Псевдореформування бухгалтерського обліку в Україні

Законопроект № 2486а «Про внесення змін до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» розроблено авторами з метою імплементації вітчизняного законодавства до вимог Директиви Європейського Парламенту та Ради від 2013 року про річну фінансову звітність, консолідовану фінансову звітність та пов'язану звітність певних типів підприємств.

Слід зазначити, що Європейський Союз, удосконалюючи свої вимоги та правила щодо фінансової звітності, спирався на здобутки досягнуті за період дії попередніх директив, а отже змінював законодавство в сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності поступово - еволюційним шляхом.

В той же час, ініціатори проекту пропонують для України інший шлях реформ бухобліку - фрагментарно впровадити найсучасніший європейський досвід не зважаючи на діючі реалії, що зараз є в Україні. Впровадження норм Директиви, які працюють в країнах, що значно переважають нас у економічному сенсі, без врахування інших норм цієї ж Директиви, може призвести до викривлень та профанацій.

Не маючи можливості впровадити все це в комплексі й не розуміючи, як це має працювати, регулятор та бухгалтерська спільнота будуть впроваджувати ці положення правильно за формою, але невірно (навмисно чи не навмисно) за своєю суттю, як це вже було у нас не один раз.

Я не вважаю, що це правильно і піде на користь нашій країні! І ось чому.

У сфері підприємницької діяльності та бухгалтерського обліку співробітництво України з ЄС ґрунтується на положеннях Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та додатками до неї (далі - Угода). Відповідно до Угоди Сторони визнають важливість саме комплексного застосування ефективних правил та методик у сферах законодавства щодо заснування та діяльності компаній, корпоративного управління, а також щодо бухгалтерського обліку та аудиту з метою створення повноцінно функціонуючої ринкової економіки та стимулювання торгівлі.

Угодою передбачено, що Україна здійснюватиме впровадження на національному рівні відповідних міжнародних стандартів шляхом поступового наближення законодавства України до права ЄС у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Крім того, згідно із Угодою Україна не має зобов'язань стосовно імплементації Директиви на яку посилаються ініціатори законопроекту.

Більше того, відповідно до Угоди Україна протягом трьох років повинна імплементувати в національну правову систему положення попередніх директив ЄС з цього ж питання. Тим самим Угодою підтверджується необхідність саме поступового та еволюційного удосконалення чинного законодавства.

Проте, ініціатори законопроекту не надали жодних обґрунтувань необхідності імплементації саме положень нової Директиви 2013 року, не звертаючи жодної уваги на Четверту Директиву Ради 78/660/ЄЕС щодо річних рахунків окремих типів компаній та Сьому Директиву Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року щодо консолідованих рахунків.

Фактично це може бути розцінено як невиконання домовленостей передбачених Угодою про асоціацію між Україною на ЄС.

Але й і це не головне!

Запропоновані норми законопроекту лише вибірково враховують положення Директиви, до вимог якої нібито імплементується наше законодавство.

Так, зазначеною Директивою 2013 року визначено поняття "суб'єкти суспільного інтересу" та встановлено обов'язок складання ними фінансової звітності та обсяг, що розкривається. Натомість законопроектом підмінюється визначення термінів та запроваджується новий термін «підприємства, що мають суспільний інтерес». Крім того, законопроект не передбачає особливостей розкриття додаткової інформації такими суб'єктами, як це передбачається Директивою.

Наступний приклад. Директивою 2013 року визначені критерії для малих, середніх та великих груп підприємств. В противагу цьому, законопроектом передбачається визначення лише критеріїв для малих груп підприємств.

Необхідно наголосити, що в Європейському Союзі прийняття останньої Директиви було пов'язане з оновленням політики у зв'язку із станом розвитку існуючого бізнес середовища, зокрема малого та середнього підприємництва. Аналогічні критерії закріплені в акті Європейської Комісії про керівні принципи визначення малих та середніх підприємств 2005 року.

У разі прийняття запропонованого законопроекту в законодавчому полі України існуватимуть зовсім різні критерії для визначення мікро-, малих та середніх підприємств.

Наразі це питання регулюється положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Господарським кодексом України, які, доречи, узгоджені між собою.

За існуючими нормами законодавства суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Водночас, законопроектом передбачається лише для цілей бухгалтерського обліку, тобто тільки в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", встановити нові критерії, що призведе до розбалансування нормативного регулювання в цілому.

До кінця незрозуміло з яких підстав та для досягнення яких цілей Законопроект передбачає закріпити можливість визначення розмірів підприємств за двома критеріями із трьох (наприклад, використовувати показники щодо сукупної вартості активів та чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), при необов'язковому застосуванні показників щодо кількості працівників).

Прийняття пропозицій ініціаторів проекту може призвести до значних зловживань та ще більшого розвитку корупції, адже штучне маніпулювання з економічними показниками діяльності підприємства, навіть при великій (понад тисячу) кількості працівників, дозволить легко віднести його до категорії малих підприємств, і - навпаки. А від визначення категорії підприємства, наприклад, залежить можливість отримання преференцій, що надаються суб'єктам малого підприємництва (програми кредитування тощо), або отримання податкових пільг.

За статистичними даними в Україні у 2014 році налічувалося майже 341 тисяча підприємств і приблизно 82 відсотки з них були мікропідприємствами. Лише 0,1 відсотка підприємств за діючою класифікацією є великі.

За критеріями, встановленими законопроектом, зазначені співвідношення буде змінено. За попередніми підрахунками кількість великих підприємств збільшиться більше чим в десять раз, в той же час кількість мікропідприємств значно зменшиться. Також зміни у кількості підприємств зазнають середні- та малі- підприємства.

Отже, зміна на перший погляд лише методологічних підходів до складання фінансової звітності, без фактичної зміни у розмірах підприємств, може спотворити реальну статистичну інформацію, значно ускладнити можливість ведення бізнесу в Україні, а також призвести до непрогнозованої трансформації витратної та дохідної частин бюджету.

Разом з цим, розробником не подані фінансово-економічні обґрунтування до законопроекту, тому не можливо проаналізувати вплив на дохідну частину державного бюджету від використання інших підходів у встановлені критеріїв визначення підприємств у національному законодавстві.

З іншого боку, запропоновані зміни у підходах щодо визначення категорії підприємств з ухилом у збільшення кількості великих та середніх підприємств, може мати й інші цілі.

Так, на сьогодні готується законопроект щодо аудиту фінансової звітності, відповідно до якого всі великі та середні підприємства будуть зобов'язані проводити щорічний аудит, а отже нести додаткові немалі витрати на непотрібні послуги.

Крім того, планується, що всі підприємства будуть зобов'язані здійснювати відрахування на забезпечення діяльності нового органу аудиторського нагляду - великі підприємства будуть сплачувати щорічний внесок у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, середні - двократний, малі - 0,5 мінімальної заробітної плати. Виходячи з цього - чим більша кількість великих підприємств, тим більше будуть доходи нового органу аудиторського нагляду.

Таким чином, спочатку штучно буде здійснена трансформація підприємств, а вже потім штучно будуть збільшені витрати підприємства на проведення аудиту, а також видатки на функціонування діяльності органу нагляду за аудиторською діяльності (що буде створений відповідно до законопроекту про аудит фінансової звітності).

Чи це потрібно нашій країні в сучасних економічних умовах з урахуванням глибокої внутрішньої фінансової кризи, спаду виробництва, занепаду ринку фінансових послуг, проведення антитерористичної операції тощо, питання не однозначне та досить дискусійне.

Тому вважаю, що наразі є важливим саме комплексне застосування ефективних правил та методик у бухгалтерському законодавстві та послідовне наближення законодавства України до права ЄС, у тому числі у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Крім того, поглиблений аналіз норм законопроекту свідчить про наявність й інших суттєвих зауважень, які унеможливлюють його прийняття без комплексного доопрацювання.

Наприклад, у разі прийняття законопроекту визначити підприємства, що повинні складати консолідовану фінансову звітність, буде вкрай проблематично.

Так, законопроектом пропонується викласти статтю 12 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" в новій редакції, якою передбачається, що підприємства, які контролюють інші підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Зрозуміло, що ці норми законопроекту мають на меті реалізацію положень Директиви, згідно яких консолідована фінансова звітність повинна відображати діяльність материнської компанії та її дочірніх підприємств, як діяльність одного суб'єкта господарювання. При цьому підприємства, які перебувають під контролем материнської компанії мають розглядатися як дочірні.

Контроль має базуватися на володінні більшістю голосуючих акцій, однак може існувати і внаслідок угоди з акціонерами або учасниками. Можливе існування фактичного контролю над підприємством, не зважаючи на володіння меншістю його акцій або відсутність акцій у володінні.

Директива 2013/34/ЄС також передбачає, що держава повинна мати право вимагати включення до консолідованої фінансової звітності тих підприємств, відносно яких контроль не здійснюється, але які управляються на уніфікованій основі або у яких є спільний адміністративний, управляючий або контролюючий орган.

Водночас, ні самим законопроектом, ні іншими нормами вітчизняного законодавства жодним чином не визначено самого поняття "підприємства, які контролюють інші підприємства", що може призвести до проблем при його застосуванні.

Багато положень законопроекту не узгоджуються не тільки з чинними нормами законодавства, але й мають протиріччя між собою, що також спричиняє нормативну розбалансованість всього тексту.

Так, наприклад, нова редакція статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", яка надається законопроектом, не узгоджується із статтею 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" на яку, доречи, має сама посилання.

В самому законопроекті час від часу використовуються поняття "дата складання річної фінансової звітності" або "річна дата складання фінансової звітності", які ніяк не узгоджені між собою.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що законопроект не може бути підтриманий, оскільки суперечить суспільним інтересам, порушує домовленості, передбачені Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, не узгоджується з чинним законодавством. Єдиним виходом в даній ситуації вважаю його відкликання з метою доопрацювання із залученням громадськості, фахівців та користувачів (про яких всі завжди забувають) послуг в сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Завжди варто пам'ятати, що удосконалення законодавства має відбуватися не заради самого процесу удосконалення, а задля захисту інтересів споживачів та покращення бізнессередовища.