Замкнуте коло бездарних патріотів та прагматичних крадіїв

А виключна потреба у середині - прагматичному системному патріоті, яких із сучасної політики, просто викинули.

У росії дві біди - дураки і дороги, і в Україні їх теж дві - бездарні патріоти і прагматинчні системні крадії. І немає золотої середини - прагматичних, системних патріотів, якими заповнені парламенти більшості розвинутих країн.

Тут цікава деталь - раніше, ще років десять тому, вони були, в меншості, але були, а зараз немає. Можу лише допустити, що прагматиків витіснили патріоти-клоуни. Народ жадав шоу, а не тихої системної діяльності, вона була нудна. Та й в ті часи їх завжди було небагато. Сірі мишки поруч з бійцями парламентських баталій та імпозантними олігархами, яких важали бізнесменами у переконанні: "Якщо має гроші, то більше красти не буде, а бідний точно буде" - була така суспільна думка. Тож вибори за виборами і від них позбавились взагалі.

Я вже писав про ідіократію. Та щодо цієї категорії в мене часто були питання: не мажори, щирі патріоти, так чому не найняти нормальних помічників та не приділити більше уваги думці експертів? З часом я почав отримувати відповіді. По-перше, більшість з них є емоційними патріотами, які вічно торопляться рятувати країну, відповідно, помічники, які пропонують системні аналізи проблем і законів їх дратують, їм потрібні виключні виконавці, які ніколи з ними не сперечаються. По-друге, більшість з них хворіє на гординю "я народний депутат", вони щіро вірять в те, що їм абсолютно не потрібні додаткові знання і інформація, вони знають все. По-третє, багато з них знаходяться під впливом голів фракцій та власного іміджу, який вони постійно намагаються підкреслювати - треба поламати голову над дослідженням, а в голові тільки те, що про тебе давно ЗМІ не писали, треба піти якомусь прокурору морду набити перед камерами.

Насправді, діяльність цих патріотів не менше шкодить державі, ніж крадіїв. Не продумуючи закони, вони видають на поверхню таку щиру туфту, що не те, щоб чиновники, а навіть їх прибічники не можуть їх виконати. А закон вже є, і правовідношення вважається врегульованим.

Інколи виникає таке враження, що вони з крадіями діють спільно. Крадії приймають закони, спрямовані на легалізацію корупційної схеми (приймають системно, прорахувавши закон до дрібниць, так, щоб він певно працював) і знищують якусь державну систему, яка їм заважала красти. В той же час, поруч прибігає патріот, який абсолютно щиро вирішує підтримати іншу державну систему, але, як завжди, немає часу на розрахунки і аналіз, швидко щось пише і приймає мертвий закон. Бах - і ця система теж знищена.

Для ясності приведу приклад роботи наших чесних і патріотичних парламентарів.

Восени 2014 року вперше було зареєстровано закон, який мав надати неоформленим добровольцям статус учасника бойових дій, відомий, як закон 1688. Його приймали у звичних для нас умовах: "Є термінова проблема з добровольцями, їм не дають УБД. Швидко, швидко пишемо проект (на коліні) - дати добровольцям добровольчих батальйонів УБД". Як завжди, хтось поруч прошепотів: "Може, проаналізувати проблему?". Та у відповідь почув: "На це немає часу, треба щось робити, треба діяти, а не теревенити, бо вони гинуть, а їх сім'ям не виплачують допомогу". Врешті, закон приймають аж у травні 2015-го, і він виявляється мертвим. КабМін пише постанову, де лише передирає цей абзац з закону, але документи для отримання УБД залишає такі ж самі, як і для військовослужбовців, а у добровольця цих документів просто немає. Всі на КабМін, а той: "Так у мене немає в законах такого статуса - доброволець, і немає такого військового підрозділу - добровольчий батальйон. Вони є в загальній мові і у журналістів, а я виконавча влада, я виконую те, що написано в законах". В той же час і добровольці кажуть: "А сенс нам від УБД, коли там лише 5 пільг із двохсот, які положені, а інші пільги прописані до статуса військовосулжбовця, дайте цей статус, а УБД ми, як військовослужбовці, отримаємо в загальному порядку". І родини загиблих кажуть: "Посвідчення родини загиблих у нас є, немає пенсії, яка приписана до статуса родини загиблого військовослужбовця, та немає одноразової виплати, яка також до цього статуса належить. Врешті, комітет хапається за голову, кричить: "Вам не догодиш!"... І все, занавес. Два роки пройшло, жоден доброволець навіть того ж УБД не отримав, але для чиновників в законі записано, тож, проблема вирішена.

І схожих вбивчих законів, які приймались з виключно патріотичних мотивів, в Україні вже тисячі. А на аналіз проблеми вони би витратили не більше місяця, звідти би все і дізнались. Та не роблять. Тому і приймають тисячами мертві рішення. Україну вони люблять, і діють щиро, але бездумно, тому і толку від їх діяльності ніякого.

Мені неодноразово доводилось, в прямому сенсі, сваритись з парламентарями в тому, щоб вони врешті здійснили аналіз проблеми перед тим, як писати проект закону. Та марно. І не тільки в мене марно, багато експертів вже давно склали руки перед нескінченими лозунгами і звинуваченнями на спроби примусити їх думати і працювати, перш ніж щось зробити. Їх дії нелогічні, вони рідко можуть сформулювати результат, часто задовольняючись його приблизним уявленням.

Якось, під час такої суперечки, я вдався до аналогії: "Чому ви не довірете ремонт телевізора трирічній дитині? Він же його любить, а, значить, за вашою логікою (патріоти врятують Україну) точно відремонтує. Ви же викликаєте спеціаліста, і перед тим дізнаєтесь рекомендації, чи не відзначився він поганою якістю роботи або крадіжкою запчастин. Так чому ви так кричете, щоб ремонт держави довірили тим, хто її любить, а не тим, хто вміє її ремонтувати?"

Іншому депутату, військовому, на черговий крик: "Немає часу на аналіз, треба діяти, а не теревенити", я відповів: "На війні без прорахунку і підготовки до дій жоден командир в бій не піде. Якою би не була ситуація, командир знає - кину роту зараз, без плану і підготовки забезпечення, всі загинуть, а якщо затримаюсь трошки, то ворог встигне підготуватись і теж всі загинуть. Тому командир не має права на помилку. Він не кине її передчасно, і не затягне час, він має прорахувати кожну дрібницю, щоб визначити час наступу ідеально. І тільки в такого командира буде максимальний результат при найменших втратах".

Якось, ще до Майдану, на одній конференції до мене підійшов іноземний дипломат: "Я з вами згоден, і для Європи це велика проблема. Васали Путіна постійно намагаються довести іноземним політикам, що українці нездатні на управління державою, що у вас тільки розумні крадуть, а всі чесні - виключні дураки. І європейські політики їдуть сюди шукати заперечення їх словам, і не знаходять. Всі представники патріотичних сил спілкуються з ними лозунгами і часто не можуть відповісти на примітивні питання державотворення".

Після тієї розмови я замислився над тим, що непогано було би зібрати таку команду. Однак, ця думка пролетіла за секунду і тут же була відкинута, я ж тоді був простим адвокатом, з обмеженим колом знайомих, серед яких був єдиним, хто не давав хабарів суддям, і в мене не було жодного знайомого, який би себе стримував в цьому напрямку.

Та все змінив Майдан, потім війна і громадська діяльність в Товаристві Втеранів АТО. Стало легше визначити критерій патріотизму - кинув все і пішов у волонтерство, чи добровольцем на фронт? Значить свій. Залишалось тільки виділити серед АТОшників і волотерів тих, чий життєвий і професійний досвід дають їм достатньо знань і навичок для розуміння процесів управління державою, та об'єднати їх в єдину політичну команду. Що і робимо у нашій Партії Людських Свобод.