати себе як професіонал в медицині, бо ті хто зміг - мають більш-менш пристойні заробітки в державному або приватному секторі. Є ще невелика когорта "боєздатних": це або молоде (в політичному розумінні) плем'я, яке вірить, що зможе щось зробити, або "динозаври", яким податись нікуди, бо вболівають за справу, тягнуть бегемота з болота (повірте, одиниці, але є). Переважна більшість же чиновників міністерства, що не приймають доленосних рішень (тобто не мають права "золотого підпису") тягнуть існування держслужбовця, яком інколи перепадає кісточка за можливість "протягнути". "порішати", "попросити"…

На сьогодні - все. Щоб не засмічувати інтернет-простір та шановний ресурс, буду викладати думки поступово. Запрошую до обговорення, адже разом ми виведемо формулу прийнятного Міністра та міністерства. Ласкаво прошу до "пекла"!